«Є лідер – є команда»

Яким був для української спортивної гімнастики 2018-й? Через травму досить тривалий час не виходив на поміст лідер команди Олег Верняєв. Він пропустив серпневий чемпіонат Європи, який виявився не кращим турніром для наших хлопців і дівчат. «Срібло» Ігоря Радівілова в опорному стрибку – єдина нагорода на всіх. На щастя, відновившись, хоча й не цілком, після операції Верняєв у жовтні взяв участь у чемпіонаті світу в Досі і завоював срібну медаль у вправах на брусах. Сезон же наші гімнасти завершили на мажорній ноті.

«Золотим акордом» відзначилися чоловіки на останньому цьогорічному етапі Кубка світу в Котбусі (Німеччина): Ігор Радівілов в опорному стрибку, Олег Верняєв – на брусах. До їхніх нагород « бронзу» додала Діана Варінська. Є підстави в майбутнє дивитися з оптимізмом. За кваліфікованою оцінкою підсумків нинішнього і перспектив на наступний сезон ми звернулися до головного тренера чоловічої збірної, віце-президента Української федерації гімнастики Геннадія САРТИНСЬКОГО.


– Справді, про цілковите відновлення Олега і сьогодні говорити зарано. Але це не означало, що він був не готовий. Ми всі знаємо, що бруси – це його снаряд, він був спроможний боротися за місце на п’єдесталі у цій вправі й їхав на чемпіонат світу по медаль.
Інша справа, що, звичайно, всі снаряди він витягнути не міг, давав про себе знати брак фізичної підготовки. Нам дуже пощастило, що бруси були першим снарядом. Олег виконав програму добре, тільки в кінцівці припустившись огріхів, і зміг завоювати срібну медаль. А от на інші вправи «фізики» вже практично не залишилося.
На коні він впав, в опорному стрибку було не все гаразд, на виконання вільних вправ сил уже не було. Олег просто задихався, довелося навіть нашатирем скористатися. Верняєв неймовірно самовідданий спортсмен, долаючи біль, витримав тяжку боротьбу і зійшов на п’єдестал чемпіонату світу.


– Нагадаю, що до складу збірної входили Ігор Радівілов, Петро Пахнюк, Владислав Грико, Владислав Гриневич і Максим Василенко. Якщо говорити в цілому, то я оцінюю їхній виступ на три з плюсом. На жаль, вони припускалися серйозних похибок. Ігор Радівілов цілком міг потрапити до фіналу в опорному стрибку. У фіналі на кільцях у нього сталися прикрі помилки. Помилялися всі, у тому числі, і Верняєв, та попри це зрештою команда в загальному заліку опинилася на дев’ятому місці.


– Це надзвичайно важливе питання. Наявність лідера в команді гімнастів має величезне значення. У серпні на чемпіонаті Європи команда виступала без Олега, і в підсумку зупинилася на тринадцятій позиції. Це низький результат для континентальної першості. Зате на чемпіонаті світу команда фінішувала на дев’ятому місці. Чому? На мою думку, відіграла роль участь Верняєва. Є він – є команда. За ним тягнуться. Зізнаюся, що після європейської першості дехто готовий був на нас поставити хрест, мовляв, у вас жодних перспектив. Прогнози скептиків не виправдалися.
Робота не клеїться, коли відсутній лідер, який веде і налаштовує – своїми словами, діями, поведінкою. Усі наші хлопці мають чудовий потенціал, фізично й технічно здатні боротися за призи турнірів найвищого рангу. Але для успіху команді потрібен капітан. Втім, це справедливо для будь-якого виду спорту.

– Будемо говорити так, як воно є, – лава досить коротка. Мріємо мати довшу. Але є і позитивний момент щодо резерву: у нас зараз зростають і показують дуже непогані результати юні гімнасти. Є вже і кандидати до головної команди. До неї можна вводити спортсменів, котрим виповнилося 18 років. Можливо, наприкінці цього або на початку наступного року запросимо Назара Чепурного. Працюватимемо з Чепурним з прицілом на олімпіаду майбутнього.
Ще у нас є Ілля Ковтун, котрий у серпні успішно виступив на юнацькому чемпіонаті Європи: здобув золоту медаль у вправі на брусах. Він, як і Чепурний, також є вихованцем Ірини Надюк.


– Безумовно, суперники на місці не стоять. Китайці прогресують неймовірно, з величезною швидкістю. У них дуже сильна команда, як і у росіян. І ті, й інші можуть похвалитися довгою лавою запасних.
Що стосується японських атлетів, то вони трохи здали свої позиції, проте, як і раніше, є потужними. Японія в спортивній гімнастиці залишається одним зі світових лідерів. Команда США – зараз не на суперпозиції, однак все одно дуже сильна. Хочу підкреслити, що зараз нам цілком під силу успішно змагатися і з Японією, і зі США.


– Почну знову ж з нашої команди. У нас вибір здійснюватиметься приблизно із шести спортсменів. На Олімпійські ігри поїдуть четверо. Якщо всі будуть здорові, в хорошому робочому стані, то, сподіваюся, здобудемо ліцензію на виступ в Токіо в командних змаганнях. Зараз же хочу зупинитися на іншому – складнощах при відборі на Олімпіаду. Нинішня система настільки заплутана, що докладно про неї розповідати дуже складно. Головне – вона має дуже серйозний недолік. Суть ось у чому: відбір побудований таким чином, що зрештою на Ігри разом із сильними спортсменами і командами можуть поїхати дуже слабкі. Тоді як сильні гімнасти, здатні на боротьбу на найвищому рівні, можуть опинитися «за бортом».


– У команді нині молоді талановиті дівчата. На жаль, травмована Анастасія Бачинська, котра на III Юнацьких олімпійських іграх здобула дві бронзові медалі – в багатоборстві та вільних вправах. Безумовно, одужавши, Настя посилить команду.
Хочу звернути увагу на дуже важливий момент: до України повернувся тренер Олег Васильович Остапенко. Він уже почав роботу з дівчатами. Праця з таким наставником – це чудова школа. Наші гімнастки мають хороші шанси, і, вважаю, зможуть потрапити командою на Олімпіаду в Токіо.