Три корони на двох

Наприкінці 2016 року на чемпіонатах світу зі швидких шахів і блискавичної гри серед чоловіків і жінок, що відбулися в катарській столиці Доха, феноменального успіху досягли українські шахісти: вони здобули три з чотирьох золотих медалей. Врахувавши, що четвертим чемпіонським титулом заволодів вихованець української шахової школи, можна гідно оцінити справді унікальне спортивне досягнення, аналогів якому немає в історії цих змагань.

Новий злет Іванчука

«Мої вітання великому Василю з перемогою. Він неодноразово дивував мене за шахівницею, а тепер дає уроки наступному поколінню», – так Гаррі Каспаров поздоровив Іванчука з виграшем світової першості зі швидких шахів. Відомо, що компліментами 13-й чемпіон світу не розкидається, тож були певні підстави для такої високої оцінки. Спробуємо з’ясувати їх, розглянувши за сухими цифрами турнірного протоколу психологічні та інші нюанси спортивної боротьби.
Турнір зі швидких шахів, у якому взяли участь 106 гравців, тривав три дні. На партію кожному з учасників відводилося по 15 хвилин з додаванням 10 секунд за зроблений хід. Грали по п’ять партій у день.
Після першого ігрового дня Іванчук захопив лідерство. На старті він продемонстрував свій високий клас, майстерно розігруючи як складні, так і прості позиції. А от у наступні дні проявив якості, які не завжди були йому притаманні, зокрема – уміння тримати удар після програшу. Йому двічі доводилося все починати спочатку після поразки, доганяючи конкурентів, що виривалися уперед.
Ще одна набута риса – виняткова упертість у відстоюванні важких, а то й майже безнадійних позицій. Раніше Василь, дуже об’єктивно оцінюючи ситуацію на шахівниці й прагнучи до логічного завершення гри, міг здати партію в позиції, де ще можна було поборотися за порятунок. Одного разу, коли суперником був Анатолій Карпов, він, утративши лише одного пішака, зупинив годинника. Коментатор тоді не утримався від жарту: «Та таку позицію (в якій здався Іванчук – Авт.) Руслан Пономарьов грав би на виграш!» Тепер львів’янин не втрачав можливості поборотися до кінця, максимально ускладнюючи завдання супротивнику. Саме так він діяв проти екс-чемпіона Вішванатана Ананда. Партія склалася невдало для Василя: суперник мав зайвого пішака та позиційну перевагу, і, здавалося, до розв’язки залишалися лічені ходи. Проте Іванчук використовував усі можливі шанси, щоб бодай затягнути боротьбу, і варто було опоненту наостанок схибити, як покарання не забарилося.
Очко замість нуля. Такий результат зазвичай неабияк поліпшує переможцеві настрій, додає сил. Втім, здається, вирішальною для розподілу місць була зустріч, проведена кількома турами раніше. Перегравши у важкій, так би мовити силовій, боротьбі короля шахів, Василь, певно, отримав не просто віру в свої сили, а ще й ту наснагу, що допомагала триматися до кінця, не опускати руки в найкритичніших ситуаціях...
Інтрига в чемпіонаті зберігалася без перебільшення до останніх секунд гри. І навіть після завершення останньої партії, бо з рівним результатом (10 очок із 15 можливих) фінішували три учасники – Василь Іванчук, Олександр Грищук і Магнус Карлсен. За додатковими показниками звання чемпіона світу здобув Іванчук. Срібним призером став росіянин Грищук, а третє місце посів Карлсен.
Отже, Іванчук не тільки довів, що здатен виграти турнір будь-якого рівня, а й продемонстрував нові бійцівські якості, довів, що й після 30-річного перебування у світовій шаховій еліті можна розкривати досі незнані грані свого таланту. Тому прикро, що у вересні 2016 року національна збірна України виступила на Всесвітній шаховій олімпіаді в Баку без Іванчука. У пресі повідомлялося, що він начебто сам відмовився грати. Проте, як я довідався, розмовляючи з його батьком Михайлом Васильовичем, уплинули й достатньо прозорі натяки керівництва шахової федерації про потребу в оновленні складу збірної. А найстарший у ній Іванчук...
Як тут не згадати, що саме у виступах на Всесвітніх шахових олімпіадах (а їх було 14!) Іванчук досяг результатів, яких не має жоден інший шахіст світу. Зазвичай виступаючи на першій дошці, він здобув найбільшу кількість медалей, у тому числі чотири «золота» у командному заліку, а також низку медалей усіх гатунків за індивідуальний результат. Він установив, зокрема, такий рекорд надійності гри – виступив на шести олімпіадах поспіль без жодної поразки. А ще рекорд результативності: на «турнірі націй» 2010 року, коли наша збірна вдруге здобула олімпійське «золото», Іванчук, зустрічаючись з лідерами команд-суперниць, здобув шість перемог поспіль. Оцінюючи цю переможну серію, член ізраїльської збірної гросмейстер Еміль Сутовський зазначив: «Тепер ми знаємо, хто найсильніше грає у світі. У хорошій формі – Іванчук!»
Попередній мудрий тренер національної збірної гросмейстер Володимир Тукмаков наполягав на тому, щоб Іванчук грав на першій дошці й тоді, коли у когось із членів команди на той момент був вищий рейтинг. І мав рацію, бо, скажімо, у тому ж 2010 році львів’янин, будучи другим за рейтингом, набрав 8 очок із 10 і крім командного «золота» здобув так звану малу золоту медаль за найкращий індивідуальний результат. Один невдалий виступ не може перекреслити усі ці досягнення. Його унікальний досвід і практична сила ще дуже потрібні команди. Це підтвердила й згадана олімпіада в Баку. Хоча наша збірна й виступила чудово (здобула срібну медаль, лише за додатковими показниками поступившись американцям), перша дошка ледь не зіпсувала загальну картину: Павло Ельянов програв двічі, в одній партії поступився Руслан Пономарьов, а разом вони набрали 50% очок. Тож чекатимемо повернення лідера українських шахістів, котрий здатен, за словами Каспарова, давати «уроки наступному поколінню».

