Лицар королівської гри

Якось напередодні новорічних свят батьки трирічного Кирила Шевченка запропонували йому «замовити» подарунок у Діда Мороза. Яким же було їхнє здивування, коли він попросив у подарунок… шахи. Не іграшки, не цукерки, а саме шахи, які міг раніше побачити хіба що у вітрині магазину спортивних товарів.

Заміна іграшкам на території дитинства

Марно Ірина і Сергій Шевченки намагалися знайти пояснення цьому несподіваному вибору малолітнього сина. Хай там як, а довелося йти до крамниці.
Удома бабуся майбутнього шахіста Надія Вікторівна, звіряючись по картинці, розставила фігури на шахівниці. Це нині вона легко оперує лексиконом шахових професіоналів, а тоді її шахової кваліфікації вистачило лише для виставлення початкової позиції. За хвилину, вважаючи, що онуку для першого разу цього буде досить, склала фігури. Та Кирило забрав їх назад і безпомилково розставив на свої місця.
Проте ні бабусю, ні батьків така кмітливість не здивувала, бо він уже багато разів проявляв незвичайні для свого віку здібності. Наприклад, у два роки навчився читати, у три – легко рахував тризначні цифри як у прямому, так і у зворотному порядку, безпомилково називав, на яких сторінках знаходяться улюблені казки в різних книжках, прослухавши один раз, міг дослівно переказати чималий шматок тексту. І от того дня шахівниця ніби підказала в якому напрямі варто розвивати здібності Кирила. Звісно, його записали до шахового гуртка.
Уже перші результати дитячих турнірів виявилися неочікуваними навіть для батьків хлопчика, котрі мали нагоду неодноразово переконуватися у різнобічній обдарованості сина. Саме шахи показали, що його здібності просто феноменальні. У чотирирічному віці, коли для більшості дітей іще складно опанувати навіть правила гри, він, уперше зігравши в турнірі, посів перше місце, хоча суперники були старші на кілька років. У п’ять років виступив у чемпіонаті України серед наймолодших дітей (допускаються учасники до восьми років). Щоправда, цей іспит виявився досить складним: Кирило набрав 4 очка з 9 можливих. Втім, надалі в дитячих змаганнях він не мав провалів, а деякі результати стали рекордними для гравців такого віку.

Перші досягнення

У шість років Шевченко зіграв у дитячому чемпіонаті Києва, де змагалися найсильніші шахісти столиці не старші восьми років. Він не тільки здобув золоту медаль, а й виграв усі дев’ять партій. Того самого року в чемпіонаті столиці серед дітей до 10 років повторив успіх – знову перше місце зі 100-відсотковим результатом. Потім була поїздка на дитячий чемпіонат України – і чергова перемога з результатом 9 очок із 9 можливих! Цю переможну серію продовжили виграші в перших шести турах дитячого чемпіонату Європи.
Отже, 33 перемоги поспіль в офіційних змаганнях! Навряд чи таким результатом міг би похвалитися ще хтось із юних шахістів за всю історію давньої гри. Зважаючи на таку серію перемог, можна подумати, що юний гравець упродовж усієї партії не зводить очей з шахівниці, терпляче вичікуючи помилки не таких уважних і зосереджених на грі суперників. Нічого подібного! Нерідко Кирило витрачав на обмірковування ходів удвічі менше часу, ніж суперники, і до того ж устигав під час своєї черги робити хід поглядати на позиції гравців за сусідніми столами. Довго довелося Надії Вікторівні боротися проти такої квапливості та незосередженості, бо через це іноді можна було недорахуватися очок. Так сталося на згаданому чемпіонаті Європи, де програвши в 7-му турі, Кирило у підсумку здобув лише бронзову медаль.
Подібна ситуація повторилася того самого року й у Греції на чемпіонаті світу в наймолодшій віковій категорії. Спочатку все йшло добре: знову 6 очок із 6. У сьомій партії проти головного конкурента Абдулли Гадімбайлі з Азербайджану киянин уже в дебюті виграв фігуру, але суперник і в програшній позиції продовжив чинити відчайдушний опір. Усе-таки діти уміють не втрачати надію до останнього, навіть коли можна сподіватися лише на диво. І диво таки сталося: через квапливість лідера партія завершилася нелогічно – внічию. Втрачені пів-очка, як виявилося, вплинули на турнірну долю фаворитів. Хоча Кирило зберігав лідерство до останнього туру, звання чемпіона світу вислизнуло з рук, бо в заключній партії він, можливо, не впорався з нервовим навантаженням і після серії безпрограшних поєдинків утратив «золоте» очко. Відтак Абдулла, скориставшись щасливим шансом, виборов перше місце, а Шевченко знову отримав «лише» бронзову медаль.

