Дзюдо домашнього формату

Скоро виповниться чотири роки, як Геннадій Білодід керує жіночою збірною України з дзюдо. За цей час його підопічні досягли чималих успіхів, у тому числі видатних. Тож не дивно, що вболівальники з великим нетерпінням чекали їхнього виступу цьогоріч на Олімпійських іграх. Але плани з відомих причин змінилися, і тепер наставникам треба розробляти іншу систему підготовки, відповідно до нових термінів проведення турніру. Завдання складне. Але вміння долати труднощі – у характері наших спортсменів і тренерів. Про це ми й говорили після тренування на Олімпійській базі в Кончі-Заспі.


– Наш весняний простій я назвав би дуже умовним, відпочинку в повному розумінні не було. Дівчата практично не припиняли тренуватися, особливо ті спортсменки, які перебувають на високих позиціях рейтингу, претендують на ліцензію або готуються виступати на Олімпійських іграх. Займалися вдома, можна сказати, не шкодуючи себе, як і раніше, – двічі на день. Використовували будь-які можливості. Їх не треба було змушувати, вони звикли так працювати. Потім, коли почалося послаблення карантину, тренувалися в залі, по дві особи, навіть вдавалося спаринги проводити.
Та це, звісно, не порівняти з тією підготовкою, яка була раніше, коли проводили збори за кордоном, майже щомісяця виїжджали на міжнародні турніри, втомлювалися, але були дуже задоволені.
Сьогодні контраст між минулими і нинішніми умовами відчувається надзвичайно. Немає міжнародних стартів і зборів, де нарощували майстерність, зустрічаючись з кращими зарубіжними спортсменками. Але ми не належимо до песимістів. Трималися, тримаємося й триматимемося, і намагаємося в усьому знаходити приємні моменти. Наприклад, дуже багато позитивних емоцій приносить команді цей перший збір у Кончі-Заспі. Якісні розминки, відпрацювання прийомів, рандорі (вільні поєдинки. - Ред.) – за цим дзюдоїстки дуже скучили. Хоча, зізнаюся, нелегко входити в повноцінну роботу. Не випадково першого дня чотири дівчини зазнали мікротравм. Це наслідок того, що тривалий час нормально не тренувалися. Намагаємося увійти до форми плавно, не даючи одразу величезних навантажень, нарощуємо їх поступово.


– Сьогодні основний упор робиться на підготовку тих, хто претендує на поїздку до Токіо або вже гарантував собі участь в Олімпіаді. Але це не означає, що резерв перебуває на другому плані. Разом зі старшими колегами дівчата їздять на збори, намагаємося максимально залучати їх до участі в турнірах – поки кадетських, юніорських. Іншими словами, набираються досвіду. У нас є дуже перспективні, талановиті дівчата. Юлія Курченко торік завоювала бронзову медаль на Європейському юнацькому олімпійському фестивалі у Баку, була призером континентальних турнірів. Єлизавета Литвиненко також показує хороші результати на міжнародному рівні у своїй віковій категорії.


– До групи лідерів відносимо тих, хто забезпечив собі участь в Олімпійських іграх або має великі шанси здобути ліцензію. У найлегшій ваговій категорії до 48 кг – Дар’я Білодід і Марина Черняк. Марія Скора виступає у категорії 57 кг. Назву також Анастасію Турчин і Єлизавету Каланіну, категорії 78 кг і +78 кг відповідно, вони були на зборах у Заросляку, де тренувалися разом з чоловічою командою.
Дівчата готувалися вийти на пік форми до нинішнього липня, все було розписано по місяцях, тижнях і днях. Тепер доведеться починати, як кажуть, з чистого аркуша.


– Скажу, що стан Дар’ї на сьогодні – нижче середнього. Вона старається, працює, але дуже складно зберегти високий рівень без стартів. Змагальний сезон поки не відкрито, і попереду невизначеність. Усі чекали, що турніри відновлять наприкінці жовтня, але надії тануть. Та це на означає, що треба сидіти склавши руки і піддаватися зневірі. Це точно не в характері Даші, вона ніколи не втрачає оптимізму.

– Говоритиму про старти як про теоретично можливі. Спочатку команда готувалася їхати до Будапешта на Grand Slam, але потім розмови з цього приводу притихли, оскільки Угорщина на якийсь час закрилася.
Обіцяють, що наприкінці листопада в Празі проведуть чемпіонат Європи, але не можна бути впевненим на сто відсотків.


– Знову почну з того, як було раніше. У рамках системи підготовки спортсменів Міжнародна федерація дзюдо проводила тижневий збір, на який з’їжджалися до тисячі спортсменок з цілого світу. І навантаження там було дуже серйозним, по два тренування на день. Можете уявити, наскільки корисним для будь-якої дзюдоїстки був такий захід, де вона здобувала безцінний досвід боротьби. Чи проводитимуть у майбутньому такі збори, а якщо проводитимуть, то коли, поки не відомо.
Якою ми бачимо альтернативу такій роботі у нинішніх умовах? Відповідь одна – максимальна борцівська практика. Тому упор сьогодні робимо на спаринги. Нехай і у своєму колі, на домашніх зборах, але намагаємося дати якомога більше боротьби.


– Так, психологічний дискомфорт відчувають усі. Відсутність стартів для будь-якого спортсмена – моральне випробування. Звикли до постійних роз’їздів, зборів. Але наші дзюдоїстки – люди психологічно сильні. Вважаю, що їхній моральний стан у нормі. Чекають на старти і готуються до них. Це мета, а без неї не можна. Терпіння у них вистачить і працездатності не позичати. Тим паче, що профільне Міністерство в усьому йде нам назустріч: фінансуванням забезпечують, маємо можливість на свій розсуд вибирати місця для зборів.


– Вражає, що буквально за кілька місяців тут відбулися великі зміни. Ми в захваті! По-перше, у залі, де ми тренуємося, зробили прекрасний ремонт. Тривають роботи з благоустрою території бази, з’явилися нові приміщення. Будують нові корпуси. Це означає, що невдовзі не треба буде ділити один зал представникам двох видів спорту. Спортсмени дуже задоволені номерами, в яких живуть. А їдальня після капітального ремонту змінилася кардинально: простора, світла, з прекрасним інтер’єром і шведським столом – як за кордоном. Іншими словами, розвиток бази відбувається повним ходом. Дякуємо її керівництву за те, що почуваємося тут як удома.