Міні-реванш Карякіна

Перший чемпіонат світу з блискавичної гри відбувся 1988 року – тоді чемпіонський титул здобув легендарний Михайло Таль. Після тривалої перерви чемпіонати з бліцу були поновлені. 2006 року його виграв Олександр Грищук, котрий повторив цей успіх 2012-го і 2015-го. З решти учасників цих першостей тільки Магнусу Карлсену вдалося двічі заволодіти так би мовити малою шаховою короною: у 2009 і 2014 роках. По одному разу вигравали чемпіонат Василь Іванчук (2007), кубинець Леньєр Домінгес (2008), Левон Аронян з Вірменії (2010) і в’єтнамець Ле Кіанг Льєм (2013).
Черговий чемпіонат з бліцу за участю 108 гравців розпочався наступного дня після завершення турніру зі швидких шахів. 21 тур за швейцарською системою, на всю партію гравцям відводиться по три хвилини з додаванням двох секунд за кожен хід.
Іванчук цього разу не отримав нагороди, однак його прізвище нерідко фігурувало в інформаційних повідомленнях з Катару. У 16-му турі він грав чорними проти Карлсена. Нескладно уявити, як прагнув норвежець «поквитатися» за поразку. Тим більше, що українець не намагався «відсушити» гру, а навпаки, нестандартно розігравши сициліанський захист, створив умови для гострої сутички. Карлсену вдалося таки захопити ініціативу, однак, наразившись на впертий захист львів’янина, він поступово змарнував вигоди свого становища. А в ендшпілі Василь планомірно покращував позицію і досяг вирішальної переваги.
Також повторно виграв Іванчук і у свого давнього, можна сказати історичного, суперника Вішванатана Ананда. Згадаймо хоча б, що 2001 року Іванчук позбавив його звання чемпіона світу, вигравши півфінальний матч світової першості. Отже, наразі партії проти двох найвидатніших шахістів ХХI століття Іванчук виграв із сухим рахунком 4:0!
А тим часом Карякіну вдалося не тільки перемогти Карлсена в особистій зустрічі, а й випередити його (хоча й за додатковими показниками) у підсумковій таблиці. Звісно, це аж ніяк не рівнозначна «компенсація» за поразку в матчі на першість світу, але з таким набутком бодай «рани загояться» раніше.
Отже, Карякін, набравши 16,5 очка, став чемпіоном світу з бліцу, а Карлсен, маючи стільки ж очок, через гірший коефіцієнт посів «лише» друге місце. За додатковими показниками визначили й бронзового призера з трійки, що відстала на два очка. Пощастило російському гросмейстеру Даниїлу Дубову, котрий залишив за рискою призерів американця Хікару Накамуру і Грищука. Було б цікавіше, щоб за рівної кількості очок чемпіона визначав, як це віднедавна практикується в класичних шахах, тай-брейк. Щоправда, тут не обійшлося б без додаткового випробування нервової системи гравців, яка в подібних змаганнях і без того зазнає надмірного навантаження.

За себе і за сестру

Хто нині не знає знаменитих сестер Анну і Марію Музичук! Їхню родину з повним правом можна назвати «найшаховішою» у світі. Батьки Олег і Наталія, працюючи шаховими тренерами в містечку Стрий на Львівщині, долучали доньок до занять шахами з трирічного віку. І як долучали! Анна і Марія здобули титули чемпіонок світу в усіх можливих номінаціях: у дитячих, юнацьких і молодіжних першостях; з класичних і швидких шахів, і блискавичної гри; у командному заліку. Загалом сестри тепер мають вісім золотих медалей світових першостей!
На жаль, до Катару змогла поїхати тільки Анна Музичук, а для Марії не вдалося забезпечити фінансування. Тож Ані довелося грати і за себе, і за сестру.
У чемпіонаті зі швидких шахів вона одразу захопила лідерство і вже за тур до кінця змагання забезпечила перемогу. Набравши в підсумку 9,5 очка із 12 можливих, Музичук посіла перше місце. Як бачимо, у процентному відношенні результат значно вищий, ніж у призерів чоловічого турніру. До того ж нова чемпіонка, єдина із усіх 35 учасниць, не програла жодної партії. До слова, у чоловічому чемпіонаті нікому не вдалося уникнути поразки.
Відставши від переможниці на очко, другою фінішувала екс-чемпіонка світу росіянка Олександра Костенюк, а третє місце, маючи 8 очок, посіла грузинська шахістка Нана Дзагнідзе.
Не так безхмарно склався для Музичук чемпіонат з блискавичної гри, в якому виступило 34 шахістки. Тут не обійшлося без поразки, і після стартових партій вона мала лише 50% очок. У подібній ситуації у багатьох би опустилися руки (тим паче, що одна корона вже є, а раніше Анна мала і титул чемпіонки світу з бліцу), але Музичук не з таких. Щоб наздогнати лідерів, необхідно було не просто додати темп, а й здобути серію перемог. І таку серію (п’ять виграшів поспіль) Аня видала!