З надією на перемогу

Талановитим шахістам ще в дуже ранньому віці доводиться переступати невидиму риску, що відділяє звичайні шахи, які були досі просто цікавим заняттям, від тієї гри, котра потребує самовіддачі, напруженої підготовки, недитячої зосередженості… Певно, Шевченко й сам не помітив, коли переступив цю риску й утіха стала відповідальною справою, яка заповнила весь вільний час, витіснивши з території дитинства іграшки, казки, інші розваги. Можливо, це сталося після тієї прикрої поразки в останньому турі дитячої першості світу, що позбавила його чемпіонського титулу. Чи, може, цей вибір було зроблено у 4-річному віці після першого турнірного успіху, або все визначилося ще раніше, коли він замовив незвичайний подарунок…
Один із перших тренерів Гаррі Каспарова Олександр Нікітін, пишучи про роки становлення майбутнього чемпіона світу, наводить цілу низку сприятливих умов, які необхідні для стрімкого розвитку таланта. З особливо важливих – ставлення у сім’ї до шахового захоплення дитини. У цьому відношенні Кирилу пощастило, маючи підтримку від усієї родини, він, можна сказати, неоціненну допомогу отримав від бабусі: педагог за фахом, вона полишила роботу, щоб повністю присвятити себе шаховій освіті онука. Для того, щоб зменшити навантаження на його очі (Кирило змалку носить окуляри), Надія Вікторівна сама читала йому шахові книжки, а він лише рухав фігури на шахівниці або й зовсім обходився без неї, відтворюючи варіанти наосліп. Так само без шахівниці розв’язував завдання – етюди, задачі, комбінації. Вправи поступово ускладнювалися: Надія Вікторівна вже надиктовувала одразу одну за одною десять позицій, а Кирило запам’ятовував їх усі й потім послідовно розв’язував. Далеко не кожен гросмейстер упорається з таким завданням, що стало для вундеркінда звичним тренуванням. Іноді щось могло завадити одразу розв’язувати надиктовані позиції, тоді він подумки повертався до них за кілька годин, а то й наступного дня. Пам'ять ніколи не підводила.
Також Надія Вікторівна супроводжувала Кирила на всі турніри, що відбувалися в різних містах України та за кордоном. Разом вони об’їздили з десяток країн, не пропускаючи жодної нагоди взяти участь у змаганні, де можна зустрітися із сильними суперниками, зазвичай значно старшими й дорослими, набираючись необхідного досвіду турнірної боротьби. Один із нових знайомих Шевченка, дізнавшись, що бабусю звуть Надія Вікторівна, влучно йому пояснив: «Знаєш що це означає? Це твоя надія на перемогу!»

