Paris 2024
Спортивні баталії 2023 року
До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

Є одна у тренера мета – висота!

Ірина Пустовойт
Дедалі вище піднімається планка українських легкоатлеток у секторі стрибків у висоту. Сьогодні нікого не дивують медалі наших дівчат на чемпіонатах світу та Європи. Торік до цих нагород додалося ще й «золото» Юнацьких олімпійських ігор. Сподіваємося, що 2020-го дівчата підтримають «юнацький почин» і завоюють медалі Токійської Олімпіади. Кореспонденти «Олімпійської арени» відвідали одне з тренувань наших зірок.

Тренування як творчість


Вже з ранку ми були в легкоатлетичному манежі, який знаходиться у Києві на Березняках. Інтер’єр цього спорткомплексу трохи спантеличив: ми потрапили сюди в період капітального ремонту. Однак, як з’ясувалося, будівельні матеріали, запах фарби для активного тренувального процесу не є перешкодою. В тому числі й для підопічних Ірини Пустовойт – особистого тренера Юлії Левченко й Ірини Геращенко, найтитулованіших на сьогодні українських майстринь стрибків у висоту, учасниць Олімпійських ігор.
Тренування завершувала група дівчат-підлітків. День був святковий, вихідний. Ірина Григорівна з гордістю відзначила, що для цих дітей будь-який день – робочий. Спорт – понад усе. Пожертвувати тренуванням ніяк не можуть!
На зміну підліткам прийшов «зоряний квартет». Компанію Юлії Левченко й Ірині Геращенко склали юні, але вже відомі на міжнародному рівні у своїй віковій категорії Олександра Полтавець і Анісія Лочман. Із задоволенням поспостерігавши за тренуванням спортсменок, свій робочий день ми завершили бесідою з Іриною ПУСТОВОЙТ.

Шлях до тренерської роботи буває досить звивистим. Часом людина знаходить себе в цій професії, випробувавши чимало інших. Що вам довелося пройти до того, як стати спортивним наставником?

– Не скажу, що мій шлях був звивистим. Свою тренерську діяльність розпочала досить рано. З дітьми стала займатися, коли ще сама тренувалася. І мені це подобалося, отримувала від роботи задоволення, тим паче, що одразу стало виходити. Дуже скоро з’явилася впевненість, що в своєму виборі я не помилилася. Чітко усвідомлювала, що тренерська робота – це моє.
Великою мірою своєю впевненістю була зобов’язана школі, в якій розпочинала працювати. Це було давно, я тоді жила в Білорусі. У школі мене активно підтримували, на заняття до мене приходило багато дітей, деякі з них показували дуже хороші результати. Думаю, не тому, що я володіла якимось унікальним даром, просто учнів було дуже багато, а мені подобалося з ними займатися. А коли працюєш від душі, діти це відчувають, відповідають тим же. Зрештою тренерська робота захопила мене з головою. Ні на хвилину не виникало думок про зміну професії. Навіть не уявляла, як могла би кинути своїх підопічних.
Але життя вносило свої корективи: мій чоловік був військовим і нам доводилося переїжджати з одного місця на інше. І я знову набирала дітей у свої групи, деякі з них у мене потім займалися роками.
1991 року переїхали до Києва, на батьківщину чоловіка. Ті часи були нелегкими, передусім фінансово. Багато спортивних шкіл закривалося, тренери йшли з професії. Та я душею прикипіла до роботи. Родина мене підтримувала. І я залишилася. Це було абсолютно правильне рішення. Взагалі, вважаю, що мені в роботі дуже пощастило: у моїй групі завжди займалися дуже хороші спортсмени, котрі тренувалися з неймовірним задоволенням. Я отримувала величезний позитив від того, як працюють вихованці.

Сьогодні ви, в основному, зайняті в Школі вищої спортивної майстерності?

– Ні, ШВСМ – це моє друге місце роботи, а основне – дитячо-юнацька спортивна школа № 16. Керівництво ДЮСШ і передусім директор Галина Василівна Кравцова нас всіляко підтримує. Сьогодні багато хто скаржиться на відсутність баз для тренувань, залів, інвентарю... Нам скаржитися гріх: маємо тренажерний зал, зал загальнофізичної підготовки, свою яму для стрибків. Підтримка – матеріальна і моральна – додає енергії і бажання творити.
До речі, Юля Левченко досі в ДЮСШ тренується: там, згідно з нормативними документами, можна займатися до 23-х років. Іра Геращенко перейшла до ШВСМ.

Як вам вдається зацікавити спортом маленьких дітей? Чи є якісь секрети?

