Paris 2024
Спортивні баталії 2023 року
До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

Переможний гопак на борцівському килимі

Жан Беленюк
Як танцюють гопак борці-класики? Це продемонстрував після переможної сутички олімпійський чемпіон Жан Беленюк!

4 серпня 2021 р. Знаменитий виставковий центр «Макухарі Мессе» неподалік від Токіо, зал А. Фінал з греко-римської боротьби у категорії до 87 кг. На килимі дворазовий чемпіон світу, срібний медаліст Олімпіади-2016 Жан Беленюк з України і призер чемпіонатів світу та Європи Віктор Льорінц з Угорщини.
Угорець наступає, Беленюк опиняється за межами килима і програє перший бал – 0:1.
Тепер обидва борці намагаються підготувати захоплення, але безуспішно. Нарешті Жан захоплює руки суперника, але вирішальний поштовх не виходить.
Тренер українського борця Володимир Шацьких радить витискати суперника, і це спрацьовує – 1:1…
Льорінц у партері, Жан двічі укладає його на килим, одержує 4 бали і виходить у лідери – 5:1. До завершення сутички залишається близько 30 секунд, угорець щосили намагається надолужити прогаяне, але Беленюк міцно тримається на ногах у центрі килима. Фінальна сирена! Олімпійським чемпіоном стає Жан Беленюк! Гопак!

- Золотої медалі Ігор мені бракувало в скарбничці, - сказав Беленюк після нагородження. - Я здійснив свою дитячу мрію і став олімпійським чемпіоном. Мабуть, ще до кінця не зрозумів, що сталося, але впевнений, що завтра вранці прокинуся з посмішкою на обличчі.

На килимі ви яскраво відзначили свою перемогу, розкажіть про цю традицію. Як давно навчилися танцювати гопак?

- У дитинстві ходив на народні танці, щоправда, мене звідти відрахували через те, що я був не досить розтягнутий і не мав потенціалу стати танцюристом. Але деякі рухи залишилися на підкірці, напевно. Колись я сказав, якщо виграю Олімпійські ігри, станцюю гопак, тому що багатьом людям дуже приємно, що такий колоритний хлопець, як я, виконує український народний танець, а мені хочеться їх потішити. Танцюю його, тільки коли є вагомий привід. Не знаю, що буде з моєю кар’єрою в майбутньому, чи буду я боротися ще, але це дуже приємна мить і нагода порадувати уболівальників.

Який у вас був план проведення вирішальної сутички і чи довелося по ходу змінювати тактику ведення боротьби?

- У принципі нічого змінювати не потрібно було, все йшло за планом. Я був постійно «на зв’язку» з тренером: чув кожне його слово, усвідомлював і вносив зміни в стиль боротьби з його слів. І коли він сказав, що суддя може дати мені друге попередження і, таким чином, два бали моєму супернику, то я, так би мовити, увімкнув усі свої потужності для того, аби показати максимальну активність і все ж таки зробити у другому періоді партер, щоб реалізувати свій прийом саме в цьому положенні.

Віктор Льорінц – дуже добре відомий вам суперник, коли дізналися, що він протистоятиме вам у фіналі, зраділи чи, навпаки, засмутилися?

- У мене з самого початку були позитивні думки, я налаштовувався отримати задоволення від боротьби. Так сталося, що у мене був дуже тяжкий шлях до Токіо. Незадовго до відльоту на Ігри я травмувався. Пам’ятаю той день, вечірнє тренування, проста ситуація… Невдало приземлився ліктем на мат, через що у мене вилетіло плече із суглобової сумки.
Всі 5 років підготовки пролетіли перед очима, і тепер я не розумів, чи вдасться мені поїхати на Олімпіаду. Не знав, чого чекати. Вердикт лікарів був тільки назавтра, коли мені зробили МРТ і ми поїхали до інституту ортопедії. Там сказали, що відірвалася суглобова губа, і треба робити операцію, після чого реабілітуватися близько шести тижнів. Але це було неможливо, тому що через три тижні я мав вийти на килим на Олімпійських іграх!
Мені відповіли, що це чиста авантюра, адже ще не бачили людей, котрі борються однією рукою. І тільки мій тренер Володимир Шацьких сказав, що ми будемо тренуватися і покажемо результат. Він знав, що робити, адже колись сам мав подібні проблеми з плечем.
Та все ж я до кінця не був упевнений, що матиму змогу тут змагатися. Щодня прокидався і не міг уявити, як я це робитиму. Від мене всі чекають результату, я кожен день отримую смс, мовляв, чекаємо золота, і в цей момент я лежу і не можу навіть підняти свою руку, а до виступу на Іграх лишається буквально 10-12 днів, тобто мізерний проміжок часу. Оптимізм і віра мого тренера в успіх дали змогу мені цілком реалізуватися.
Дійсно, було тяжко. У перші дні я не міг в їдальні взяти двома руками піднос. Через тиждень почав розробляти руку, ми цілком змінили техніку і тактику ведення сутички, щоб мати змогу, зважаючи на ситуацію, боротися. Наш лікар Олександр Варвинський щодня зі мною працював, і я впевнений, що це допомогло мені здобути медаль. Велике йому спасибі!

