«Впасти духом не мала права»

11-ту медаль в скарбничку збірної України принесла представниця вільної боротьби 22-річна Ірина Коляденко, яка виступала в категорії до 62 кг. Молода спортсменка продемонструвала на олімпійському килимі не тільки високу майстерність, а й неймовірну завзятість, цілеспрямованість, що дозволило їй досягти успіху, незважаючи на досвід і титули суперниць.

І цей успіх випадковим точно не назвеш – до нього послідовно вели результати Ірини за останні сезони. 2019-го в Казахстані вона завоювала титул віцечемпіонки світу. За кілька місяців зійшла на третю сходинку п’єдесталу чемпіонату Європи в Римі. А на Олімпійські ігри в Токіо вирушила вже в ранзі чемпіонки континенту: у квітні здобула цей титул у Варшаві.
У першій сутичці борцівського турніру Олімпіади-2020 Коляденко протистояла опонентка з Нігерії. Африканка зуміла значно вирватися в рахунку, і, можливо, вже бачила себе переможницею. Але святкувати тріумф їй не судилося. Нашій борчині ще в першій трихвилинці вдалося провести ефектну дію і покласти суперницю на лопатки.
У чвертьфіналі вона зустрілася з однією з найсильніших китайських борчинь – досвідченою та титулованою Цзя Лун. Проте українка досить швидко змусила капітулювати і цю суперницю.
На жаль, у півфіналі проти Айсулуу Тинибекової Коляденко спіткала невдача. Безумовно, тут чашу терезів переважив досвід киргизької атлетки – чемпіонки світу, переможниці Кубка світу і багаторазової тріумфаторки чемпіонатів Азії.
Ірина Коляденко отримала право поборотися за бронзову нагороду з переможницею втішних сутичок латвійкою Анастасією Григор’євою, котра двічі у своїй кар’єрі сходила на третю сходинку п’єдесталу чемпіонатів світу. З боку здавалося, що сутичка для українки була непростою, особливо її початок. Довелося наздоганяти опонентку. Але Ірина вистояла, зуміла переломити хід поєдинку і зрештою виграти. Таким чином, до колекції своїх трофеїв додала бронзову олімпійську медаль.
Свій виступ у Токіо вона прокоментувала кореспонденту «Олімпійської арени».


– Так, початок першої сутички з нігерійкою Амінат Аден складався для мене невдало. Але я не мала права впасти духом. Складати руки не збиралася. Скажу більше: у мене навіть думки не було, що програю. Була налаштована на боротьбу і рвалася в бій.
Що стосується чотирьох очок відриву... Я була впевнена, що це не така велика різниця, яку не можна було б скоротити і перемогти. Що я і зробила, вигравши поєдинок на туше.


– Титулу суперниці взагалі не надавала жодного значення, це не бентежило. А ось сил і бажання перемогти дійсно додавало. Крім того, Цзя Лун не є особливою в плані майстерності. На олімпійський турнір слабкі спортсменки не потрапляють, там усі сильні, кращі з найкращих. Я теж у цій групі. Не думала, що є слабшою за когось.
А з китайською суперницею впоралася ще швидше, ніж з нігерійською. Підворотом перевела її в партер і потім дотиснула на туше.


– Безумовно, будь-яка невдача – це не випадковість. Програш – наслідок якихось недоробок, помилок. Зараз складно сказати, чому так вийшло. Щоб прийти до чіткої відповіді, потрібен час: такі речі треба аналізувати, розбирати з холодною головою, не поспішаючи. Цим і займатимемося з тренером вдома. Вивчимо кожен момент тієї сутички, щоб у майбутньому уникнути таких помилок.


– Думаю, що за рахунок впевненості й надійної тактики. Це допомогло і в обороні, і в атаці. Намагалася уникати непотрібних ризиків, не робити жодних зайвих рухів, які могли б призвести до помилок. Чітко виконувала той план, який ми з наставником розробили спеціально на цей поєдинок. Хоча на початку сутички і віддала суперниці один бал, але швидко його відіграла: витиснула Григор’єву за межі килима і, таким чином, зрівняла рахунок. У другій трихвилинці, пройшовши в ноги суперниці, заробила ще бал і вийшла вперед. А потім ще успішно контратакувала. У підсумку перемогла з рахунком 3:1 і стала призеркою Олімпіади.


– Передусім олімпійська медаль для мене – це хороша мотивація працювати далі. І працювати ще наполегливіше. Я б сказала, що ця нагорода мені не за сезон, а за одинадцять років тяжкої спортивної праці, упродовж яких займаюся боротьбою. Я пишаюся цією медаллю, проте вважаю її проміжної нагородою. Зупинятися не збираюся і мета залишається одна – олімпійське «золото».

– Так, через відтермінування нинішньої Олімпіади до наступної залишається лише три роки. Це будуть три нелегкі роки підготовки. І щоб пробитися на Ігри-2024, треба успішно пройти багато найважливіших міжнародних стартів.


– Скажу відверто, на олімпійському турнірі мріяла тільки про те, щоб його успішно подолати. І щоб все це опинилося вже позаду. Але на ціле життя залишаться найяскравіші спогади про Токіо, про поєдинки, п’єдестал, спілкування з цікавими людьми.
Звичайно, дуже втомилася. Не тільки від напружених поєдинків, а й від підвищеної уваги, яка супроводжує всіх призерів Олімпіади. Найбільше зараз хочеться відпочити, перевести дух.
Безумовно, чекаю на зустріч з близькими, друзями. І, звичайно, зі своїми прихильниками. Це теж стимулює і додає прагнення працювати ще активніше, аби своїми успіхами, новими медалями радувати країну і всіх, хто за тебе переживає – рідних і численних уболівальників.