Сент-Луїс: неочікувана закономірність

Після того, як 7 років тому завершилася епоха Лінареса – традиційного супертурніра, який упродовж кількох десятиліть вважався найпрестижнішим у світі, місто-спадкоємець «шахового Уїмблдона» ще не визначилося. Проте головного претендента на такий статус, схоже, вже можна назвати – це американський Сент-Луїс.

Гросмейстерський турнір під назвою «Кубок Сінкфілда» проводиться тут з 2013 р. Змагання назвали на честь Рекса Сінкфілда – бізнесмена, котрий заснував шаховий клуб у Сент-Луїсі. За великий внесок у розвиток шахів він чотири роки поспіль отримував престижну відзнаку Шахової федерації США.
Цьогоріч, як і в попередні роки, турнір зібрав зірковий склад, що забезпечило йому найвищу категорію. Проте головна інтрига – участь трьох «К», тобто чемпіона світу Магнуса Карлсена, його попереднього суперника в матчі за корону Сергія Карякіна і нинішнього претендента на титул короля шахів Фабіано Каруани.
Минуло кілька місяців відтоді, як ці шахісти з’ясували стосунки в норвезькому Ставангері. Там підсумки виявилися несподіваними: Карякін уперше у своїй кар’єрі посів останнє місце, Карлсен, що трапляється нечасто, фінішував «лише» другим, а Каруана святкував перемогу. Звісно, тільки його з цієї трійці влаштував би аналогічний результат і в Сент-Луїсі. Карякіну було важливо довести, що згадане фіаско – лише прикра випадковість, а Карлсен прагнув відновити чемпіонське реноме, бо і в попередньому турнірі в швейцарському Білі він знову опинився на другому місці, пропустивши вперед Шахріяра Мамедьярова.
Варто зауважити, що виступи в «Кубку Сінкфілда» були нелегким іспитом для Магнуса - він здобув перемогу лише в першому турнірі, який проводився в міні-форматі: два лідери рейтинг-листа ФІДЕ і два провідних американських шахіста. Тоді він випередив Хікару Накамуру, Левона Ароняна і Гату Камського. У трьох інших турнірах, де брали участь від шести (два кола) до десяти гросмейстерів, норвежець одного разу одноосібно посів другий рядок турнірної таблиці і двічі ділив друге місце з іншими учасниками.
І цього разу турнірна боротьба видалася нелегкою для чемпіона світу. Хоча в другому турі він виграв у Карякіна (інші партії між ними зазвичай закінчувалися внічию), надалі аж до останнього дня не вдавалося здобути жодної перемоги. А тим часом Каруана, маючи в активі перемоги над тим же Карякінім і Накамурою, перед останнім туром був одноосібним лідером. Склалася рідкісна ситуація: п’ятеро з десяти учасників у разі поразки лідера претендували на перше місце. Втім, Фабіано програє дуже рідко і реальнішим видавалося повторення турнірної ситуації в згаданому Ставангері, оскільки Карякін знову перебував на останньому місці.
Так би і сталося, не зроби Накамура незрозумілий хід, який не приходить у голову навіть початківцям. Маючи проти Карлсена нічийну позицію, він у ендшпілі без жодної необхідності віддав прохідного пішака і, протримавшись ще кілька десятків ходів, змушений був капітулювати, після чого склав компанію Карякіну внизу турнірної таблиці. Той факт, що Фабіано став гідним конкурентом Магнусу за головний приз, вже нікого не дивує, а от повторний провал Сергія виявився дуже несподіваним. Ще один-два подібних виступи – і він випаде з обойми провідних шахістів світу.
Каруана в останньому турі зіграв внічию чорними проти Со, і відтак його наздогнали Карлсен і Аронян, котрий виграв заключну партію у росіянина Олександра Грищука.
Отже, ці троє гравців набрали по 5,5 очка. Регламент передбачав тай-брейк за перше місце тільки між двома учасниками, третього «зайвого» мали відсіяти за такими показниками: 1) особиста зустріч, 2) кількість перемог, 3) перемоги чорними. Проте ці показники у всіх виявилися однаковими, і тому їх трьох – Ароняна, Каруану, Карлсена - оголосили переможцями.