До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Ті, хто охороняє кордон

2017-го Спортивній команді Державної прикордонної служби України (ДПСУ) виповнилося 25 років. За час існування вона зробила вагомий внесок у розвиток спортивного руху країни. Члени команди, здобуваючи нагороди найпрестижніших змагань України, Європи та світу, прославляють рідне спортивне товариство «Динамо». Команда працює як чітко злагоджений механізм, що об’єднав спортсменів і тренерів однією спільною метою – перемагати. Налагодив, запустив і підтримує ефективність цього колективу його очільник – полковник Микола ПОДОЛЯК. Про здобутки, сьогодення та прагнення Спорткоманди – наша розмова.

Миколо Сергійовичу, ви стояли біля витоків створення Спортивної команди ДПСУ. Як це було?

- Колись, ще за Радянського Союзу, до складу ФСТ «Динамо» входили спортивні команди Прикордонних військ, державного зв'язку, КДБ СРСР, Внутрішніх військ. Але з розпадом країни динамівське товариство зазнало чималих труднощів і тривалий час не мало можливості розвиватися.
Після здобуття Україною незалежності першими, хто з розумінням поставився до проблеми і підтримав ідею створити штатну відомчу спортивну команду, були командувач Прикордонних військ України Валерій Губенко і перший заступник голови Центральної Ради «Динамо» Іван Федоренко. ФСТ «Динамо» тоді звернулося до Валерія Губенка з такою пропозицією.
За період свого існування команда посіла гідне місце в спортивному житті країни, а її члени неодноразово перемагали на найпрестижніших національних і міжнародних змаганнях.
Представники Спортивного комітету ДПСУ у складі національних збірних України встановили12 світових, 1 олімпійський, 16 європейських і 36 національних рекордів.

Нині у колективі проходять службу 31 заслужений майстер спорту, 3 заслужених тренери, 17 майстрів спорту міжнародного класу, 26 майстрів спорту. У підрозділі культивується 14 олімпійських видів спорту.

За 25 років спортсмени команди завоювали понад 500 медалей чемпіонатів і першостей світу й Європи, майже половина з них – золоті.

За період Незалежності України в Олімпійських іграх взяли участь 133 прикордонники. Здобуто 10 золотих, 10 срібних і 8 бронзових нагород.
Як вам вдалося згуртувати колектив? З яких спортсменів формувалася команда?

- До ФСТ «Динамо» я прийшов 1974 року після навчання у виші. Працював тренером у Внутрішніх військах, заступником начальника навчально-спортивного відділу внутрішніх військ МВС Української та Молдавської СРСР. На початку кар’єри мені пощастило працювати з олімпійськими чемпіонами – борцями Нельсоном Давидяном, Сергієм Новиковим, Анатолієм Бєлоглазовим.
Відтоді збагнув, що головне – підібрати колектив. Брав приклад із таких наставників-корифеїв, заслужених тренерів СРСР, як Ярослав Волощук та Ігор Кондрацький.
Члени збірної команди «Динамо» поступово починали посідати високі місця. 1982 року в нас було вже 10 чемпіонів світу – борців.
А першими до нас потяглися футболісти, майже всі – відомі гравці. Починаючи з 1992 року строкову службу в Прикордонних військах проходили Олександр Шовковський, Сергій Федоров, Сергій Ребров, Андрій Шевченко та інші.
Ми завжди враховували важливу річ: кожен спортсмен – визначна особистість. Той, хто має високі спортивні досягнення, як правило, тренується на межі людських можливостей, перебуваючи в постійному напруженні, вкладаючи колосальну працю в переможний результат. Ми дбайливо ставимося до кожного. І особливо до атлетів після тяжких травм. Наприклад, Олександр Симоненко раніше виступав за інше товариство, але після автомобільної аварії, в якій він травмував ногу, наставники вже в нього не вірили. Та незважаючи на те, що лікарі пророкували Олександру завершення спортивної кар'єри, ми допомогли йому використати ще один шанс. І за кілька років Симоненко став дворазовим чемпіоном світу з велотреку, а 2000-го – срібним призером Олімпійських ігор.
Хотілося б висловити свою схвильованість тим, що нині ситуація зі ставленням до спорту у населення значно змінилася, і не на краще. Кілька десятиліть тому інтерес до фізичної культури і спорту прищеплювали з дитинства, а кожен другий хлопець, котрий потрапляв на службу до Прикордонних військ, мав 1-й або 2-й спортивний розряд чи був кандидатом у майстри спорту. Нині все набагато складніше, і хоча до 25-річчя команда підійшла зі значними успіхами, нас хвилює завтрашній день.