– Передусім, напевно, дається взнаки багаторічний тренерський досвід. З кожною групою проходила складний, але цікавий шлях, опрацьовувалися тренерські навички, вироблялися основні принципи. Ними я сьогодні ділюся зі своїми ученицями, котрі працюють тренерами.
Пригадую той день, коли до мене прийшла Іра Геращенко... Вона навіть не знала, що таке стрибки у висоту. Перше, що дівчинка сказала: «Хочу брати участь в Олімпійських іграх». З’ясувалося, що того літа вона вперше побачила Олімпіаду і загорілася мрією туди потрапити. Бігати, стрибати – на той момент їй було все одно. Почала займатися і їй сподобалося, тренування приносили задоволення. А згодом пішли виступи, успіхи. І дитяча мрія збулася: в 21 рік Іра стала фіналісткою Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро.

Робота наставника – творчий процес, який не визнає догм, шаблонів... У вас з роками, напевно, теж змінювалося бачення тренувального процесу, його елементів?

– Звичайно! Досвід часто змушує переглядати підходи, методи, певні нюанси в тренуваннях. Під час роботи стає очевидним, що є найкращим, найбільш ефективним. Хоча, коли починала працювати, зізнаюся, мені здавалося, що треба чітко дотримуватися інструкції. Але скоро зрозуміла, що за такого підходу в дітей складно викликати інтерес.
Ще одна особливість, яку іноді можна спостерігати у молодих тренерів, – прагнення досягати швидких результатів, «швидких медалей». Вважаю, це неправильно: працювати треба на майбутнє, йти до успіхів плавно, як по сходинках, і не забувати про всебічний розвиток дитини.
Хочеться також додати, що робота тренера з дітьми не одностороння, це взаємне навчання. Я дуже вдячна всім своїм вихованцям за те, що і вони мене вчили.

Ірина Геращенко – вправи на розтяжку

Про характер і настрій


У підготовці спортсменів які їхні проблеми – фізичні або психологічні – завдають вам найбільше клопоту?

– «Фізика» та «психологія» взаємопов’язані. Що стосується психологічної підготовки, то вона більш хитка. У дитячому віці це не так помітно: дитина просто виконує вправи, спокійно тренується, знаючи, що результати потім прийдуть. Інша справа, коли спортсмен виступає на високому рівні і дуже переживає за свої результати. Тут на його стан може впливати все, що завгодно. На допомогу приходить тренер, котрий має бути і педагогом, і психологом.

Якщо ви помітили, що у підопічної на змаганнях впав настрій, стався душевний розлад, як приводите її в норму? Чи є які-небудь методи налаштувати спортсменку на виступи, зміцнити впевненість у собі?

– Це спорт... Тут не буває, щоб усе завжди йшло гладко, особливо на змаганнях. Треба відчувати ситуацію. Бачу, що надто переймається, – намагаюся заспокоїти. Якщо навпаки, надто розслабилася, треба підібрати слова, які дадуть атлетці новий імпульс.
Пригадую чемпіонат світу 2017-го року в Лондоні... Уже було відомо, що Юля Левченко стала срібною призеркою, але спроба у неї ще залишалася. Планку встановили на рівні 2,01 м. У принципі, ця спроба вже нічого не вирішувала і жодним чином не впливала на розподіл місць. Юля цю висоту ще ніколи не брала. Стрибати або не стрибати?.. Я їй кажу: «Подивися, скільки глядачів! Вони чекають на тебе. Стрибай спокійно. І роби вигляд, що цю висоту щодня підкорюєш». Юля спокійно розбіглася і стрибнула. Піднялася і застигла в заціпенінні: планка стоїть!

Спортсмени, як відомо, люди з твердим характером. Без цього складно досягати висот у кар’єрі. З іншого боку, тренеру, напевно, не завжди легко справлятися зі своїми підопічними?

– Індивідуальність кожної людини саме в її характері. Який він є, такий і є, визначається генетикою і вихованням. Але в дитинстві можна щось коригувати, спрямовувати в потрібне русло. Який би не був характер, кожного спортсмена можна навчити правильно реагувати на ситуацію: дивитися на проблему в потрібному ракурсі, підходити до неї зі зручного боку. Нещодавно одна моя учениця поскаржилася на травму, мовляв, геть замучила, тренуватися заважає. Дівчина дуже засмутилася. А я їй кажу: «Добре, що зараз болить: підлікуємо – і все мине. А якби боліти почало за місяць до змагань? Ось це було б куди гірше». І все – дівчина вже в гарному настрої, від зневіри і сліду не залишилося, рветься до занять.
Дуже важливо тренеру знайти потрібні слова в потрібний момент, підтримати, підбадьорити, налаштувати на роботу. До речі, хороший спосіб привести вихованку в норму – розповісти якийсь випадок з власного життя. Ось, мовляв, у мене був неприємний момент, дуже схожий на твій, але нічого, впоралася. І очі в дівчини моментально веселішають.
До речі, індивідуальний підхід свого часу знаходила і до Іри Геращенко, і до Юлі Левченко, адже по своїй натурі вони абсолютно різні. Їм обом з раннього віку вселяла, що вони мають бути вихованими, чемними, тактовними. Дуже пишаюся, що вони такі і є. Кращі з кращих!

