Доріжка до успіху
- Олімпійська Арена №6-2020
- Тренування - репортаж
Ми побували на тренуванні бронзової медалістки Олімпійських ігор у Лондоні-2012 та її молодших колег на столичному стадіоні «Русанівець». Дізналися, як вони підтримували форму під час карантину, з якими почуттями поверталися на доріжку і з якими труднощами стикнулися після вимушеної «відпустки», а також з’ясували, як на планах атлетів позначилося перенесення Олімпіади в Токіо на наступний рік.
«Русанівець» - стадіон в одному зі спальних районів на Лівому березі Києва (по бульвару І. Шамо), що підпорядковується ДЮСШ «Старт». Колись тут відбувалися футбольні матчі міського рівня та інші змагання, але потім був тривалий період занепаду і протистояння з потенційними забудовниками. І ось нарешті влітку минулого року стадіон був відкритий після реконструкції. Невеличкий і по-домашньому затишний – так відгукуються про нього самі спортсмени. До речі, тут можна побачити не лише легкоатлетів, на стадіоні також тренуються провідні представники зимових видів спорту: скелетоніст Владислав Гераскевич і олімпійський чемпіон з фристайлу Олександр Абраменко.
«Цей стадіон ми використовуємо насамперед для тренувань, - розповідає головний тренер збірної України з легкої атлетики В’ячеслав Тиртишник. - Тут можна проводити змагання, але лише з окремих видів, якщо сертифікувати стрибкові сектори й пряму (стометрівку).
«Русанівець» того ранку зустрів спортсменів хмарами. «Кажуть, у природи немає поганої погоди, а як щодо легкої атлетики? - запитуємо у заслуженого тренера України Сергія Валерійовича Басенка. - Взагалі, ані погодний фактор, ані те, з якої ноги ти встав, не мають впливати на тренування спортсмена, якщо він справжній професіонал».
Поки ми з представниками тренерського цеху розбиралися в питаннях легкоатлетичної інфраструктури і розкривали тонкощі тренувального настрою, спортсмени вже взялися до роботи: за допомогою спеціальних ролів почали робити міофасціальний реліз, скорочено МФР. «Міо» в перекладі з латинської мови - м'яз. «Фасції» - з'єднувальні оболонки, які покривають м'язи, сухожилля й органи. «Реліз» - розслаблення.
– МФР покращує кровопостачання, знімає напругу, збільшує рухливість м'язів і суглобів, які розтягуються і приходять у стан, необхідний для роботи, - пояснює нам на правах старшої Христина Стуй.
Чи доводиться вам користуватися авторитетом? - цікавимося жартома у чемпіонки Європейських ігор-2019 і бронзової медалістки Олімпіади-2012.
– У жодному разі, - абсолютно серйозно відповідає Стуй. - Я з повагою ставлюся до кожного атлета, навіть коли він на десять років молодший за мене. І, навпаки, ніяковію, коли зі мною в підкреслено офіційній манері вітаються: «Доброго дня». Хоча й кажуть, що це чемпіон світу може стати «екс», а от олімпійська нагорода - назавжди, я для себе вже давно перегорнула сторінку, пов’язану з «бронзою» Ігор у Лондоні. Розумію, що потрібно рухатися далі. Іноді мені взагалі здається, що то було не зі мною.
Сергій Басенко зауважує, що одна з головних причин, з яких він почав працювати з великою групою, до якої входять спортсмени різного віку і рівня, саме обмін знаннями між молоддю і досвідченими атлетами, позитивні результати якого він спостерігав, перебуваючи на стажуванні у США.
«Майстерність тренера полягає у тому, аби знайти слова, за допомогою яких спортсмен зрозуміє, що від нього вимагається. Але одна справа, коли ти чуєш, і зовсім інша, коли бачиш. Василь Макух краще і швидше вчиться, коли дивиться, як біжать Стуй і Даниленко. Окрім того, не слід забувати про такий важливий фактор, як конкуренція. Пам’ятаєте олімпійський цикл перед Лондоном-2012? В Україні тоді підібралося дуже сильне покоління спринтерок - Марія Рємєнь, Христина Стуй, Леся Повх, Наталія Погребняк, Єлизавета Бризгіна. А яка була боротьба за потрапляння до естафетної команди на чемпіонаті України! Дівчата приходили на тренування і розуміли, навіщо вони тут і чого прагнуть. Зараз у нас у групі тренуються два спортсмени, які спеціалізуються на 110 м з бар’єрами - Артем Шаматрін і Богдан Чорномаз. У кожного з них є свої сильні сторони й вони стимулюють один одного».
Тим часом атлети завершили розминку і перейшли до роботи над технікою. Зробивши кілька підходів на місці та з просуванням по доріжці, вони зібралися довкола тренера, який записував усі їхні рухи на відео, аби проаналізувати помилки та вислухати зауваження.
Чи сильно атлети втратили у фізичній формі за час вимушеної паузи через карантин? - цікавимося у Сергія Басенка.
