Український слід у символічних клубах

Поразка чинного чемпіона світу завжди вважалася сенсацією і викликала неабиякий розголос у шаховій спільноті. Особливо коли перемогу святкував шахіст, котрий значно поступався кваліфікацією чи рейтингом, система яких була запроваджена ФІДЕ півстоліття тому.

З часом імена деяких героїв цих резонансних поєдинків почали забуватися. Згадати їх, як і самі події, що свого часу вносили інтригу в перебіг шахової боротьби, допомагають символічні клуби, започатковані знавцями історії давньої гри та статистики.

Бодай один королівський трофей

Символічний клуб Михайла Чигоріна об’єднує всіх шахістів, котрим вдалося виграти бодай одну партію з класичним контролем часу в чинного чемпіона світу на офіційному змаганні. У залік йдуть тільки поєдинки з чемпіонами за класичною версією (версія ФІДЕ не враховується). Тих шахістів, які згодом самі здобули титул чемпіона світу, виводять зі складу клубу.
Клуб має ім’я М. Чигоріна (1850–1908), котрий 20 січня 1889 р. першим переміг чемпіона світу з шахів Вільгельма Стейніца. Загалом він виграв у першого короля шахів ще 13 разів, але завоювати шахову корону йому самому так і не вдалося.
За 130 років від започаткування клубу кількість його членів досягла 110. Цей почесний список був би довшим, адже залікових перемог більше, але 14 шахістів виключили з нього, бо вони згодом самі стали чемпіонами світу.
Хоча склад клубу доволі численний, потрапити до нього вельми складно. Не вдалося цього досягти жодній жінці, навіть Юдит Полгар, котра за рейтингом входила в першу десятку найсильніших гросмейстерів світу. Не мають у своєму активі жодної перемоги над світовим чемпіоном й такі видатні шахісти, як Рудольф Шпильман, Арон Німцович, Геза Мароці, Леонід Штейн, Лев Полугаєвський. Навіть і тимчасово не входив до клубу Чигоріна багаторазовий чемпіон світу Анатолій Карпов.
У цьому клубі значиться низка українських шахістів: Юхим Геллер, який вже у першій зустрічі виграв у Михайла Ботвинника, Олександр Белявський, котрий переміг Анатолія Карпова, Василь Іванчук і Олександр Шнейдер (перемоги над Гаррі Каспаровим), Руслан Пономарьов (виграш у Володимира Крамника).
Ще кілька шахістів з клубу Чигоріна мають українське походження, зокрема Юхим Боголюбов, який народився в селі Станіславчик Київської губернії (нині – Вінницька обл.), а здобув вищу освіту і опанував шахову майстерність у Києві. Цікаво, що він народився якраз у рік започаткування клубу Чигоріна (1889), а рівно через сорок років відкрив рахунок у зустрічах з Олександром Альохіним. 1925 р. Борис Верлинський, який виріс і сформувався як шахіст в Одесі, змусив здатися Хосе Рауля Капабланку. Це була одна з перших поразок Капабланки після його рекордного безпрограшного періоду виступів упродовж восьми років. До слова, Верлинський – перший вітчизняний гросмейстер, а отримав він це звання за перемогу на всесоюзній першості в Одесі.
Згадаємо і Давида Бронштейна, котрий народився в Білій Церкві на Київщині, а в Києві, як і Боголюбов, здобув шахову кваліфікацію. Він обіграв Ботвинника 1951-го. Наступного року перемогу над корифеєм здобув і Марк Тайманов, який народився в Харкові. Серед тих, кого «делегував» до клубу нинішній чемпіон світу, - Сергій Карякін. Наш колишній співвітчизник 2016 р. завершив перемогою одну із партій у матчі на першість світу з Магнусом Карлсеном.

Два в одному

Виграти в чемпіона світу не один раз, а двічі, причому на одному змаганні – це умова членства у символічному клубі Гаррі Пільсбері. Як і в клубі Чигоріна, зараховуються тільки партії з класичним контролем часу проти чемпіона за класичною версією, а відмінність у тому, що в залік не йдуть матчі на першість світу.
Легендарний американський шахіст Г. Пільсбері (1872–1906) у матч-турнірі в Санкт-Петербурзі (1895-1896) двічі переміг другого чемпіона світу Емануїла Ласкера. Відтоді лише чотирьом шахістам вдалося повторити такий успіх. Давид Яновський 1909-го обіграв того ж Ласкера, Ройбен Файн 1938 р. переміг Альохіна, а в 1965 і 1966 рр. Тигран Петросян поступився відповідно Віктору Корчному і Бенту Ларсену.