Ми часто помічаємо з боку тренерів, по суті, батьківську турботу про своїх підопічних. Ви теж берете активну участь у житті вихованок за межами спортивних майданчиків?

– Безумовно! Ми дуже тісно спілкуємося з ними і їхніми батьками і не тільки в спортзалі. Зрозуміло, що мами і тата намагаються чинити для своїх дітей якнайкраще і мають свою думку з приводу навчального й виховного процесів. На щастя, ми з батьками знаходимо точки дотику, виробляємо спільний підхід і зрештою опиняємося на одному боці.
До речі, спортивні заняття навчанню не заважають, а, навпаки, допомагають. Усі без винятку мої підопічні дуже добре вчаться, у школах вони є одними з найкращих. І знову приклад Іри Геращенко і Юлі Левченко: вони і школу добре закінчили, і в університеті чудово встигають.
Відповідаючи на ваше запитання, скажу, що як тренер і педагог беру безпосередню участь у житті вихованок. І радість, і негаразди – все ділимо разом. Виникнуть проблеми – вирішуємо їх спільно.

Дружна команда: Анісія Лочман, Юлія Левченко, Ірина Пустовойт, Ірина Геращенко, Олександра Полтавець

Техніка висоти


Як і будь-який легкоатлетичний вид, стрибки у висоту мають свою специфіку, і вона полягає не тільки в подоланні планки. Що входить до обов’язкової частини тренувального процесу стрибунів?

– Наш сектор на стадіонах незмінно збирає величезну кількість глядачів. Справді, подолання планки – це завершальна стадія складного тренувального процесу, щоденної копіткої роботи. Спортсмен-стрибун повинен володіти цілим комплексом якостей: руховими і силовими, гнучкістю, швидкістю, витривалістю. Якщо в якомусь із них є недопрацювання, то знижується ймовірність досягнення високих результатів, підвищується ризик травмування.
Загальнофізична підготовка повинна бути на дуже хорошому рівні, оскільки у стрибуна включаються в роботу і ноги, і спина, і прес... Обов’язковою є силова і швидкісно-силова підготовка. Оскільки перед стрибком треба сильно розігнатися, то важливим елементом тренувань є біг. Плюс напрацювання відштовхування, приземлення...
Якість стрибка цілком залежить від техніки, яку відточує спортсмен. Навіть найменша похибка впливає на ефективність виконання. Також велике значення має психологічний фактор.

На якому етапі підготовки ви переконалися в таланті Геращенко й Левченко?

– Минули роки, перш ніж стало можливим ствердно говорити, що ці дівчата можуть досягти успіху. У них проявилися дуже важливі якості: цілеспрямованість, наполегливість, величезне бажання тренуватися.

У розпалі передолімпійський сезон. Скільки стартів вашим підопічним належить пройти до Ігор у Токіо? Який план підготовки ви намітили?

– Справді, підготовка до Олімпіади сягає апогею. Чемпіонат світу нинішнього року для нас є найважливішим, оскільки він ліцензійний. Турнір проводитиметься наприкінці вересня – на початку жовтня в катарській Досі. Крім того, Юля Левченко виступить і на молодіжному чемпіонаті Європи.
До речі, ми є найсильнішою країною у світі у стрибках у висоту серед жінок. Про це свідчить той факт, що в топ-10 світового рейтингу одразу шість наших спортсменок. Тому чемпіонат України за своїм рівнем не поступається найбільшим міжнародним стартам. Результати, які показують наші стрибунки на внутрішній першості, гідні Олімпіад. Кожній зі спортсменок треба докласти максимум зусиль, аби стати кращою. Все вирішить чемпіонат України: три призових місця і визначать імена майбутніх учасниць Олімпіади.

Напевно, це і не таке просте питання, але все ж, що для вас є головним у професії тренера?

– Я не можу виділити щось одне. У мене займаються діти, і я дуже задоволена, що вдалося захопити їх спортом, який виробляє в них найкращі якості. Рада, що допомагаю їм розібратися в тих чи інших ситуаціях, уникнути помилок.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Інтерв’ю брав
Ігор ЧЕМЕРИС

Фото
Павла БАГМУТА