«Найсильніша команда за всі роки!»

Двічі – в обох видах програми – порадували своїх уболівальників українські «русалки».

У виступах дуетів нашу країну представляли харків’янки Марта Федіна і Анастасія Савчук. У технічній програмі вони показали третій результат – 93,8620 бала. На тій же позиції українки завершили виступ і в довільній програмі, отримавши від суддів оцінку 95,6000. У підсумку, набравши в сумі 189,4620 бала, Марта Федіна і Анастасія Савчук завоювали бронзові медалі Олімпіади-2020. Після цього успіху дівчата готові були злетіти до небес від щастя і прокоментували свій виступ лаконічно: «Дуже складно підбирати слова, коли здобуваєш олімпійську медаль. Проте знаємо, відчуваємо, що робимо історію. Дуже добре, що завоювали цю нагороду перед наступним видом програми – змаганням команд. Сподіваємося, що зарядили на боротьбу всіх наших спортсменок».
І дійсно – ще як зарядили! І у змаганнях команд наші синхроністки зійшли на третю сходинку п’єдесталу. У складі української вісімки виступили Марина Алексіїва, Владислава Алексіїва, Марта Федіна, Катерина Резнік, Анастасія Савчук, Аліна Шинкаренко, Ксенія Сидоренко і Єлизавета Яхно.
Після технічної програми з результатом 94,2685 бала український октет посів третій рядок у протоколі змагань. І з довільною програмою наші синхроністки впоралися успішно – отримали 96,0333 бала і впевнено закріпилися на третьому місці. Дівчата навперебій ділилися своїми відчуттями, зміст яких зводився до одного: «Пишаємося, що змогли вибороти олімпійську медаль! Неймовірно раді за свою команду, тренерський штаб і всю країну!»
Виступ своїх підопічних у Токіо «Олімпійській арені» прокоментувала головна тренерка збірної України з синхронного плавання Світлана Саідова.


– Завоювати дві олімпійські медалі – успіх більш ніж задовільний. Це факт. Скажу відверто: перед Олімпіадою в медалях була впевнена на п’ятдесят відсотків. На те були підстави. По-перше, ми їхали до країни наших конкуренток – дуже сильних японських спортсменок. Крім того, була ще низка нюансів, які могли вплинути на виступ. Тому абсолютної впевненості не було. Хоча підготовка наших дівчат була на дуже високому рівні.
У спорті, як ви знаєте, до поняття «удача» ставляться з повагою. У неї вірять, чекають, що вона супроводжуватиме. У Токіо удача нам всміхнулася. Уже першого дня змагань після виступу наших спортсменок для мене стало очевидно, що ми, так скажемо, в «пріоритеті». Відчувала, що все складається досить добре. Упевненість піднялася десь до сімдесяти відсотків. Хоча були певні побоювання, оскільки дівчата помітно нервували. І причини для цього були. У виступах груп не було фіналу. Тобто один раз виступив – і все. Далі вже ні на що вплинути не можеш. Як буде, так і буде. Тримала кулаки, щоб підопічні не «завалили» акробатику, – тоді б, звичайно, програли. Але вони молодці. Впоралися з нервуванням.


– Не так просто порівнювати ці старти. Можу впевнено сказати одне: дуже тяжко і у відбірковій боротьбі, і на олімпійському турнірі. Зрозуміло, що на Іграх легко бути не може в принципі, адже конкуренція серед найсильніших синхроністок планети найжорстокіша, а слабкі сюди не потрапляють.
Але і в передолімпійському відборі ох, як не просто! Дійсно, бувають моменти складніші, ніж на Олімпіаді. Але для нас зрештою все вдало склалося. Витримали боротьбу і увійшли до числа учасників Олімпійських ігор.