Так ніхто ще не грав

2010 року восьмирічного Кирила після непростих перемовин допустили до участі в Кубку Росії серед дітей віком до 10 років, що відбувся у Пскові. Не програвши жодної партії, посів чисте перше місце. Одразу після цього там-таки включився в турнір зі швидких шахів на міжнародному фестивалі, де грали професіонали й любителі, чоловіки і жінки, дорослі й діти. Тож, окрім основних призів, на спеціальні нагороди претендували представники різних категорій учасників, для котрих були передбачені свої номінації. Для юних учасників вікову планку підняли дуже високо: треба було показати найкращий результат серед гравців до 18 років. У такому віці чимало здібних шахістів уже мають звання майстра, а то й гросмейстера, а, наприклад, наш Руслан Пономарьов навіть устиг стати чемпіоном світу ФІДЕ. І от сталася найбільша сенсація турніру: даючи по суті фору в 10 років, цю номінацію виграв 8-річний Кирило Шевченко! Подібного успіху в усій історії шахів ми не знайдемо.
І ще один унікальний результат. Того ж 2010 року, знаючи як легко Кирило уявляє і запам’ятовує позиції, обходячись без шахівниці, я запропонував йому провести сеанс одночасної гри наосліп в Академічному шаховому клубі Київського будинку вчених НАН України. Він погодився, хоча раніше ще не давав і звичайних сеансів, а також не грав партій наосліп. Суперників було шестеро: двоє кандидатів у майстри спорту (на той час Кирило мав іще тільки перший розряд), один першорозрядник і троє шахістів дещо нижчого рівня. Що й казати, експеримент надскладний – усі суперники, крім одного, дорослі, до того ж двоє – старші за званням. Такого екстремального сеансу ще ніколи ніде не проводили. Звісно, для хлопця це був справжній виклик, він перед грою хвилювався, але не так, як батьки і бабуся, котра обачливо захопила валідол.
Який же результат? Шевченко виграв з рахунком 4,5:1,5 (чотири перемоги, одна поразка і одна нічия). Іспит успішно складено! Тільки після завершення останньої партії Ірина, Сергій і Надія Вікторівна, полегшено зітхнули. Домовилися наступного разу збільшити кількість дошок до десяти... На жаль, цей план здійснити не вдалося через обставини, про які йтиметься далі.
Чітких критеріїв для порівняння сили найталановитіших юних шахістів у різні часи не існує. Бо не завжди вираховувалися рейтинги, та й сама система дитячих змагань сформувалася в другій половині ХХ століття і зазнавала змін. Набрані очки та призи в активі малолітнього гравця мають різну ціну, адже рівень врахованих змагань також різний. І все ж, упевнений, враховуючи різноманітні показники, зокрема якість гри, різницю у віці й кваліфікацію суперників, можна стверджувати, що Кирило Шевченко був найсильнішим у світі з-поміж 8-річних гравців за всю історію шахів.
Варто зауважити, що різних нагород він міг би здобути значно більше, але цим не надто переймалися, бо для таланта такого масштабу важливіше інше: підвищувати майстерність, нарощувати шахову силу, готуватися до головної мети, а вона, хоча й віддалена у часі, але одна – здобуття шахової корони. Тому й грав він не там, де легко взяти медаль, а там, де сильні суперники, у поєдинках з якими загартовується характер, набувається цінний досвід, необхідний для майбутнього професіонала. На результатах позначилися й інші чинники. На відміну від більшості талановитих ровесників, у котрих шкільні заняття, м’яко кажучи, відійшли на другий план, Шевченко не тільки цілком виконував навчальну програму, а ще й брав додаткові заняття з двох іноземних мов. Тож йому доводилося витримувати значно більші навантаження порівняно з ровесниками-конкурентами.
Нерівні умови з ними спричиняло й те, що на змагання, у тому числі й найвідповідальніші, як дитячі чемпіонати Європи і світу, не було можливості взяти тренера, бо для сімейного бюджету це неприпустима розкіш. Та й загалом на далекі поїздки дедалі складніше ставало збирати кошти. Через те в сім’ї прийняли досить незвичайне рішення – переїхати на тривалий час з Києва до… Краматорська. Здається, це парадокс, адже здебільшого, навпаки, кращі умови для розвитку провінційних талантів шукають у столицях. Та в нашій столиці шахи перебувають на периферії уваги, і, як з’ясувалося, більше шансів отримати підтримку було в провінції.

