Тому що команда!

У матчі за 3-тє місце в міксті (пневматичний пістолет, 10 м) зійшлися українські стрілки Олена Костевич і Олег Омельчук і сербські Зорана Арунович і Дамір Мікець. Для Омельчука Олімпіада в Токіо стала четвертою, для Костевич – п’ятою!

Після перших чотирьох раундів наша команда веде з рахунком 6:2, але в наступних трьох опоненти наздоганяють Олену з Олегом – 6:6.
Тренер збірної України Ігор Чередінов бере таймаут. Після цього наступний – восьмий – раунд залишається за українцями: 20,3 на 19,5. В дев’ятому серби вибивають 20 балів – замало, адже українці набирають 20,4. Загальний рахунок 10:8, проте збільшити розрив поки нікому не вдається.
Протистояння Омельчука і Мікеця завершується на користь серба, а вже в наступній серії Костевич виграє у Арунович – 12:10.
В 12-му раунді наші стрілки зміцнюють перевагу – 14:10. Але спокійно зітхнути ще зарано. В наступній серії серби вибивають 21,2, а наші тільки 18,7. Стає 14:12. Заключний раунд! Терези удачі можуть легко качнутися в ту або іншу сторону. Міцнішими виявляються нерви і влучнішіми постріли в української команди! 16:12 – бронзові медалі!

- Мікст – це нова вправа в програмі Олімпійських ігор, - сказав старший тренер збірної Ігор Чередінов. - На чемпіонатах світу Олена з Олегом вже виступали в міксті, мають бронзові нагроди. На останній світовій першості вони так само переграли сьогоднішніх суперників - сербів, тому були для них, звичайно, дуже незручною командою.
Формат вправи швидкоплинний. Тут неможливо постояти, відпочити, клацнути вхолосту і далі працювати. Відкладати постріл немає коли. Загалом їх 30, по одній хвилині на кожний. Завдання – стріляти швидко, і водночас необхідний дуже високий результат, щоб потрапити до чільної вісімки. Наша команда впоралася.
У другому етапі кваліфікації за 20 хвилин необхідно влучити 20 пострілів. Звичайно, при цьому дуже високий елемент випадковості. Неабияке значення за такої стрільби має психологічний настрой, якщо влучиш наприклад у «вісімку», то з планами потрапити до медал-матчу можна розпрощатися. Я дуже хвилювався, адже і Олег, і Олена не швидкісні стрілки.
Однак у принципі вони пройшли і цей етап добре і вийшли на своїх вічних конкурентів – Арунович і Мікеця. Дамір, до речі, напередодні здобув на Олімпіаді «срібло» у стрільбі з пневматичного пістолета на 10 м, його партнерка – чемпіонка світу в цій же вправі.
Під час матчу за «бронзу», коли серби після трьох вдалих серій підряд наздогнали наших у рахунку, я зрозумів, що треба брати тайм-аут, аби сказати їм хоча б пару слів. Це було дуже вчасно. Що я говорив, напевно, ані Олена з Олегом, ані я не запам’ятали, важливою була сама пауза. Потім перебіг боротьби налагодився і поступово наша команда дотиснула суперників і здобула медалі.
Мікст – це справді командна стрільба. Кожен стріляє начебто за себе, але намагається поцілити більше, щоб зробити запас товаришу по команді, у якого може раптом у стрільбі щось не скластися. Олена з Олегом чудово допомагали один одному. Тому що команда!

- К.: Стрільба – це все ж таки індивідуальний вид спорту, тому для кожного стрілка незвично стріляти в команді. Твій партнер стоїть позаду, ти не бачиш його результату і не розумієш, що відбувається, як ви йдете. Тобто тут концентрація все-таки залишається на власних діях. Але оскільки ми працюємо в одну скрабничку, є відповідальність перед партнером, і ми не можемо один одного підвести.
У нас з Олегом вже давно склалася команда, і ми добре в ній почуваємося. Маємо схожі характери, ми приблизно одного віку і обидва досить спокійні. Я знаю, що сказати Олегу перед фіналом чи стартом. Він відчуває, як зі мною поговорити, коли мені необхідно трішки відволіктися. Ми допомагаємо один одному, і необов’язково тільки стоячи на старті, а й коли відходимо від рубежу.

- К.: Мені було складно налаштуватися на другу частину кваліфікації, оскільки розуміла, що вона більш відповідальна, ніж перша. Ми з Олегом відійшли і просто розмовляли на звичайні теми. Він бачив, мабуть, у моїх очах страх, і що для мене було важливо відволіктися. Очевидно, це і є команда, коли тебе розуміють без слів.


- Трапляється!


- В Олега я не бачила страху.
- О.: Я теж хвилювався, але думав про техніку, про роботу. Ми спілкувалися на різні теми, щоб дещо розслабитися і знову настроїтися на стрільбу. І це допомогло.
- К.: Перед фіналом мені було вже спокійніше, тому що це був уже другий мій фінал у Токіо. Звичайно, ми також хвилювалися, але змогли себе підбадьорити і налаштувати на позитивний лад. Я бачила, як нервують сербські спортсмени, як вони емоційно поводяться. Мені дуже сподобалося, що ми поводилися стримано і спокійно. Можливо, завдяки цьому і виграли, що залишалися в собі, приборкали емоції і змогли зосередитися на виконанні свого завдання. Нам дуже допоміг мій особистий тренер і тренер збірної, який був з нами, Ігор Чередінов. Його присутність додавала впевненості і віри в себе.
- О.: Тренер нас підтримував і видно було з боку, що він більш спокійний, ніж ми. Хоча, можливо, це нам тільки здавалося. Хтось дивиться на нас і думає, що ми спокійні. Хай там як, його спокій примножував наші сили.
- К.: Я зробила чимало висновків після кваліфікації і знайшла те, за що можна було зачепитися. Це дозволило мені всі постріли відпрацювати на техніці і одержати певний результат.
- О.: Після індивідуального старту в Токіо я теж зробив висновки, врахував підказки тренера, і в мене трохи краще стала виходити робота, а внутрішньо став спокійнішим.


- Останніми роками я забув слово «прикро», бо коли постійно його згадувати, можна впасти в депресію. Якщо так сталося, значить, так і мало бути. Часто це від нас не залежить. Ми не машини, не роботи, усе в житті трапляється. А поразки… Що швидше забув, то швидше відбувається реабілітація і кращими будуть результати.


- О.: Звичайно!
- К.: Немає межі досконалості, як кажуть.