Подібного ще не було, щоб напередодні змагань ви зазнавали такої травми?

- У мене протягом усієї моєї спортивної кар’єри взагалі жодних травм не траплялося. А тут просто напередодні Олімпійських ігор! Єдине, що мене врятувало, – те, що не було перелому. Коли трапляється такий вивих, часто ламається кістка, яка теж підтримує суглоб, і якщо вона зламалася б, то необхідно було б без варіантів оперувати. Головна небезпека, як мені пояснили, полягала в тому, що в деяких положеннях плече могло знову вилетіти безпосередньо на змаганнях. Тим не менше ми робили все, щоб відновитися за короткий час. Це неймовірно! Але тепер я точно знаю: якщо вірити і робити все, що тільки можна, то навіть у таких скрутних ситуаціях можна перемагати. Про всю цю історію можна було б фільм зняти чи книгу написати.

А як би ви її назвали?

- У мене в житті взагалі багато цікавого було. Назва такої книжки залежала б від того, як розставляти акценти і визначати пріоритети.

У Майка Тайсона книга називається «Нещадна істина».

- Я читав книжку Тайсона. Але у нас інші підходи до тренування. Ми з ним знайомі, він приїжджав до Києва, і у мене була нагода з ним познайомитися і поспілкуватися.

Ви могли би себе уявити в боксі?

- Мені дуже подобається бокс, слідкую за виступами наших спортсменів, і єдине що я думаю: статура не дозволить мені повною мірою реалізувати себе в боксі.

Удар у вас, здається, нокаутуючий…

- Мені треба спочатку залікувати плече, а потім про удари думати.

Жан Беленюк

  • Збройні Сили, Полтавська обл.
  • Народився 24 січня 1991 р.
  • Вагова категорія до 87 кг. Зріст – 175 см.
  • Заслужений майстер спорту.
  • Освіта вища, закінчив Національний університет фізичного виховання і спорту України.
  • Перший тренер – Віталій Киселиця.
  • Чемпіон Ігор ХХХІІ Олімпіади-2020 в Токіо.
  • Срібний призер Ігор ХХХІ Олімпіади 2016 р. у Ріо-де-Жанейро.
  • Чемпіон світу 2015, 2019 рр.
  • Срібний призер ЧС-2018.
  • Бронзовий призер ЧС-2014.
  • Срібний призер І Європейських ігор 2015 р. у Баку.
  • Чемпіон ІІ Європейських ігор 2019 р. у Мінську.
  • Чемпіон Європи 2014, 2016, 2019 рр.
  • Бронзовий призер ЧЄ-2012, 2021.
  • Чемпіон України.
  • Тренер – Володимир Шацьких.
  • Неодружений.
  • Хобі – читання, активний відпочинок.
Знаємо вас як людину цілеспрямовану, і це велике щастя, коли заповітні мрії дитинства стають реальністю. Коли на попередніх Іграх-2016 в Ріо ви залишилися зі «сріблом», то сказали собі, що не підете зі спорту без «золота». Сьогодні ви мали спокійний і впевнений вигляд. Ви заздалегідь знали, що переможете?

- Я спокійно підійшов до цих змагань і у тій ситуації, в якій опинився, насамперед намагався отримати задоволення від процесу. А те, що так сталося… Зараз я усвідомлюю, що сталося так, як мало скластися, і те, що я напрацьовував, не минуло дарма, і, напевно, Бог бачив мої намагання, старання і нагородив мене цією медаллю. Це спорт, і тут може бути все, що завгодно. Спортсмени працюють над собою, намагаються показати результат, щось не виходить. І є причини тому. Ніколи не знаєш, що з тобою може трапитися і де ти можеш зачепитися, впасти. Тому я дуже радий, що зараз є так, як є.
Коли тобі п’ять років кажуть, що як фаворит ти маєш поїхати і забрати своє довгоочікуване «золото», це не може не тиснути психологічно, емоційно. За освітою я спортивний психолог. Знання, які здобув, допомагають мені у напружених ситуаціях сконцентруватися на тому, що необхідно в конкретний момент, не думати про те, чого від мене очікують, а вийти і показати все, чого навчився протягом 21 року. Думаю, що я виправдав сподівання, які на мене покладали.

Чи плануєте виступити на наступній Олімпіаді?

- Поки що не думав про це, я маю відпочити, і мені є чим займатися. Зараз цілком акцентую свою увагу на політичній діяльності. Два роки я поєднував роботу в парламенті і підготовку до Олімпійських ігор. Відтермінування їх на рік вагомо ускладнило мої завдання. Я не передбачав, що це буде такий тривалий період. Зараз хочу зосередитися на роботі в парламенті і проявити себе там. А про Париж я буду думати трішки пізніше.

Чи могли би ви озвучити головну думку, чого вас навчила боротьба за два десятки років?

- Ніколи не здаватися. У мене навіть на годиннику на задній кришці написано, хлопці подарували. Перед стартом я прокинувся, перевернув їх, подивився на цей напис і подумав: все буде гаразд, треба налаштовуватися, боротися до кінця – от і все!