Переможний дубль

Ще одній елітній групі шахістів вдалося на міжнародному турнірі не тільки перемогти чемпіона світу в особистій зустрічі, а й випередити його в підсумковій таблиці й посісти чисте перше місце. Ці гравці включені до символічного клубу Еугеніо Торре.
Про те, що потрапити до цього клубу дуже складно, свідчить дата його започаткування: перший міжнародний турнір за участю чемпіона світу відбувся 1895 р., а перший переможний дубль зафіксовано лише 1976 р. На турнірі в Манілі філіппінський гросмейстер Торре (нар. 1951) виграв партію проти Анатолія Карпова і фінішував на чистому першому місці. Разом з ним у клубі нараховується 11 членів.

Найпрестижніша номінація

І все ж, далебі, найпочеснішим є «членський квиток» символічного клубу Юхима Боголюбова.
Перемога над чемпіоном світу в одній партії і його невдалий виступ в одному турнірі можуть бути випадковими. Тому, аби виключити цей елемент випадковості, для зарахування в клуб Боголюбова необхідно зіграти з чинним чемпіоном світу не менше чотирьох партій з класичним контролем часу на офіційних змаганнях. Чотири партії можна вважати мінімальною кількістю поєдинків, за якою можна більш-менш об’єктивно оцінити співвідношення сил. За таким форматом, наприклад, розігрується фінал Кубка світу.
Першим, хто переміг чемпіона світу за сумою результатів у чотирьох зустрічах, став Юхим Боголюбов (1889–1952). Його особистий рахунок проти Макса Ейве – дві перемоги і дві нічиї без жодної поразки. Цей приклад наслідували ще 13 шахістів.

1.	Ю. Боголюбов	1936–1937	М. Ейве	+2, =2, -0
2.	Р. Файн	1932-935,1938	О. Альохін	+2, =2, -0
3.	П. Керес	1948–1956	М. Ботвинник	+3, =2, -1
4.	Ю. Геллер	1951–1959	М. Ботвинник	+3, =3, -1
		1963–1968	Т. Петросян	+1, =3, -0
5.	Л. Портіш	1964–1967	Т. Петросян	+1, =5, -0
6.	В. Корчной	1963–1968	Т. Петросян	+3, =3, -0
7.	Ж. Лотьє	1994–1997	Г. Каспаров	+2, =7, -1
8.	М. Адамс	2001–2006	В. Крамник	+2, =7, -0
		2008–2013	В. Ананд	+2, =5, -0
9.	В. Іванчук	2008–2011	В. Ананд	+1, =11, -0
10.	Л. Аронян	2008–2013	В. Ананд	+5, =14, -1
11.	Х. Накамура	2008–2013	В. Ананд	+3, =8, -0
12.	Ф. Каруана	2010–2013	В. Ананд	+2, =6, -1
13.	В. Топалов	2014–2018	М. Карлсен	+2, =5, -1
14.	А. Найдіч	2014–2018	М. Карлсен	+2, =1, -1

Болгарський гросмейстер екс-чемпіон світу ФІДЕ Веселін Топалов і німецький шахіст Аркадій Найдіч, котрий виступає під прапором Азербайджану і очолює Вінницьку обласну федерацію шахів, мають мінімальну перевагу над Магнусом Карлсеном. Вони ще можуть втратити свій клубний статус, оскільки не виключено, що їхні турнірні шляхи перетнуться з маршрутом чинного чемпіона світу, котрий нині не збирається завершувати шахову кар’єру.

Клубні рекорди

Велика кількість показників, зібраних шаховими знавцями для формування символічних клубів, дає можливість навести низку своєрідних рекордів. За кількістю перемог над чемпіонами найкращий показник має Чигорін. На його рахунку 15 таких здобутків: 14 разів він виграв у Стейніца й один раз – у Ласкера.
У найстаршому віці святкував перемогу над королем шахів англієць Джозеф Блекберн. У 53 роки він уперше переміг Ласкера на турнірі в Гастінгсі (1895) і вдруге – на турнірі в Лондоні (1899). Наймолодшим членом клубу Чигоріна став 17-річний Гата Камський, котрий 1992 р. на турнірі в Дортмунді виграв у Каспарова.

Є що згадати і про результати українських шахістів. Василь Іванчук упродовж 2008-2011 рр. зіграв з чемпіоном світу Анандом 12 партій без жодної поразки. Це найдовша безпрограшна серія. Варто згадати, що і 2001-го в півфіналі світової першості за нокаут-системою він виграв матч з чотирьох партій (+1, =3, -0) у чинного на той час чемпіона світу ФІДЕ Ананда. Версія ФІДЕ, як зазначалося, не йде в залік, проте ця перемога свідчить про закономірність згаданого рекордного результату українця.
Варто додати, що Іванчук – єдиний з усіх шахістів, хто гарантовано входить у три символічні клуби: Чигоріна, Торре і Боголюбова. А це неабияке досягнення, адже два останні клуби мають менше членів, ніж число чемпіонів світу. Тому складно не погодитися з відвідувачем одного із шахових сайтів, котрий констатував: «Василь Михайлович Іванчук є найвизначнішим шахістом з-поміж усіх, хто не був чемпіоном світу, і серед багатьох з тих, хто чемпіоном був».