– Насправді ми фактично не припиняли працювати, - відповідає він. - Окрім того, що кожний спортсмен самостійно виконував певні вправи вдома, ми тричі на тиждень збиралися невеличкими групами і тренувалися в лісі. Але грунт з корінням, шишками, куп’ям - це одне, а доріжка - зовсім інше. Без стадіону атлети були трохи більше місяця і потім ще близько тижня звикали знову бігати по спеціальному покриттю. Жорсткість, постановка стопи, відскок - усе це довелося згадувати. Якщо ж говорити про той стан, в якому ми вийшли з карантину, тут слід окремо оцінювати фізичну форму, енергосистеми й технічну складову. Фізично спортсмени почуваються добре, але за енергосистемами дуже сильно просіли, у техніці - десь на половину. Зараз ми уже повернулися на той рівень, на якому були у березні, й тренуємося у звичному режимі.
Бар’єри з вогником
Поки Стуй і компанія відпрацьовували елементи техніки та застосовували їх на практиці, поряд кипіла робота у бар’єристів. Богдан Чорномаз, Ганна Чубковцова, Ірина Панаріна робили вправи на швидке «складання» спочатку махової ноги, потім поштовхової. Усе це під пильним наглядом Анастасії Рабченюк, у минулом успішної легкоатлетки, котра спеціалізувалася на дистанції 400 м з бар’єрами, фіналістки чемпіонатів світу та Європи, володарки четвертого місця на Олімпійських іграх у Пекіні-2008.
Рабченюк підкреслює, що одна з її головних вимог до вихованців – викладатися на сто відсотків. Так робила і вона сама, коли була спортсменкою. «Якщо на тренуваннях ти дозволяєш собі розслабитися, будь упевнений, ця якість зрештою проявиться і на змаганнях, - наголошує Анастасія Володимирівна. - З людьми, в котрих не горять очі, мені не по дорозі, адже лише той, хто цілком віддається справі, може досягти успіху!»
Анастасія Рабченюк
На чому була зосереджена ваша робота сьогодні? - цікавимося в спортсмена.
– Пробігаєш відрізок, потім після короткого відпочинку повторюєш його, і попри те, що працюєш на фоні втоми, стараєшся, щоб різниця в часі була мінімальна, - пояснює він.
У цей момент до Артема підходить колега бар’єрист Богдан Чорномаз. Товариші по команді прощаються до наступного тренування.
Не тісно в одній групі двом спортсменам, які спеціалізуються на одній дистанції? - запитуємо у Шаматріна.
– Аж ніяк, конкуренція стимулює, - відповідає він. - У кожного з нас є свої сильні та слабкі сторони. Одна вправа виходить краще в мене, інша - в Богдана. Тож ми вчимо один одного і водночас один в одного вчимося.
Басенко не приховує, що новина про перенесення Олімпійських ігор була шоком і для нього, і для його підопічних. А тут ще один за одним почали скасовувати й інші турніри. Спочатку взагалі незрозуміло було, до чого готуватися, не кажучи вже про те, що в умовах карантинних обмежень це складно було робити. Проте поступово ситуація налагоджувалася, з’явився, хоч і дуже видозмінений та урізаний, календар змагань. Тож було визначено нові пріоритети у підготовці. Які саме, ми розпитали детальніше. І почали розмову з провідної спортсменки групи Стуй.
«2018-й був дуже успішним для Христини, - розповідає Басенко. - Вона встановила особистий рекорд, пробігши 100-метрівку за 11,20 на чемпіонаті України у Луцьку. Але торік її переслідували травми. Тож ми з нею вирішили більше не розпилятися, комерційних турнірів не буде, хіба що змагання для розвитку спортивної форми. Увесь фокус на офіційні старти: чемпіонат України, чемпіонат Європи й, звичайно, ж головна мета - Олімпіада».
На юних підопічних очікують старти в їхніх вікових категоріях. Йдеться про Василя Макуха, котрий встановив рекорд України серед юніорів на дистанції 100 м (10,29), Іванку Аврамчук, яка стала чемпіонкою Європи U-20 у складі естафети 4х400 м, Ірину Панаріну - молоде дарування з Харкова, а також Наталію Дишлюк - чемпіонку Всесвітньої гімназіади в Марокко.
Що стосується Данила Даниленка, який спеціалізується у бігу на 400 м, то у цього спортсмена все йде за планом, він достатньо успішно провів минулий сезон і націлений на Ігри в Токіо. Індивідуально кваліфікуватися буде складно, а от у складі змішаної естафети шанси непогані, як вважає Басенко.
Також він сподівається, що удача нарешті посміхнеться 26-річній Ганні Чубковцовій: «Чубковцова з тих спортсменок, котрі розкриваються достатньо пізно, в минулому їй весь час трішки не щастило. Вона готується на стометрівку з бар’єрами, спринт, а також може бути задіяна в естафеті 4х100 м». Прогресу Сергій Валерійович очікує і від Наталії Пироженко, яка перейшла до його групи від Костянтина Альбертовича Степанцова, вирішивши змінити спеціалізацію з 800 м на 400 м з бар’єрами й 400 м. «Цьогоріч результат у Пироженко буде кращий, - переконаний Басенко, - адже за рік вона зрозуміла, що потрібно робити з бар’єрами. Наталя намагатиметься виконати норматив на 400 м з бар’єрами й потрапити до естафетної команди 4х400 м».