Хлопці зі сталевим характером

Незабаром мине рік від Ігор у Ріо-де-Жанейро. Багато команд за цей час встигли оновитися «з прицілом» на Токіо-2020, у тому числі й чоловіча збірна України з важкої атлетики, яка досить стрімко увірвалася в новий олімпійський цикл – про це свідчить квітневий чемпіонат Європи, де наші хлопці зібрали хороший медальний урожай. Сьогодні вони перебувають на зборах на олімпійській базі в Кончі-Заспі. Ми скористалися такою можливістю, щоб вирушити в гості.

Прибули на базу в другій половині дня, спеціально розрахувавши, аби встигнути в зал до перезміни: таким чином, гарантовано застаємо обидві зміни збірників-штангістів. Зізнатися, нам подобається бувати в цьому залі – є в ньому якась позитивна аура. Напевно, тому, що тут, як у музеї, відображена вся славна історія вітчизняної важкої атлетики: на стелажах численні Кубки, портрети наших зірок і фотографії яскравих моментів Олімпіад, чемпіонатів світу й континенту.
Спортсмени журналістів, здається, навіть не помітили – настільки захоплені були роботою. Нас з незмінною привітністю зустріли наставники чоловічої збірної – головний тренер Михайло Мацьоха, Денис Готфрід і Андрій Гентош. Поки спілкуємося з ними, дивимося, хто з атлетів сьогодні «у справі». У дальньому кутку зліва від нас впізнаємо учасника Олімпіади-2016 Володимира Гозу. Ближче до нас тренуються суперважковаговики – Олег Прошак і Олег Слободянюк. Поруч – Костянтин Рева, Антон Плєсной, Кирило Пирогов, Василь Пилипенко. Одного з хлопців ніяк не можемо впізнати – він зовсім юний.
Праворуч від нас ще один учасник Ігор у Ріо Дмитро Чумак. У тому ж ряду: Роман Василевський, Сергій Смочек, Ігор Конотоп.
Згадуємо, що останніми роками бачили важкоатлетів-чоловіків тільки на базах в Хмельницькій області. І раптом – Конча-Заспа...
– Так, зазвичай команда збиралася в Хмельницькому, Городку, Кам’янці-Подільському, – відповідає на наше запитання Михайло Мацьоха. – Завдяки Олександру Герезі – президенту Федерації важкої атлетики України – у нас з’явилися такі бази, яким може і Європа позаздрити. Але зараз вирішили провести збори в Кончі-Заспі, давно тут не були. А це ж головна олімпійська база країни. Команда в нас підібралася хороша, талановиті хлопці, причому молоді: в основному 1994-1996 років народження. Є свої лідери. Сьогодні ви бачите в залі наших олімпійців Дмитра Чумака й Володимира Гозу. Ми їх обох переводимо в більш високу категорію, виступатимуть у вазі до 105 кг.
Головний тренер жестом вказує на інших:
– Подивіться на того хлопця... Це Ігор Конотоп. На нього теж покладаємо великі надії. Як і на наших представників суперважкої категорії – Прошака й Слободянюка. Кожен з тих, кого я назвав, здатний завоювати медаль – і на чемпіонаті світу, і на Олімпіаді. Таких атлетів можу назвати цілу групу. А яка у нас тренерська команда! Зараз у залі бачите Андрія Гентоша і Дениса Готфріда – олімпійського призера, дворазового чемпіона світу. Чудові наставники.
Сьогоднішню роботу у важкій атлетиці я охарактеризував би, як дуже злагоджену. Всі діють в єдиному векторі – і спортсмени з тренерами, і федерація, і міністерство. Треба намагатися такі умови зберегти, тоді за три роки в Токіо у нас будуть, як мінімум, дві олімпійські медалі.
Тим часом, Михайло Мацьоха зауважує, що час втрутитися в робочий процес. Стає поруч з Романом Василевським. Оцінивши якість роботи підопічного, дає вказівку:
– Спину... Спину – повністю... А тепер ось так! (показує) Зараз це основне.
Спостерігаючи за одним учнем, Михайло Маркович не упускає з поля зору й інших. Комусь робить зауваження з ряду навпроти. І тут же звертається до Дмитра Чумака:
– Ось так... Молодець! Руками підхоплюй і вгору!
– Романе, досить! Вже сто підходів! – це знову адресується Василевському. – І не волочи її, як мішок. Підкидай! Сильніше. Вгору... Ще раз!
Тренер сідає на лавку і кілька хвилин уважно спостерігає за хлопцями.
– Дмитре, попрацюй сто двадцять. Рома, я ж казав – не волочи. Відштовхуйся від помосту. Трохи змістити назад. Давай сто вісімдесят.
Василевський виконує вказівку і встановлює 180 кг.
– Якою б важкою штанга не була – відштовхуйся від помосту. Ось так... Добре!
Роман успішно справляється з вагою і вже сам пропонує:
– Може, сто вісімдесят п’ять?
Тренер не заперечує. А поки звертає увагу на іншого спортсмена:
– Ти мене зрозумів? Лопатки розправ. Давай-давай... І на третій раз вгору!
Запитуємо Михайла Марковича про одного з атлетів, котрий нас здивував своїм зовсім юним виглядом, хоча хлопець високий і міцний. Головний тренер посміхнувся:
– Звичайно, юний вигляд! Йому лише 15 років. Це Богдан Гоза – молодший брат Володимира. Дуже розумний і перспективний хлопець. Тільки йому з часом треба буде ваги набрати.
Спостереження за важкоатлетами породжує природне запитання: «Скільки кілограмів за одне тренування піднімає атлет-збірник?» Михайло Маркович, посміхаючись, відповідає:
– За тренування штангіст робить до 40 ривків і стільки ж поштовхів. А в один день буває, як правило, не одне тренування. Розрахунки нескладні: за один тренувальний день спортсмен піднімає до 40 тонн.
Тепер, висловлюючись театральною термінологією, настає антракт в тренуванні. Ми користуємося паузою, щоб продовжити розмову з легендарним наставником, котрий підготував чотирьох призерів Олімпійських ігор (двоє з них вибороли «золото»), сімох чемпіонів світу і півтора десятка чемпіонів Європи.