Школа переможців

Згадаймо, що наприкінці минулого століття в Краматорську з’явилася унікальна шахова школа. Тут зібрали юні шахові таланти з усієї України, штучно створивши шахове середовище, необхідне для їхнього розвитку. Вкладені спонсорами кошти дали ефект, аналогів якому ніколи не було в царині шахів. Ось лише основні рекорди, якими юні вихованці краматорської школи прославили свій край і Україну. Свого часу наймолодшими за всю історію гросмейстерами у світі стали 12-річний Сергій Карякін і 13-річна Катерина Лагно. Також Лагно у 15 років стала чемпіонкою Європи, а Руслан Пономарьов у такому ж віці виграв зональний турнір і виступив у Лас-Вегасі на чемпіонаті світу ФІДЕ. У 18 років він зробив другу спробу завоювати високе звання і став чемпіоном світу ФІДЕ. Ці досягнення, зафіксовані на порубіжжі століть, ніким не перевершені й досі. У юних шахістів жодної країні, не кажучи вже про окремі міста, немає такої низки рекордів. Один із тренерів, виступаючи на з’їзді Федерації шахів України, небезпідставно заявив, що на початку століття наша країна могла виставити молодіжну шахову збірну проти такої збірної решти світу й розраховувати на переможний результат.
Щоправда, ситуація нині змінилася. Вихованці знаної школи роз’їхалися по різних містах, а то й за межі України. Та ще залишилися небайдужі до шахів бізнесмени, котрі продовжували надавати підтримку юним талантам. Тож і поїхали Надія Вікторівна з Кирилом, щоб мати можливість брати уроки в тренерів гросмейстерського рівня та їздити на змагання. Понад півтора року вони прожили в Краматорську, лише зрідка на лічені дні вириваючись додому в Київ.
Виконавши відповідну норму, Шевченко став наймолодшим у країні кандидатом у майстри спорту – у 9 років. І ще в тому самому віці, він, виступаючи в командному чемпіонаті області зі швидких шахів, уперше виграв партію у гросмейстера на офіційному змаганні.
Повернувшись до Києва, хлопець почав частіше грати з дорослими, ніж із ровесниками, проте колекція нагород, здобутих на юнацьких змаганнях, також щороку поповнювалася. Зокрема, він виграв чемпіонат Європи з блискавичної гри серед юніорів, а в першості континенту з розв’язування шахових композицій посів друге місце, поступившись переможцеві тільки за додатковими показниками – той подав відповіді хвилиною раніше. У юнацьких чемпіонатах України Шевченко обирав старші вікові категорії. В 11 і 12 років він виступив у першостях країни до 14 років, здобувши відповідно срібну і вже вдруге золоту медалі. Причому результат останнього виступу досить переконливий – 10 очок із 11 можливих.

Не зважаючи на звання і титули

Дедалі частіше Кирило перемагав майстрів і навіть гросмейстерів в особистих зустрічах. Спочатку це переважно вдавалося в блискавичній грі й швидких шахах, де особливо яскраво проявляється природний талант шахіста. Можна уже назвати цілу низку іменитих «гросів», котрі поступилися в поєдинках проти вундеркінда, – це один із провідних українських шахістів Юрій Кузубов, лідер чешських шахістів, який невдовзі став чемпіоном Європи з блискавичної гри, Давид Наварра, претендент на світову корону в недалекому минулому Олексій Широв… Втім, Надія Вікторівна просила не називати імена постраждалих українських гросмейстерів. Вона добре пам’ятає, як емоційно сприймали професіонали такі удари.
Одного разу хлопець грав проти одного з провідних шахістів столиці, чемпіона Києва. Нейтралізував усі загрози суперника, заволодів ініціативою й технічно довів партію до перемоги. Діяв, як справжній професіонал.
– Йому років тринадцять-чотирнадцять? – запитав у бабусі засмучений гравець.
– Десять, – почув у відповідь.
– Я в шоці! – схопився за голову гросмейстер. – Краще б я нічого не питав!