«Боролася до останньої секунди»

Анжеліка Терлюга принесла Україні першу в історії медаль Олімпійських ігор у карате

Як відомо, карате WKF було включено до програми Олімпіади уперше і тільки до програми Ігор-2020. Тому нагороди, здобуті каратистами на татамі Ніппон Будокан, не просто цінні, а й унікальні. Приємно, що володарями таких історичних медалей стали наші земляки: срібної – Анжеліка Терлюга, бронзової – Стас Горуна.
На груповій стадії Анжеліка, здавалося, без особливих проблем виграла дві сутички, дві звела внічию, після чого в півфіналі зупинила Вен з Китайського Тайпею.
У фіналі Терлюга протистояла болгарці Івет Горановій. Протягом першої хвилини бою перевага була за суперницею, яка отримала дві оцінки юко – 2:1. Приблизно через хвилину Горановій зарахували ваза-арі і рахунок став 4:1. Відігратися наша спортсменка не встигла, болгарка заробила ще одно очко і перемогла. Анжеліка Терлюга здобула срібну нагороду!

- Я мріяла про цю медаль. Думаю, цей день залишиться в моїй пам'яті назавжди, - сказала вона після бою.


- Жоден бій не був для мене легким, тому що я дуже хвилювалася за результат. Так, я розуміла, що у мене є перевага над моїми суперницями, але я понад усе хотіла не схибити і тому намагалася все робити максимально так, аби не припуститися помилок, розподілити сили, щоб мені вистачило їх на всю гонку. Я сподівалася, що в мене буде шість поєдинків за день і так і склалося. А останній дався найтяжче. У кожному бою я віддала себе всю. Однак не летіла стрімголов для того, щоб просто бити, а намагалася показати технічне карате, розумне карате і вигравати за рахунок своїх переваг.


- Ми билися у фіналі Європейських ігор, за «бронзу» на чемпіонаті Європи, у першому поєдинку на чемпіонаті світу і кілька разів на турнірах Карате 1. За всю кар’єру я виграла у неї тільки кілька разів, решту програла.


- Незручний стиль бою для мене. Наприклад, японці б’ються в одному стилі, ми – в іншому, ця болгарка у власному агресивному, більш чоловічому стилі. У кожного каратиста є щось своє і до кожного треба підібрати ключ. До неї я підбирала ключ тільки кілька разів раніше… Для того, щоб бути номером один і кращим за всіх, потрібно бути універсальним спортсменом.


- Було дуже тяжко, п’ять років я готувалася до олімпійських змагань. За цей період я побувала на всіх континентах, взяла участь у великій кількості турнірів, виграла чимало золотих, срібних і бронзових медалей, йшла другим номером у всесвітньому рейтингу і кваліфікувалася на Ігри за балами. Мені допомагала федерація, наш СКА № 9, міністерство спорту, Одеська обласна і міська влада. Коли Олімпіаду відтермінували на рік, оголосили карантин, ми з моїм тренером Денисом Морозовим продовжували працювати в Одесі. Ми наполегливо готувалися, до нас приїжджали різні спаринг-партнери, я взяла участь у кількох зборах, серед них двічі – у Дубаї зі світовими спортсменами, в Чорногорії з національною збірною України. Ми виконали дуже багато роботи для того, аби приїхати сюди в хорошій формі. Все моє життя останнім часом – це підготовка, тренування і тільки тренування: вранці і ввечері, збори, реабілітація. Я виклалася максимально, все що могла, я зробила. В жодному бою тут я не здавалася до останньої секунди.

- Горанова дуже жорстко била. Чимало зустрічних ударів нижче поясу, вона любить такий нерідко брудний стиль ведення бою, щоб зламати суперницю. Один раз вцілила мені в стегно, іншого разу я натрапила на її удар і підвернула ногу, тому для мене і запросили лікаря. Він допоміг і бій продовжився. Велике значення мало те, що у нашій зустрічі вона отримала перший бал, після чого обрала тактику весь час відходити і сильно бити в область живота.


- Пережити можна. До того ж під час бою ти майже цього не відчуваєш. Адреналін...


- Я би не сказала, що у мене дуже багато титулів, мені завжди мало. Тому я не збираюся йти з татамі, продовжу виступати. Чемпіонат світу відбудеться нинішнього року, чемпіонат Європи і Всесвітні ігри – наступного, є ще чимало турнірів, на які я хотіла б потрапити і представляти там нашу країну.


- А хто зі спортсменів не любить перемагати!