– Скоро в Миколаєві відбудуться студентські ігри, які є відбором на Всесвітню універсіаду в Тайбеї. Хоча підхід у нас тут буде індивідуальний. Наприклад, чемпіон Європи Олександр Пелешенко виступить у Миколаєві, але Універсіаду найімовірніше пропустить. Йому треба серйозно зосередитися на підготовці до чемпіонату світу, що пройде восени. Приблизно такі ж плани і щодо Чумака. Нагадаю, що на чемпіонаті Європи у квітні він був другим. Хоча міг і «золото» здобути: він набрав однакову суму із суперником, але витратив більше спроб. Це і вирішило долю «золота». Зізнаюся, що, роблячи заявку ваги, ми трохи перестрахувалися. Дмитро міг підняти набагато більше тих кілограмів, які замовляли. Хочу сказати, що Чумак – прекрасний спортсмен, з усіма якостями лідера. Передусім зауважу, що він вміє слухати і розуміти тренера. І все виконує. Це дуже важливо, коли у вихованця і наставника цілковите взаєморозуміння. Так само було, наприклад, з Тимуром Таймазовим. Коли він готувався до Ігор, нічого іншого для нього не існувало, тільки Олімпіада. Було одразу видно, що атлет прагне перемогти і докладає до цього всіх зусиль. І результат – олімпійське «золото». А коли у хлопця головна мета – на збори з’їздити, то про медалі говорити безглуздо.
Сьогодні нас тішать 19-річний Кирило Пирогов і 21-річний Сергій Смочек. Також сподіваємося на них. Дуже важливе завдання – підтягувати молодь, адже це наш резерв і олімпійська перспектива.
Найбільшим стартом цього року, звичайно, буде чемпіонат світу в американському Анахаймі. Відбірковим змаганням туди стане чемпіонат України. Найсильніші, перші номери, і поїдуть до США.
…До наступної частини тренування залишається кілька хвилин. Кожен з хлопців витрачає їх по-своєму. Хтось качає прес на тренажері. Один зі спортсменів із захопленням читає книгу. По центру залу розташувалися Володимир і Богдан Гози, Василь Пилипенко і Ігор Конотоп. Про щось жваво розмовляють, при цьому виконуючи вправи на розтяжку. І ось відпочинок закінчений. Знову – до снарядів.
Переміщуємося в кінець залу, де під наглядом Дениса Готфріда тренується Костянтин Рева. Він додає вагу на штангу і готується виконати ривок. Тренер йому пошепки:
– Рівніше, рівніше...
Помічаємо, що деякі з хлопців важкої ваги активно і досить довго працюють з порожнім грифом. Денис Готфрід нам пояснює, що перш ніж почати працювати з вагою, спортсмени мають не менше півгодини розминатися. Потім ще стільки ж попрацювати з грифом. І тільки після цього переходять до ваг. По-іншому не можна – будуть травми.
Під час розповіді Денис Готфрід не відриває погляду від одного зі своїх підопічних. У якийсь момент перериває нашу розмову і приділяє кілька хвилин молодому атлетові.
– Контролюй коліна! Вони не повинні бовтатися. Дивись на мене... Прикладання сил йде зверху до ніг. А якщо коліна бовтаються, що вийде?
Тренування триває в спокійному руслі. Під гучний металевий акомпанемент - брязкіт заліза – ставимо Денису Готфріду кілька питань.


– Передусім назву боротьбу з допінгом. І не треба боятися цих слів – «допінг», «боротьба з допінгом». Якщо закривати на це очі, то вирішити проблему не вийде. Ми маємо налагодити таку систему підготовки, за якої стало б неможливим застосування заборонених препаратів, список котрих постійно оновлюється. Часто спортсмен неусвідомлено застосовує такі препарати. Вони можуть потрапляти в його організм, наприклад, через спортивне харчування – його, а також вітаміни потрібно закуповувати централізовано і піддавати ретельній перевірці.
Крім того, атлет через брак інформації може вживати препарат, який ще вчора не був під забороною, а сьогодні вже в чорному списку. В результаті його визнають винним, хоча жодного наміру застосовувати допінг у нього не було. Різні ситуації бувають. Багато чого, звичайно, залежатиме і від української антидопінгової лабораторії.
Ще про одну важливу особливість нового циклу: наших нинішніх спортсменів і тренерський штаб я б визначив як команду однодумців. У залі сьогодні ви бачите тільки трьох наставників. Я хотів би назвати ще Олександра Слободянюка й Віталія Рошуора. Найважливішою ланкою в нашій концепції є робота з молоддю. Цей момент не можна упускати в жодному разі, інакше потім, під час зміни поколінь, настане провал.