Христина Стуй: «Стадіон – це мій акваріум»

У колекції цієї 32-річної легкоатлетки є нагороди з усіх найбільших змагань, причому здобуті вони у різних видах програми. Христина Стуй – бронзова медалістка Олімпійських ігор (Лондон-2012) і чемпіонату світу (Тегу-2011) в естафеті 4х100 м, срібна призерка європейської першості (Гельсінкі-2012) і фіналістка світової (Тегу-2011) на 200 м, віцечемпіонка континенту в естафеті 4х400 м (Цюрих-2014), дворазова медалістка Всесвітньої універсіади (Шеньчжень-2011), а також чемпіонка Європейських ігор (Мінськ-2019). Але вона продовжує наполегливо тренуватися і цілеспрямовано готується до четвертої в кар’єрі Олімпіади.


- Так, особливо, коли тренер ставить мене у приклад: «Дивіться, як робить Христя. Так правильно. Повторюйте за нею». Або коли молодші спортсмени звертаються до мене за порадою. Я із задоволенням ділюся досвідом не лише стосовно техніки, а й моральних аспектів. Розповідаю, як почуваюся під час змагань, як налаштовуюся перед стартом і таке інше.


- Акцент на спринт – 100 і 200 м. Хоча я переконана, що насправді дуже класно, коли спортсмен різнобічно розвинений. Інколи навіть корисно перемикати увагу на щось інше. Візьмемо для прикладу Марину Бех-Романчук. Вона віцечемпіонка світу у стрибках в довжину, а як спринт бігає!


- Травми. У мене почався підошвовий фасциїт і зрештою я змушена була закінчити сезон. Проблеми виникли ще в червні, а потім, коли у мене був старт перед Новим роком, запалилася вже сама стопа. В Україні, на жаль, немає однієї великої клініки, яка б спеціалізувалася на спортивній медицині. І це серйозна проблема, особливо для вікових спортсменів, як я. Адже подекуди тобі навіть правильний діагноз не можуть встановити. Ти змушений сам шукати лікаря, оплачувати дослідження, а потім і процедури. І тут ми значно поступаємося суперникам. У сусідній Польщі, наприклад, зі спринтерами на збори їздить не лише тренер, а й спеціаліст з функціональної підготовки і реабілітолог. Ми наразі можемо про таке лише мріяти.


- Коронавірус перевернув усі плани з ніг на голову. Я пропустила зимовий чемпіонат України, оскільки у мене не було олімпійського нормативу, і мені за півтора місяці, з середини травня і до кінця червня, потрібно було його виконати. Відповідно ми розпочали підготовку з лютого, поїхали на збори до ПАР. Там нас і заскочила неприємна новина про те, що переносять Олімпіаду. Була ще надія, що проведуть чемпіонат Європи у Парижі, але потім скасували і його. Тож зараз залишається лише чемпіонат України. Взагалі, я планувала завершити кар’єру і присвятити себе родині після Ігор у Токіо. Дотримуюся думки, що потрібно робити одну справу на сто відсотків. Бути хорошою мамою і професійним атлетом одночасно означає неодмінно чимось жертвувати. Але, як я сказала своєму чоловікові, якщо вже доля так розпорядилася, то потрібно по максимуму насолодитися цим додатковим роком у великому спорті. Стадіон - це мій акваріум, я тут як риба у воді.