«Повернусь на фінальний килим сильнішим!»

...Днем раніше, у попередніх поєдинках, Парвіз Насібов показав неабиякий характер, буквально витягнувши кілька сутичок, які складалися невдало. Так він завоював право боротися за «золото».

Нарешті настав час фіналу. Суперник – 25-річний іранець, чемпіон Азії 2019 р. Мохаммад Реза Гераї.
Перший бал отримав іранець, йому вдалося вивести Парвіза за межі килима – 1:0. До кінця першого раунду українець встиг провести результативну атаку і набрати один бал – 1:1, але Гераї миттєво відповів, відправивши нашого борця на килим, - 3:1.
У наступному раунді іранець надійно захищався, Парвіз щосили намагався зсунути його з місця, однак безрезультатно, пробував виконати захоплення. Гераї активізувався, двічі виштовхав Парвіза за межі килима і відправив його на лопатки - 9:1. Чемпіонське звання здобув іранський спортсмен.
А щасливий володар срібної олімпійської медалі не приховував, наскільки він розстроєний...
– Я переоцінив Гераї і запізно це зрозумів, – журився Насібов. – Виявляється, він такий же, як і інші, і в нього можна було виграти. Очевидно, мені завадило те, що я занадто цього хотів. Вийшло зовсім не так, як прагнув. Не люблю програвати. Зараз сидів у роздягальні, всі навколо радіють – чемпіон і бронзові призери, – вони свої сутички виграли, а я поступився...
Сподівався показати хорошу боротьбу, адже на мене дивилися тисячі людей по телебаченню. І їх я трішки підвів, і передусім себе.

– Можливо, протягом усіх змагань і показав, але фінальною сутичкою я не задоволений. Себе не обдуриш, і хоч як я це не приховував би, треба зізнатися, що міг виступити краще. Але що є, те є. Розумію, що це буде мене мучити, тиснути. Не повинен був програвати з таким рахунком.


– Сказати, що я прямо зовсім не задоволений, це себе обманювати. Десь глибоко в душі є радість, що поїду додому не з порожніми руками. Медаль є, і вона буде показувати мені мої слабкі сторони. Було б дуже прикро залишитися без нагороди. Для мене це було б велике розчарування, я був би зломлений.
Розумію, що без поразок у спорті не буває. Мені 22 роки, я виправлю всі помилки і повернуся на фінальний килим сильнішим. Я нікуди не йду, кар’єру не завершую, вона у мене тільки розпочалася. Я люблю боротьбу. Все найцікавіше у нас попереду. Головне, щоб було здоров’я, а всього іншого досягнемо тяжкою працею.


– Можу. Навіть двома словами. Це колосальна, нереальна праця. Те, що ви зараз бачите в змагальному залі, коли ми виходимо на килим і демонструємо свою боротьбу, це, можна сказати, найлегша частина всього процесу. А скільки до такого виходу ми долаємо! Це насправді нелегко. Не завжди бувають злети, доволі часто – і падіння, травми… У спорті нелегка робота. Але якщо ти пішов, треба йти до кінця.
Поруч з нами завжди наші тренери. Цю медаль я поділяю зі своїми наставниками Миколою Леонтійовичем Салєєвим, Євгеном Олександровичем Чертковим, вони робили все для моєї підготовки. Мої батьки, уся моя сім’я мені допомагала і завжди мене підтримувала.
І окремо хотів би подякувати нашому тренеру Володимиру Володимировичу Шацьких, справжньому професіоналу своєї справи, з яким ми виконали величезну роботу. Сам чемпіон світу з греко-римської боротьби, він для нас не тільки приклад, тренер, а товариш і друг, котрий з кожним днем дедалі більше вселяє нам віру в себе, він – запорука нашого успіху. Три місяці тому я не міг навіть і подумати, що опинюся тут, на Олімпіаді в Токіо, адже у нас у країні велика конкуренція в моїй ваговій категорії. На перший ліцензійний турнір до Ігор я не потрапив, туди поїхав інший спортсмен. А на вирішальному турнірі Володимир Володимирович довірив місце в команді мені. Знаю, що він навіть відстоював мою кандидатуру, наполягав, аби я їхав на відбір. Він повірив у мене, і я надзвичайно радий, що виправдав його сподівання і тоді, коли завоював для України путівку в Токіо, і зараз, коли здобув медаль.


– Не знаю, які у Бога плани на мене. Сподіваюся, невдовзі я змінюся в кращу сторону і порадую своїми успіхами. Дай Бог, що було хороша фізична форма, а «золото» буде.