Висота з коефіцієнтом трудності

Олімпійський дебют стрибків на батуті відбувся 2000-го на Іграх в Сіднеї. Приємно усвідомлювати, що українці одними з перших стали володарями олімпійських нагород у цій дисципліні: миколаївка Оксана Цигульова завоювала срібну медаль Сіднейської Олімпіади. Вона також є дворазовою чемпіонкою світу, чемпіонкою Європи, в її активі медалі найвищої проби Кубка світу й Всесвітніх ігор.

А на Іграх-2004 в Афінах тріумфатором став херсонець Юрій Нікітін. За рік до цієї перемоги він завоював бронзову медаль чемпіонату світу. Крім того, Юрій тричі ставав чемпіоном Європи, виборював найвищі нагороди етапів Кубка світу.
На чемпіонатах світу наші батутисти виступали дуже успішно, завоювавши загалом 29 нагород, з яких сім золотих. Востаннє – 2009 року – на п’єдестал такого рівня сходили Олександр Чернонос і Юрій Нікітін, які вибороли бронзові медалі у синхронних стрибках.
Наскільки амбіційною є молода зміна нашої збірної? Чи зможе нинішня молодь досягти тих вершин, які підкорювали зірки минулих років? Серед інших ці запитання кореспондент «Олімпійської арени» адресував головному тренеру збірної України зі стрибків на батуті Регіні БРАЇЛОВІЙ.


– На чемпіонаті Європи, який торік у квітні проводився в Баку, бронзову нагороду в чоловічих командних змаганнях завоювали Антон Давиденко, Микола Просторов, Дмитро Собакар, Артем Савченко. Також третє місце у синхронних стрибках серед жінок посіли Наталія Москвіна й Світлана Малікова. «Бронзу» вибороли наші юніори на акробатичній доріжці.
Непогані показники були на етапах Кубка світу: в індивідуальних стрибках і хлопці, і дівчата завойовували срібні медалі, у синхронних стрибках також посідали призові місця. Потішили нас і юніори, вони гідно виступали на різних міжнародних змаганнях.
Дуже приємна для нас новина: до команди повернулася Марина Кийко, одна з наших лідерок. Вона з 2004-го входить до складу збірної України й у своєму активі має срібну медаль чемпіонату Європи 2014 року, бронзову – Всесвітніх ігор-2013. Торік Марина травмувалася, але тепер відновилася й готова боротися за олімпійську ліцензію. В цілому вважаю наш результат минулого сезону середнім, могли виступити і краще.


– Дійсно, зміна поколінь – це дуже серйозна проблема і для нашого виду спорту. Сьогодні всі наші найвідоміші й титуловані атлети зрілого спортивного віку. Тож нині перемикаємо увагу на молодіжний склад, його підготовка вимагає дедалі більших зусиль з боку тренерів.
На превеликий жаль, завершила активну спортивну кар’єру ще одна лідерка команди, призерка чемпіонату світу та Європи в синхронних стрибках – досвідчена Наталія Москвіна.
Що стосується чоловіків, то продовжить виступи найбільш успішний насьогодні наш спортсмен Микола Просторов. Його завдання – пробитися на Ігри-2020. Таку саму мету має й Антон Давиденко.


– З часом змінюється і вдосконалюється технічне оснащення, обладнання. На щастя, сьогодні не можна сказати, що в цьому плані ми відстаємо. Тренувальний процес збірної команди проходить на сучасному німецькому обладнанні, зробленому, як кажуть, «за останнім словом науки і техніки».
Разом із удосконаленням обладнання, відповідно, змінюються і вимоги до виконання комбінацій спортсменами. Висота й амплітуда у вправах значно збільшилися. Дуже піднявся коефіцієнт трудності виконання комбінацій.
Детальніше хочеться зупинитися на технічній підготовці. Сьогодні вона досягла такого рівня, що з наступного сезону збираються вводити, як було колись, обов’язкові комбінації, в яких спортсмени мають показувати, як прийнято говорити, «школу виконання». А в довільній програмі основний акцент робитиметься на складність. Тобто командам треба прагнути підвищувати коефіцієнт трудності.
Сьогодні дуже багато атлетів – напевно, більшість – роблять довільні вправи на однаково високому рівні. У зв’язку з цим в Міжнародній федерації уже розроблено план і його готують до затвердження, згідно з яким, з наступного циклу батутисти виконуватимуть не одну, а дві довільні комбінації.


– Стрибки на батуті сьогодні дуже популярні у світі. І складно назвати одну чи дві країни, які є безумовними лідерами. Хоча першу трійку все-таки можна виділити, навіть, напевно, четвірку: Китай, Росія, Білорусь, Японія. Сильних спортсменів мають у своїх командах також США, Португалія, Франція. До цього переліку відношу і Україну.

– Що стосується чоловічої команди, то безумовними лідери є Микола Просторов і Антон Давиденко, у жіночій команді – наша найдосвідченіша спортсменка Марина Кийко. Решта їм поки помітно поступаються.
Є чимало хороших спортсменів в Одесі, Харкові, Києві, але їхні прізвища називати поки що рано. Ми стежимо за цими атлетами, спостерігаємо за процесом їхнього розвитку. Є у цих хлопців і дівчат хороший потенціал, і в майбутньому їм цілком до снаги досягти таких результатів, які показують наші провідні атлети.


– Головна особливість у тому, що збільшилася кількість можливостей пробитися на Ігри. Якщо раніше це можна було реалізувати тільки через відбірковий чемпіонат світу, то зараз до нього додалися континентальні першості, а також серія етапів Кубка світу. Ця серія розпочинається вже цього року, в календарі якого три етапи Кубка. В 2020-му проведуть ще два етапи. Ті спортсмени, котрим не поталанило стати володарями олімпійської путівки на чемпіонаті світу або континенту, матимуть можливість завоювати ліцензію за набраними кубковими очками.


– У нашому виді спорту максимальна кількість ліцензій для будь-якої країни – дві: одна чоловіча і одна жіноча. Звичайно, дуже сподіваюся і розраховую, що ми завоюємо обидві. Коли все складеться благополучно із завоюванням путівок, то найімовірніше їхніми власниками стануть Марина Кийко й Микола Просторов. Хоча і Антон Давиденко – талановитий і цілеспрямований спортсмен – теж має хороші шанси.


– Взагалі, на будь-яких найбільших міжнародних стартах українські спортсмени мають найбільші претензії на медалі передусім у синхронних стрибках. Індивідуальні стрибки – найбільш непередбачувана частина програми, тому не беруся оцінювати шанси батутистів будь-якої країни.
Якщо говорити про Олімпійські ігри, то найголовнішим для атлета на цих стартах є потрапляння до фіналу. Це нелегко, боротьба на відбірковій стадії є дуже напруженою. А учасники фіналу вже всі борються на рівних, і, крім майстерності, тут відіграє певну роль фактор везіння.


– На даний момент працюють дві бази – в Одесі й Харкові. Але їхня інфраструктура не цілком нас задовольняє, дуже хотілося б мати окрему базу олімпійської підготовки – таку, як у Кончі-Заспі, де тренуються гімнасти і представники інших видів.


– Харків, Одеса, Київ, Херсон, Миколаїв. У нашій країні вони є найсильнішими осередками підготовки батутистів високого рівня.


– Ми дивимося в майбутнє з оптимізмом! Діти дуже цікавляться батутом. І ми приділяємо нашим хлопцям і дівчатам велику увагу, оскільки прекрасно розуміємо, що саме за ними майбутнє нашого виду спорту.