Китайський синдром

Післямова до чемпіонату світу з шахів серед жінок

Доля корони, як це стало традицією останніх років, вирішувалася у суперництві представниць України і Китаю. У фіналі світової першості за нокаут-системою, що відбувалася в Тегерані, зустрілися українка Анна Музичук і китаянка Тань Джун’ї. Уперше фаворитом двобою вважалася українська шахістка, однак фортуна посміхнулася її суперниці…

Випробування «нокаутом»

Для об’єктивного оцінювання результатів чемпіонату необхідно врахувати особливості нокаут-системи, запропонованої для визначення найсильнішого шахіста (шахістки) планети президентом ФІДЕ Кирсаном Ілюмжиновим 20 років тому. «Формула Ілюмжинова», як ще називали цю систему, передбачає участь у світовій першості великої кількості гравців (найчастіше 64 учасники, а іноді доходило й до 128), котрих розподіляють по парах. Переможець мікроматчу з двох партій (за рівного рахунку суперники грають партії зі скороченим контролем часу) виходить до наступного кола.
Такі гонки з вибуванням – нелегкий іспит для нервової системи гравців, адже доля поєдинку досить часто залежить від одного ходу, однієї помилки. Тому характерною ознакою нокаут-системи стала її непередбачуваність – раз-по-раз перемогу святкували не фаворити, а шахісти, котрі мали міцніші нерви. Іноді корона діставалася гравцям навіть з четвертого та п’ятого десятка світового рейтингу.
Президент ФІДЕ, борючись за де дальший розвиток шахів як виду спорту, не бачив у цьому жодних проблем. «Нова формула розіграшу чемпіонського звання з її непередбачуваністю, крутими поворотами саме й відповідає суті спортивної боротьби», – зазначив Ілюмжинов у інтерв’ю авторові цих рядків.
Проте 10 років тому чоловіків звільнили від випробування «жорнами нокауту», запровадивши спочатку двоколові турніри, а згодом відновивши класичні матчі на першість світу. Горнило «формули Ілюмжинова» залишено тільки жінкам. Такі турніри проводяться зазвичай через два роки, а в перервах між ними відбуваються матчі між переможницею першості світу за нокаут-системою і попередньою королевою шахів, якщо та не брала участі в останньому чемпіонаті.

Український прорив

За 90 років, що минули від першого чемпіонату світу серед жінок, короною володіли 16 шахісток. У період з 1991 року «короновано» десятьох: п’ятьох представниць Китаю і стільки ж спортсменок з інших країн. Гегемонія Піднебесної у царині жіночих шахів ще більше вражає, коли врахувати, що всі представниці «решти світу» володіли чемпіонським титулом не більше однієї каденції, а з-поміж китаянок є неодноразові чемпіонки. Так, Се Цзюнь була на троні сім років, а Хоу Іфань крім чемпіонату за нокаут-системою виграла ще й три матчі на першість світу.
Отже, за чверть століття жіноча корона лише п’ять разів залишала межі Китаю. І за цей час тільки українкам вдалося двічі вибороти її, причому в двох чемпіонатах за нокаут-системою поспіль. Згадаймо ці події. Харків’янку Анну Ушеніну вважали лише четвертим номером українського жіночого десанту, що 2012 року прибув до сибірського містечка Ханти-Мансійськ на світову першість, але саме вона, торуючи шлях до найвищої шахової вершини, зуміла здолати більш досвідчених, титулованих і рейтингових конкуренток. Наступного року перша українська королева шахів захищала свій титул у матчі проти Хоу Іфань, що відбувся в Китаї. Вигравши з рахунком 5,5:1,5 (5 перемог і 3 нічиї), китаянка повернула собі корону, ставши триразовою чемпіонкою світу.
Черговий чемпіонат за нокаут-системою проводився 2015 року в Сочі. Знову на його закритті лунав Гімн України – перемогу здобула Марія Музичук. А наступного року на українську шахістку чекав той самий виклик – грізна Хоу Іфань. Цього разу матч проводили у Львові, але відбувся він за схожим сценарієм: з рахунком 6:3 без жодної поразки перемогла відтепер уже чотириразова чемпіонка світу.
Не треба дивуватися такій великій перевазі китаянки. Її небезпідставно називають «Карлсеном у спідниці». У 12 років вона стала наймолодшим за всю історію шахів жіночим гросмейстером, а в 16 років наймолодшою також за всю історію чемпіонкою світу, тож у свої 23 роки має чималий досвід боротьби за найвищий титул. До слова, результат у Львові найкращий для суперниць Іфань; 2011 року вона виграла матч на першість світу проти провідної індійської шахістки Харіки Конеру, котра мала рейтинг вищий ніж у Музичук на кілька десятків пунктів, з рахунком 5,5:2,5.
Отже, іншим шахісткам треба брати своє там, де немає Хоу Іфань. Така нагода трапилася на чемпіонаті світу в Тегерані.

За крок до третьої корони

За звання чемпіонки світу боролися 64 шахістки. Україну представляли п’ять учасниць: Анна Музичук, котра наприкінці минулого року виграла чемпіонати світу зі швидких шахів і блискавичної гри, дворазова чемпіонка Європи Наталія Жукова, екс-чемпіонка світу Анна Ушеніна, володарка найвищих нагород у складі національної збірної України Інна Гапоненко і чемпіонка світу у віковій категорії до 20 років Наталія Букса. Фавориткою змагання вважали Музичук, яка мала другий рейтинг серед усіх учасниць змагання і, головне, нещодавно переконливо довела свою перевагу над найсильнішими шахістками світу, щоправда, в інших жанрах гри. Однак такі перемоги додають впевненості, віри у свої сили та інших психологічних плюсів, а в жіночих шахах психологічні нюанси відіграють винятково важливу роль.
Бар’єри перших двох раундів крім Музичук не вдалося здолати більше нікому з українських учасниць. І надалі вона впевнено йшла до фіналу, забезпечуючи перемогу вже в основних партіях, до того ж двічі завершивши матчі з рахунком 2:0. Причому такого результату вона досягла і в півфіналі, зустрічаючись з провідною російською шахісткою екс-чемпіонкою світу Олександрою Костенюк. На цьому відрізку турніру (з третього кола), коли відсіялися усі слабші шахістки, більше нікому з учасниць у жодному матчі не вдалося зафіксувати «сухого» рахунку.
А Тань Чжун’ї загалом тричі довелося на тай-брейку доводити своє право продовжувати боротьбу. Причому двічі не вистачило навіть чотирьох додаткових партій, і справа доходила до «армагедона» – бліц-партії, де у разі нічийного рахунку переможцем вважається той, хто грав чорними. Завдяки цьому правилу вона у другому раунді вивела з гри Ушеніну, дивом урятувавши безнадійну позицію. А потім, таки вигравши черговий «армагедон», обійшла Харіку.
Отже, у Музичук з’явився реальний шанс до двох титулів чемпіонки світу додати третій, найпрестижніший. Досі тільки Карлсену вдалося одночасно володіти чемпіонськими званнями в усіх цих трьох видах шахів.
Фінальний матч складався з чотирьох основних партій. Вони не виявили переможницю.