«Сили волі у Лузан вистачить на десятьох»

Хто може знати спортсмена краще за його тренера? Хіба батьки. Хоча й наставника часто називають «другим батьком». Адже вони разом долають важкий шлях до спортивних вершин.

У нас не викликало сумнівів, що дати характеристику каноїстці Людмилі Лузан має саме її наставник – Микола Мацапура. До нього ми і звернулися.


– До мене Люда потрапила 2015-го. Вона тоді виступала у віковій категорії до 18 років. У її рідному Івано-Франківську займалася веслуванням у Сергія Агвановича Батуманкоєва. Так сталося, що одного разу потрапили до мене на збори. Їм сподобалося. Почали приїжджати дуже часто. Наближався чемпіонат світу U-18 у Португалії. Але захворів наставник Людмили. І з нею поїхав я – на той час працював старшим тренером. Люда там стала чемпіонкою на 500 м.
Коли повернулися додому, Сергій Агванович звернувся до мене із проханням, щоб узяв його підопічну під своє крило. З 2016-го року спортсменку став готувати вже я. Через чотири роки вона здобула золоту медаль чемпіонату світу серед молоді до 23 років. І невдовзі поїхала на Олімпійські ігри до Токіо, де здобула дві медалі. Про її нагороди цього року на чемпіонатах світу та Європи ви знаєте.


– Ви правильно запитали про якості. Тільки з віком, з досвідом починаєш якимось внутрішнім чуттям розпізнавати, з кого вийде толк, а з кого – ні. На тренерській роботі я з 1980 року. На базі у Горішніх Плавнях Полтавської області у мене завжди займалося дуже багато дітей. І спочатку у їхніх перспективах та здібностях не розбирався. Дивлюся, зовнішні дані прекрасні – хлопці міцні, фізично сильні. За досить короткий час дехто виконував нормативи кандидата, а то й майстра спорту. А потім раптом кудись пропадали. А з моментом, коли виникло внутрішнє чуття, пов’язана одна історія. Колись працював у ДЮСШ «Авангард», де директором бази був досвідчений фахівець із боротьби. Але він завжди приїжджав на змагання веслувальників та з великою увагою спостерігав заїзди. І якось мені каже: «Знаєте, Миколо Івановичу, я не бачу, що з того спортсмена вийде толк. Хоча сьогодні і показав добрий результат. Але на більше його не вистачить. Рівень не вищий за чемпіонат країни. Це максимум. Думаю, що в майбутньому нічого з нього не вийде». І влучав у крапку. Вгадував на всі сто відсотків! І це говорив не фахівець у веслуванні. Але він все міг передбачити своїм тренерським чуттям. Спілкування із цією людиною мені дуже багато дало. Від нього навчився відчувати, визначати, бачити спортсмена. Не просто його антропометричні дані, а силу духу, характер, волю, ставлення до праці.
Не хочу братися за роботу, якщо наперед знаю, що тут нічого не вийде. Даремно витрачений час. Хоча багато охочих тренуватись у мене в клубі. Але нерідко відмовляю, бо в цьому конкретному хлопці або дівчині не бачу жодних перспектив.
Інша справа – Люда Лузан. Ще в той час, коли вона з тренером тільки починала приїжджати до нас, я бачив її ставлення до тренувань, неймовірне бажання і прагнення добиватися мети. Викладається не на сто, а на двісті відсотків. Дивишся, вже на її руках водянки, а рветься продовжувати тренування. Перемотує руки та виходить на воду. Жодного разу не чув, щоб вона скаржилася. Іноді й сам їй пропонуєш: «Людо, відпочинь». А у Люди відповідь одна: «Тренуватимуся». Усі ці якості, характер справжнього бійця у ній виявлялися вже давно. Хоча збоку її антропометрія не для веслування. Подивіться на представниць веслування із Польщі, Німеччини, Угорщини: не жінки, а богатирі. І тут на контрасті з ними Люда. Струнка, з неширокими плечима. Хоча за ці роки значно зміцніла фізично. А сили волі, жаги перемоги, завзяття у роботі в неї вистачить на десятьох.


– Вийшло, що початок війни нас застав у Туреччині, де ми проводили збір. Там була велика команда: юніори, юнаки, дорослі. Усі були в шоці, у стресовому стані. Тиждень навіть не могли виходити на тренування. Просто перебували в заціпенінні. Не знали, що робити. Всім постійно дзвонили рідні. У тому числі, із тих місць, поряд із якими вже точилися бої. Усі рвалися додому. Мої підопічні Дмитро Янчук та Тарас Міщук поїхали додому, бо хотіли вступити до тероборони.
Поступово ми взяли себе в руки, почали тренуватися. Із Туреччини переїхали до Румунії, готувалися вже там. За чотири місяці після етапів Кубка світу повернулися в Україну. Разом із Людою Лузан приїхали до Горішніх Плавнів. Провели збір вдома. Після поїхали до Обухова, а звідти вирушили вже прямо на чемпіонат світу.

