Відлуння боротьби, що точилася в головах

У матчі за корону чемпіон світу Магнус Карлсен захистив свій титул

Коментатори і глядачі матчу на першість світу між Магнусом Карлсеном і Фабіано Каруаною, що відбувся у листопаді в Лондоні, висловили багато критики на адресу гравців, оскільки всі 12 основних партій завершилися внічию. Проте дехто з фахівців назвав поєдинок цікавим і також мав для цього певні підстави.

Чемпіон і претендент

У свої 28 років Карлсен провів уже четвертий матч на першість світу. Більше зіграв у такому віці лише Гаррі Каспаров, щоправда, тільки зі своїм єдиним історичним суперником - Анатолієм Карповим. А норвежець двічі переміг у матчах Віші Ананда, два роки тому захистив чемпіонський титул у поєдинку проти Сергія Карякіна і щойно – проти Каруани.
Колись Карлсен мав найлагідніше серед сильних гросмейстерів прізвисько - «Малюк». Воно, звісно, навіяне творчістю шведської письменниці Астрід Ліндгрен, котра так назвала одного з головних героїв своїх дитячих книжок. Пізніше прізвиська Магнуса набули зовсім іншої тональності, зокрема норвежця іменували «Титаном», коли журнал Time вніс його до переліку «100 найвпливовіших людей у світі» в категорії «Титани».
Карлсен має цілу низку рекордних досягнень. У 19 років він став наймолодшим шахістом, котрий очолив світовий рейтинг-лист ФІДЕ. Загалом спортсмен установив кілька рейтингових рекордів. У його активі максимальний показник – 2882, досягнутий 2014 року, що значно перевершує рекорд Каспарова – 2851 (1999 р.). А ще – найбільший відрив від другого місця в списку – 74 пункти. Також Магнус – єдиний, кому вдалося стати чемпіоном світу в усіх видах шахів: класичних, рапіді й бліці. Причому 2014 року він володів усіма трьомами чемпіонськими титулами одночасно.
Немає рівних Карлсену й за кількістю виграних у порівняльний період супертурнірів. «Грають усі, а виграє один Карлсен», - так влучно було описано його перевагу над провідними шахістами планети в одному з репортажів. Відомий міжнародний арбітр Павел Вотруба після чергової турнірної перемоги Карлсена з величезним відривом від переслідувачів емоційно зазначив: «Його перевага над колегами стає, я сказав би, навіть нездоровою, вони всі на Землі, а він – у космосі!». А один із гросмейстерів дав йому таку характеристику: «Магнус Карлсен – це шахова машина для досягнення результату».
Першим, хто наблизився до показників Карлсена, став 26-річний Фабіано Каруана. Він нерідко вигравав дуже сильні турніри, а впродовж останнього року його успіхи стали стабільними, що дало змогу майже ліквідувати відставання від рейтингу чемпіона світу – на початок матчу різниця становила лише три пункти (2835 проти 2832).
2014 року Каруана встановив феноменальний рекорд: виграв в американському Сент-Луїсі турнір найвищої в історії XXIII категорії з результатом 8,5 з 10 можливих очок (+7-0=3). Тоді він здобув 7 перемог поспіль над суперниками з першої десятки рейтинг-листа ФІДЕ.
Нинішнього року Фабіано двічі випереджав Карлсена в турнірах, навіть зазнавши в одному з них поразки від головного конкурента. Про те, що Каруана перебував у хорошій спортивній формі напередодні матчу, свідчила його відмінна гра на першій дошці американської збірної на Всесвітній шаховій олімпіаді. Водночас Карлсен на командному чемпіонаті Європи виступив невдало і понизив свій рейтинг.
Матч став цікавим для фахівців тим, що в ньому суперничали два різні стилі. Карлсен вирізняється унікальною позиційною інтуїцією, він може тривалий час маневрувати, постійно тиснучи на суперника навіть у простих, а то й нічийних, позиціях. «Витиснув воду з каменя», - так писали коментатори про деякі його перемоги. Певною мірою представниками цього стилю можна назвати Анатолія Карпова і Руслана Пономарьова.
Каруана, навпаки, починаючи з дебюту прагне до кінця розрахувати довгі варіанти, у всіх позиціях веде пошук найсильнішого ходу. Цей напрям експерти пов’язали з іменами Михайла Ботвинника, Юхима Геллера і Гаррі Каспарова, вважаючи що він відходить у минуле. Чи не найяскравішим представником цього стилю є Василь Іванчук. І хоча такий підхід доволі часто є непрактичним, бо потребує надмірного навантаження мозку, без нього не вдалося б досягти рекордних результатів, що є в активі Іванчука і Каруани. І саме він давав шанс претенденту в боротьбі з неперевершеним майстром позиційного маневрування.

Двобій без застосування гострих предметів

Усі 12 партій з класичним контролем вперше в історії матчів за звання чемпіона світу завершилися внічию. Здебільшого погляди глядачів і фахівців збігалися: таке видовище, коли немає «крові», не надто цікаве. Проте один із коментаторів зауважив, що глядач бачить не саму боротьбу, а тільки тінь тієї боротьби, що ведеться в головах гравців. І якщо «копнути глибше», то знайдеться чимало поживи для роздумів. Які дебюти увійдуть у моду? Який стиль перспективніший? І нарешті: яких змін потребують шахи в цілому і матчі на першість світу зокрема?

Перший з двох рівних

Отже, справдився прогноз, висловлений і в «Олімпійський арені», що в матчі гратимуть рівні за силою суперники. Проте у швидких шахах Карлсен почувається впевненіше, ніж будь-хто. Його інтуїція дає перевагу над суперниками, котрі в умовах обмеженого часу не встигають прорахувати варіанти і припускаються помилок. І стиль Каруани, котрий у класичних партіях навіть досягав певної ігрової ініціативи, не зовсім підходив для боротьби у швидкому темпі. Можливо, Карлсен саме на це і розраховував, уникаючи ризику в основних іграх.
Перший етап тай-брейку – чотири партії у швидкі шахи. У разі рівного рахунку – серія бліц-партій із заключним «армагеддоном». Проте до цього справа не дійшла. Карлсен виграв дві перші партії, а в третій Каруана мав рівну позицію, але нічия його аж ніяк не влаштовувала. Він пішов на невиправданий ризик, що обернулося черговою поразкою.

Коментуючи підсумок матчу, Гаррі Каспаров зазначив: «Стабільна гра Карлсена в швидкі шахи феноменальна. Ми всі граємо гірше зі скороченим контролем, але в нього падіння рівня мінімальне, можливо, лише 15 відсотків. Величезна перевага в цьому форматі».
Отже, Карлсен став чотириразовим чемпіоном світу. Але в нього з’явився гідний конкурент і надалі ми вже не матимемо «театру одного актора».