До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Національний олімпійський комітет України

«Для рекорду важлива кожна дрібничка»

Михайло Романчук
Голосно заявивши про себе на Юнацьких олімпійських іграх у Нанкіні-2014, де він став чемпіоном на дистанції 400 м вільним стилем і здобув «срібло» на 800-метрівці, Михайло Романчук продовжив тішити нас чудовими виступами, як в олімпійському стандарті, так і на короткій воді.

Непростим випробуванням стала для вихованця Петра Нагорного Олімпіада-2016. Проте поїздка до Ріо-де-Жанейро не минула даремно: там спортсмен здобув дуже цінний досвід, а ще зустрів свою майбутню дружину - віцечемпіонку світу з легкої атлетики Марину Бех (з вересня 2018 р. Бех-Романчук).
Зоряним часом уродженця Рівного став чемпіонат Європи у 50-метровому басейні, який проводився влітку 2018-го у Глазго: він виборов «золото» на дистанціях 400 і 800 м, а також «срібло» на 1500-метрівці. А в серпні цього року Романчук вдруге в кар’єрі зійшов на п’єдестал пошани чемпіонату світу, додавши до «срібла» Будапешта-2017 нагороду такого ж гатунку у корейському Кванджу.
Проте на цьому 23-річний плавець в передолімпійському сезоні не зупинився. 8 листопада у Досі він святкував перемогу на дистанції 1500 м з новим рекордом Кубка світу - 14.51,61. Саме за це досягнення Національний олімпійський комітет відзначив його почесним званням спортсмена місяця в Україні.

Головний екзамен буде в Токіо


2019-й завершується. Яку оцінку за дванадцятибальною шкалою ви поставили б собі за цей рік і чому?

- Вісімку. Цей рік був надзвичайно тяжкий для мене як у фізичному, так і в моральному плані. Дякуючи Богу, маю нагороду чемпіонату світу і рекорд Кубка світу. Але багато з того, що ми з тренером планували, на жаль, досягти не вдалося, зокрема на нещодавньому чемпіонаті Європи на короткій воді в Глазго. Четверте місце інакше як невдачею не назвеш, адже я виходив на старт у статусі чинного чемпіона. Ми з тренером зробили висновки, знаємо причину і надалі уникатимемо подібних помилок. Чи був я засмучений? Так! Але кожна така поразка стимулює мене ще більше працювати, аби зробити те, чого раніше ніхто ніколи не робив. Зараз усе підпорядковано підготовці до Олімпіади і головний екзамен, безумовно, буде в Токіо.

Європейська дистанція


Два роки тому у Будапешті з восьми фіналістів на 1500-метрівці був тільки один представник не Європи - австралієць Мак Хортон. У Кванджу ваша коронна дистанція стала єдиною, де фінал вийшов цілком європейським. Один раз - збіг, але двічі - уже тенденція, чим вона пояснюється, на ваш погляд?

- Стаєрське плавання останніми роками потужно розвивається в Європі. З більшістю своїх суперників я змагався ще на юніорському рівні, тобто наша боротьба триває років вісім. Ми стежимо один за одним, прагнемо ставати кращими. А здорова конкуренція, як відомо, двигун прогресу.

У боротьбі за «золото» ви програли німцеві Флоріану Велльброку 1,09. Але якщо відняти ці секунди від вашого результату (14.37,63), то виходить, що вам для перемоги потрібно було б побити особистий рекорд (14.36,88). Ви відчували в собі сили це зробити?

- Ми зараз говоримо про дуже високі результати. Неможливо просто скинути з мого особистого рекорду десять секунд, як це було раніше, коли я тільки починав набирати оберти в стаєрському плаванні. Для того, аби перевершити цей показник, має зійтися дуже багато факторів у день запливу. Окрім того, що, звичайно, цьому повинна передувати належна підготовка і дуже багато праці.
На дистанціях 800 і 1500 м світові рекорди в олімпійському стандарті тримаються досить давно. Як гадаєте, скільки ще простоять 7.32,12, які показав на чемпіонаті світу-2009 китаєць Чжан Лін, і 14.31,02, з якими виграв Олімпіаду в Лондоні-2012 його співвітчизник Сунь Ян?

- Якщо подумати логічно, то швидше впаде рекорд на 1500 м, до нього вже підбираються. А от на 800-метрівці стоять фантастичні цифри. Вони були показані ще в еру костюмів. Проплисти швидше, як на мене, сьогодні просто нереально. А взагалі давність рекордів поняття відносне: усе залежить від того, з чим порівнювати. Для тієї ж легкої атлетики шість-дев'ять років не надто великий термін, там є рекорди, які тримаються з 1980-х.

Умови замість спортсмена не пливуть


Дуелі, такі як, наприклад, у тенісі між Рафаелем Надалем і Роджером Федерером або в біатлоні між Уле-Ейнаром Бйорндаленом і Рафаелем Пуаре - це те, що прикрашає будь-який вид спорту і приваблює вболівальників. А наскільки стимулює вас протистояння з триразовим чемпіоном світу й олімпійським чемпіоном Ріо-2016 Палтріньєрі?

- Знаю його не один рік, ми нормально спілкуємося, між нами немає злості, тільки здорова конкуренція. Італієць бере своє завдяки функціональним якостям і тому, скільки він плаває загалом. Хоча талант у нього, безумовно, теж є. Але мені здається, що зараз у нас у стаєрському плаванні вже не дуель: потрібно додати німця Велльброка. І я насправді дуже радий, що у мене є такі суперники, сподіваюся, ця конкуренція справді додасть нашому виду програми вогню.