– Почну з передісторії. Спочатку все якось не дуже добре пішло. Уся команда вже поїхала до канадського Галіфакса, де проходив чемпіонат світу, а ми з Людою ще перебували тут. Виникли якісь проблеми з канадською візою — нам не могли її відкрити. Просиділи в Обухові майже тиждень. Не витримали і поїхали до Львова, там і Варшава недалеко. І тут нам повідомляє віцепрезидент міжнародної федерації, що питання з візами, нарешті, вирішено. Там були якісь помилки в записах і електроніка не потягла. Так чи інакше, за пару днів до початку чемпіонату ми були на місці. Звичайно, такого короткого часу для адаптації та акліматизації досить мало. Але нічого, розібралися у ситуації. Підказав Люді, яким має бути її режим у цей період.
До початку ми планували дві-три золоті медалі. Власне, майже так і сталося. Два «золота» та «срібло». Люда виходила на всіх дистанціях. Я дивився програму змагань і прикидав, як може складатися її вихід у фінал у кожній із дисциплін.
Люда впоралася із завданнями, і прийшла першою на дистанціях 500 м та 1000 м. У двійці ми спочатку теж планували медаль. Але припускали, що це зробити не так просто. Річ у тім, що Анастасія Четверикова – напарниця Лузан – була не в найкращій своїй формі. У заїздах одиночок вона програвала Людмилі 7,5 секунди. Це досить великий відрив. Проте, наш дівочий тандем зібрався, дистанцію 500 м пройшов дуже добре. Людмила Лузан і Анастасія Четверикова стали віцечемпіонками. Програли лише китаянкам, які у них вигравали на Олімпіаді у Токіо.
Люда ще заявлялася на дистанції 200 м. У першому півфіналі треба було заїхати третьою. У нас – «перша вода». І тут погода зіграла проти нас. Був дуже сильний лівий вітер. У цьому випадку страждає насамперед «перша вода». Я кажу Людмилі: «Просто покататися. Як на тренуванні». Так і зробила. Посіла 9-те місце. А менше, ніж за годину на п’ятисотметрівці стала чемпіонкою! Ризикнули виступити на олімпійській дистанції - і не помилилися.
З Канади додому добиралися довго та важко. Спершу до Польщі, звідти до Львова. Там провели шестиденний збір: каталися, відпочивали, відновлювалися. Знову ж таки адаптація, акліматизація. Переходили на інший режим. А невдовзі вже вирушили на чемпіонат Європи до Мюнхена. Звісно, після світової першості для спортсменів тут був інший рівень. Настрій був уже не той, що у Канаді. Але ми тут виступили непогано. Люда, як відомо, стала другою на 500 м і 200 м. Треба сказати, виступила в міру своїх сил. Була ще одна перешкода – боліла спина. Проте двічі стала віцечемпіонкою. А з Анастасією Четвериковою вони здобули континентальне «золото» у двійці на 500 м. Загальний результат цілком задовільний.


– У Люду вірю абсолютно. Знаю, що ліцензію вона має здобути. Хоча й не скажу, що це буде легко. На Олімпіаду потрапити хочуть усі. Тому боротьба буде надзвичайно жорсткою. Суперники дуже сильні: Канада, США, Куба, Польща, Німеччина, Іспанія, Чилі. Останнім часом вони ще більше додали. Основним завданням для Люди буде дистанція 200 м. Тут її головна суперниця – американка Невін Харрісон. Сильна, титулована спортсменка – чемпіонка світу та Олімпійських ігор. Саме з нею, насамперед, треба «бодатися» за ліцензію, а потім і за вищу сходинку п’єдесталу. Як розумієте, «срібло» та «бронза» Люду вже не влаштовують. Налаштовується лише на «золото».
Щодо двійки з Настею Четвериковою, поки що нічого не можу сказати. Настя на цей збір не приїхала. Вона вийшла заміж за свого колегу – каноїста Андрія Рибачка. Нині вона у Львові. До квітня, як вона сказала, готуватиметься самостійно. А потім вийде на старт Кубка України. Відштовхуватимемося від того результату, який вона покаже на цих змаганнях. Головне, щоб була у добрій формі. Інакше завоювати ліцензію у двійці буде дуже важко. Але сподіваюся, що все буде гаразд. Я пояснював дівчатам, що їхні головні конкурентки – китаянки – не настільки сильні, хоча зараз є лідерами. Сьогодні їхні показники – 1,55-1,56 хв. Люда з Настею показували на тренуваннях 1,52. Упевнений, що можуть пройти дистанцію з часом 1,51. Вони можуть налаштовуватись на олімпійське «золото». Це цілком реально. Тільки треба дуже серйозно готуватись. На мій погляд, все залежатиме від напарниці Люди.
На жаль, за цими двома каноїстками немає нікого. Після них – провал. Спеціально їздив до Умані на чемпіонат України, щоб когось побачити, можливо взяти на замітку. Обрали трьох. Але дві з них програють Людмилі 12-13 секунд. Це дуже багато. Возити їх із собою без результату? Хоча одну дівчину на замітку взяв. Це Валерія Терета. Готуватиметься з нами. А там час покаже. Ще раз наголошу: сподіваюся, що Настя Четверикова повернеться і у квітні покаже гідний результат. І продовжимо роботу.


– Скажімо так – нервів уже немає. Закінчилися. Примушує тримати себе в руках та у добрій формі активна робота. Вона є нашою опорою. Просто робимо свою справу однією згуртованою командою. І підтримуємо одне одного. Коли всі разом, можна успішно подолати будь-яке випробування.


– Ще як укріплюють! Як виявилось, наші бійці уважно стежать за досягненнями українців на європейських та світових аренах. Це красномовно підтверджує і той факт, що Люда, коли стала чемпіонкою світу, протягом двох днів отримала понад півсотні дзвінків із передової. Бійці, серед яких і спортсмени, вітали її із перемогою. Люда говорила з ними буквально крізь сльози, настільки ці дзвінки її схвилювали.