– Буду говорити виключно як вимогливий наставник спортсменок, тобто обійдуся без дифірамбів. Ні, не можу сказати, що їхній виступ був ідеальним. Деякі елементи на тренуваннях вони виконували краще, ніж потім на змаганнях. Так, безумовно, не можна відкидати такий фактор, як психологічний тиск. Під час виступів спортсменки відчували його дуже сильно. Крім того, не дуже пощастило зі стартовими номерами – виступали другими. Це теж означає чимало. І головне – припустилися помилок. Нехай і незначних, але вони вплинули на підсумковий результат. Якби уникли помилок, цілком могли б боротися за «срібло».


– Чесно кажучи, не зустрічала тренерів, які були б завжди всім задоволені. Я в цьому плані не виняток. Проте з повною впевненістю стверджую, що бронзова нагорода команди – це успіх. І успіх дуже значний: уперше в історії українського синхронного плавання завоювали командну олімпійську медаль. Я неймовірно щаслива і дуже цим пишаюся. Цей успіх вважаю підсумком своєї 40-річної роботи.
Склад цієї команди був у мене найсильнішим за всі роки. Прекрасні спортсменки! Вони терплячі, слухняні, дисципліновані. І головне – неймовірно працьовиті. Якби ще трохи «дотягли» в Токіо, то могли завоювати і срібну медаль.

– На Олімпіаді мені було непросто спілкуватися з нашими спортсменками безпосередньо. Перебувала на віддалі від команди, оскільки була в технічному комітеті змагань. Я дуже хвилювалася. Коли не мала можливості поговорити, надсилала повідомлення, які могли мотивувати спортсменок, підтримати їхній дух.
Які тут мотивуючі слова?.. Дівчата, кажу, намагайтеся щосили, тому що вашого виступу чекають вдома – близькі, друзі, мільйони вболівальників і вся країна. І додавала: «Нічого не бійтеся. Навіть за невдачі не буду на вас сердитися. Спокійно робіть те, що робили зазвичай, те, що напрацьовували. А там що буде, те й буде. А вся відповідальність лежить на тренері. Відповідатиму за все я. А ви думайте тільки про те, що у вас є найбільший спортивний старт, який запам’ятаєте на ціле життя. Проявіть характер і всі свої можливості ».
Безпосередньо перед виступом побачила, що спортсменки дуже нервують і переживають. Зрозуміла, що треба трохи тактику поміняти. Спеціально перейшла на командний голос: «Взяли себе в руки! Пішли!» І кожну поплескала долонею. Дівчата одразу піднеслися, прийшли в норму. Серце стало битися спокійніше. Зрозуміло, що для спортсменів програш – справжнє потрясіння. Але ще більше за програш вони бояться розчарувати і засмутити тренера.


– Зазвичай за наявності публіки спортсменам виступати краще. Глядачі створюють потужний драйв, ще більше заряджають енергією. Що стосується саме Токіо – інша справа. Можна сказати, що тут гостям турніру пощастило. Повторю, що ми виступали в країні конкуренток. У звичайних умовах переважна більшість глядачів активно вболівала б за японських синхроністок. І як би це відбилося на виступах – не відомо. Але цього разу всі перебували ніби на «нейтральному полі», в рівних умовах. Тому все було спокійно, спортсменки не хвилювалися з приводу глядацької підтримки.


– Щодо змін... Чотири дівчини з нашої команди збираються завершувати спортивну кар’єру. Дуже прикро, хоча хтозна, можливо, передумають перед Олімпіадою-2024 і повернуться. Але, чесно кажучи, ймовірності мало. Все-таки ще три роки тяжкої праці... Подивимося.
Проте вже зараз починаємо визначатися з планами на новий олімпійський цикл. До позитивних моментів відношу те, що на довжину лави запасних не скаржимося. У нас достатньо гідних юних спортсменок. Головне – встигнути їх підготувати. Оскільки цикл укорочений, то доведеться певною мірою підготовку форсувати. Але дівчата у нас талановиті, і, думаю, що все вийде.
У зв’язку з цим хочу загострити увагу на одному моменті. Так, прагнення обов’язково завоювати медалі– це дуже важливо. Але ще важливіше зробити все, щоб не падав рівень спортсменок, а навпаки – зростав. Тому докладемо всіх зусиль, аби не тільки зберегти нинішній рівень, а й підняти його.