У Кванджу ваші головні суперники виступали не тільки в басейні, а й на відкритій воді і обидва здобули медалі. Вас їхні успіхи не надихають теж спробувати себе у цьому виді?

- Зараз я зосереджений на підготовці до Олімпіади. Що буде після Токіо? Побачимо, я не виключаю, що коли-небудь все ж спробую свої сили на відкритій воді. Звичайно, я неодноразово плавав і в морі, і в озері, проте просто плавати і тренуватися заради результату - це різні речі. Змагання на відкритій водій – інша дисципліна, і досить специфічна: усі стартують разом, дуже важливо вибрати правильну тактику, багато підводних каменів.

На церемонії нагородження в НОК: Сергій Бубка, Михайло Романчук і тренер Петро Нагорний

А мені здавалося, що штовханиною й іншими подібними «принадами» не злякати спортсмена, котрий з дитинства тренувався у досить скромних умовах у Рівному і змагався далеко в не найсучасніших басейнах в інших містах України.

- Тут ви маєте рацію. У Рівному старий басейн, побудований ще за часів СРСР, і там хвилі не менші ніж в озері. Дуже багато людей на доріжках, а конструкція стара. В сучасних басейнах хвиля, яка йде за тобою, поглинається бортиком, а в старих рівень води нижче бортика, тож виходить ефект удару, й усе повертається до тебе.

Якщо до вас підійде хлопчик, який тільки розпочинає займатися плаванням і запитає, як досягти успіху, коли в суперників, з якими доводиться змагатися, умови від самого початку кращі, що ви відповісте?

- Бути наполегливим, ніколи не здаватися і йти до своєї мети. Це універсальне правило для всіх видів спорту. А якщо конкуренти працюють у кращих умовах, це означає, що потрібно працювати більше за них. Умови замість тебе не пливуть.

Олімпіаду-2016, де ви фінішували 15-м на дистанції 1500 м, ви самі вважаєте досвідом зі знаком плюс чи мінус?

- У плані досвіду однозначно зі знаком плюс! Олімпіада дуже змінила мій світогляд і ставлення до спорту. Без падінь не буває і злетів. Головне – прийшло усвідомлення, що у дорослому спорті з тобою ніхто панькатися не буде, усе дуже серйозно. І якщо ти сам не зробиш, то за тебе не зробить ніхто.

Ви стали єдиним українцем, який цього сезону брав участь у прем’єрі серії International Swimming League (ISL), яку вже охрестили аналогом Діамантової ліги в легкій атлетиці та футбольної Ліги чемпіонів. Наскільки, на ваш погляд, правомірне таке порівняння і як вам формат цих змагань?

- Це хороше шоу, у майбутньому воно може стати певною альтернативою Кубкам світу. Все залежатиме від того, як ця ініціатива розвиватиметься. Формат трохи незвичний, адже плавання - індивідуальний вид спорту, а тут змагаються команди.

Гени беруть своє


А це правда, що зі своєю майбутньою дружиною ви познайомилися під час Олімпіади в Ріо?

- Так. З Мариною ми заочно знали один одного ще до Ігор, оскільки мій тато (він тренер з легкої атлетики) спілкувався з її наставником. У Ріо якось я йшов у номер після тренування, а вона в їдальню, ми зустрілися біля корпусу, почали розмовляти – і не помітили, як минуло хвилин сорок. Через деякий час почали зустрічатися. Я з Рівного, вона з Хмельницького, але це не проблема: сів у машину, якихось дві години – і ти вже там.

Як змінилося ваше життя після весілля, чи стало легше поєднувати графіки?

- Мабуть, головна зміна в тому, що після того, як ми побралися, тренери почали з більшим розумінням ставитися до нашої пари, шукати більш зручні для нас варіанти по тренуваннях. Але все одно поєднувати їх складно, у кожного з нас індивідуальний графік підготовки, види спорту різні. Якби в Україні була база зі стадіоном, легкоатлетичним манежем і плавальним басейном, як в інших країнах, було б набагато легше. Але поки ми можемо про це тільки мріяти.

Скільки часу за цей рік вам вдалося провести разом?

- Після завершення мого чемпіонату світу, тобто з серпня, досить багато, що не може не тішити. Спочатку були вдома, потім поїхали на збір до Туреччини. Марина там готувалася до світової першості.

Що ви назвали б головною зброєю вашої другої половинки в секторі, а що в житті?

- Її сильний характер, вона доволі вперта і завжди знає чого хоче, це її головна сила в секторі. А в позаспортивному житті я за характером оптиміст, а Марина реаліст, більш раціонально дивиться на речі і завжди може підказати, що і як.

А хто що краще робить: ви у довжину стрибаєте чи ваша дружина плаває?

- Навіть не знаю, стрибаю я точно не дуже добре. Якби ви все ж став легкоатлетом, гадаю, як і в плаванні, моєю спеціалізацією був би біг на 1500 м. Мій тато тренер саме з бігових дисциплін.

До речі, тато ніколи не намагався переманити вас з басейну на стадіон?

- Ні. Він бачив, як сильно я люблю плавати і що це у мене добре виходить. Хоча влітку після закінчення плавального сезону років до п'ятнадцяти я ходив з ним на тренування, бігав.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Анна
САВЧИК