Плисти в одному човні!

Після тренування збірної України з академічного веслування на олімпійській базі в Кончі-Заспі ми поговорили з наставником команди – Миколою Чуприною. У нашій розмові він згадав минуле, приділив увагу сьогоденню та поділився планами на майбутнє.


– Останній мій виступ як чинного спортсмена був у 1998 році, на чемпіонаті світу. Якийсь час був головним тренером з академічного веслування «Динамо» України. А потім стався крутий поворот у моїй роботі…
У мене був друг, який працював у Мексиці. Він запропонував поїхати до цієї країни на роботу. Близько 10 років працював у Мехіко – у клубі «Іспанія». Мексиканська збірна «академістів» на 80% складалася з моїх підопічних. Але офіційно головним тренером був місцевий фахівець.
Після Мексики три роки працював у Перу – у найбагатшому веслувальному клубі Латинської Америки. Після цього повернулися до України. Але до мене знову звернулися з Мексики з пропозицією стати помічником наставника «академістів» цієї країни. Але поки ми летіли туди, місце головного тренера виявилося вакантним. От і вийшло, що я прилетів туди вже головним тренером.

– Чесно кажучи, пропозиції подати свою кандидатуру на конкурс мені надходили й раніше, але я відмовлявся. На це були різні причини. І наприкінці 2021 року це питання знову підняли. І не просто підняли, а досить наполегливо вмовляли. Подумав-подумав - і погодився. Звісно, знав, що легко не буде. З іншого боку – цікаво. Тим паче, коли йдеться про команду рідної країни.


– Перше, що ми зробили, – проїхалися всіма регіонами, оцінили обстановку на місцях. Потім усіх у Києві зібрали, провели прикидку. З’явилося більш-менш точне уявлення про стан справ, стан спортсменів. І одразу веслувальників попередили: «Про свої минулі результати та досягнення забудьте. Усе починаємо з нуля». Друге: жодних груп по регіонах – має бути єдина команда. Третє: у першій частині року не буде ані парного, ані розпашного весла. Усі ганятимуть поодинці, і результатами доводитимуть своє право потрапити до команди. Тільки потім уже піде розподіл на парні та розпашні човни.


– Те, що команду зробити вдалося, зрозуміли на першому етапі Кубка світу в травні минулого року. Там показали добрі результати. Одна четвірка парна була третьою, в інших класах були четверті місця. … Ппочалася війна. У ситуацію потрапили складну. Повертатися додому з човнами?.. Їх могли розбомбити. І вихід на воду було заборонено. Прийняли рішення залишатися за кордоном. Причому здебільшого за власні кошти. Допомогла Міжнародна федерація веслування. Якось вдавалося впоратися. Ми не просто там перебували, а готувалися, виступали. На третьому етапі Кубка світу в Люцерні, який за складом учасників вважають сильнішим за чемпіонат Європи, показали дуже гідний результат…
Зупинюся докладніше на виступах наших веслувальників на чемпіонаті світу 2022 року у чеській Рачиці. Ми повезли туди п’ять команд. І за підсумками гонок усі вони потрапили до «ліцензійної зони». Тобто маємо всі можливості боротися за олімпійські путівки. Ми оцінюємо це як дуже гарний виступ. За такий результат приємно відзвітувати.

– Насамперед хочу нагадати, що у нас є ще резерв – юнаки, юніори. Низький уклін тренерам молодіжної команди. У скрутну годину вони спрацювали не на сто, а на двісті відсотків. Змогли вивезти дітей, організувати їхній тренувальний процес.
Дуже хочеться сказати добрі слова на адресу старшого тренера з методології Олександра Федотова. Його допомога для нас безцінна.
Найщиріші слова подяки від нас президентові Федерації академічного веслування України Андрію Вінграновському. Він завжди підтримує нас і морально, і фінансово. Сприяв тому, що ми змогли провести збори, виступати на змаганнях. Звісно, допомагали наше профільне Міністерство, НОК.
І, нарешті, наші веслувальники – вони молодці. Знаєте, коли все добре, повний комфорт, так може тренуватися будь-хто. Але коли виникають великі проблеми – це серйозний тест на характер, дух, моральні якості. Ніхто не мав сумнівів, що, незважаючи на всі важкі умови, треба тренуватися.


– Головна мета – робити справжню збірну команду, а не окремі збірні групи. Щоб почували себе єдиною збірною України, а не окремого регіону. Усі мають загальний план підготовки. І в команді обов’язково має бути конкуренція. Тільки за такої умови буде результат. Виняток зробили лише для легкої двійки парної – Ігоря Хмари та Станіслава Ковальова, котрі стали бронзовими призерами минулого чемпіонату світу. Їм дозволили займатися окремо через специфіку дисципліни. Нині вони перебувають на високогір’ї у Болгарії. Але потім вони вирушать на загальний збір.


– Усі плани сьогодні, так чи інакше, пов’язані з тією подією, яка відбудеться у Парижі наступного року. І спортсмени, і тренери живуть думкою про те, щоби завоювати олімпійські ліцензії. Що може бути важливішим для атлета, ніж здійснити свою заповітну мрію?! Потрапити на Ігри та завоювати медаль – значить залишити свій слід у світовому спорті.
Хтось думає так: аби потрапити на чемпіонаті світу до першої сімки. Мене ж цікавить потрапляння до фіналу А. Це означає і високий рівень майстерності, і перепустку на Олімпіаду. Впоратися з цим завданням у нас цілком під силу чоловічій четвірці, жіночій четвірці парній, жіночій двійці парній. Декілька екіпажів минулого чемпіонату світу показали, що мають високі шанси.


– Рік, що минув, показав, що реально можемо завоювати п’ять ліцензій. Але намагатимемося підтягнути ще когось і «замахнутися» на шосту ліцензію. Час покаже.