Як у прикордонників в Спорткоманді розвивався прикладний спорт?

- 2002 року з приходом нового очільника відомства Миколи Литвина на базі нашого підрозділу було створено Спортивний комітет. Відтоді ми активно проводимо внутрішні чемпіонати з боротьби самбо, дзюдо, орієнтування, гирьового спорту, легкої атлетики, кульової стрільби, офіцерського триборства, футболу, міні-футболу, волейболу - видів, які потрібні для підтримання фізичної форми військовослужбовців. Беремо активну участь збірними командами прикордонників у Динаміаді і чемпіонатах з військово-прикладних видів спорту, де завжди посідаємо призові місця. Спортивний комітет ретельно співпрацює з регіональними управліннями щодо підвищення спортивних досягнень персоналу, заохочуємо тих, хто примножує здобутки спортсменів-прикордонників.
Ми одними з перших відродили старти «Тато, мама, я – спортивна сім'я», які допомагають залучити до процесу фізичного виховання родини військовослужбовців. Організовуємо ці змагання серед загонів, управлінь, фінали відбуваються в Одесі. Проводимо також змагання з неолімпійських видів спорту.

Заняття з рукопашного бою

Чи можуть учасники належним чином готуватися до подібних змагань, тренуватися у спеціальних залах? Що можете сказати про спортивну інфраструктуру?

- Зараз ми маємо опікуватися спортивними спорудами, тому що нині наші спортсмени-військовослужбовці тренуються на базах «Динамо». Прикордонникам на пільгових умовах надають для занять футбольні поля, ігрові зали, басейни. Наприклад, у Львові для наших спортсменів завжди відкриті двері басейну, доступні футбольного поля, стадіон, тир, зали для борців і важкоатлетів. В Одесі є тир, басейн, стадіон – будь ласка, займайтеся! У Харкові басейну немає, але є стадіон, боксерські, гімнастичний зали. Але нам, звичайно, потрібно мати власну базу. В міру сил намагаємося вирішувати це завдання. Поблизу військових частин виросли житлові будинки, де живуть прикордонники. Там звели і спортивні майданчики, які також використовуються і для дітей. Фактично в кожному загоні, в кожному пункті пропуску у нас є спортивні споруди, маленькі зали. В Оршанці хороша спортивна база, є і стадіони, і смуга перешкод, і тир. У Порубному – чудова база. Нині триває реконструкція спортзалу НАДПСУ. Керівництво академії на чолі з генерал-майором Олегом Шинкаруком, котрий дуже позитивно ставиться до спорту, виділило для цих цілей кошти. На базі академії здійснюють загальнофізичну підготовку, курсанти грають у футбол, волейбол, організовують також дитячі змагання.

Що, на вашу думку, необхідно зробити для розвитку фізичної культури і спорту, аби мати впевненість у спортивному майбутньому?

- Насамперед приділити найприскіпливішу увагу резерву. Держава не опікується питаннями фізичної підготовки молоді, яка була б спрямована не лише на професійний спорт. Сьогодні у наших школах такого предмета, як фізкультура, фактично вже не існує. Хочеш – ходи, не хочеш – не ходи…
Раніше, якщо юнак не проходив строкову службу, на нього дивилися, як на неповноцінного. Натомість з армії молоді люди поверталися змужнілими, мали по кілька спортивних розрядів. Зараз же діти надто захоплені комп’ютерними іграми. А ті, хто вже й хотів би займатися спортом, просто не мають умов для цього.
Вважаю, держава має визнати здоров'я нації пріоритетом. Не кажу про спорт високих досягнень, йдеться про фізичну культуру, загальну фізичну підготовку населення, здоровий спосіб життя. Раніше існував комплекс ГПО (Готовий до праці і оборони) і ВСК (Військово-спортивний комплекс). У мене є значок ВСК, я за нього просто зі шкіри пнувся. Прокидався о п'ятій ранку, робив вправи, щоб поліпшити результат, бо з гімнастикою справа не йшла. Отримати такий омріяний значок було престижно для підлітка. Зараз на службу приходять фізично непідготовлені призовники, на перекладині не можуть підтягнутися. Спортивні товариства мало опікуються дитячим спортом, скорочується кількість дитячо-юнацьких спортивних шкіл по всій Україні. Фактично немає фінансування літніх і зимових спортивних таборів для дітей. Триває повсюдна приватизація спортивних споруд, на місці яких виростають висотні будинки. В результаті людям немає де займатися спортом.
1992 року на ХХV літніх Олімпійських іграх у Барселоні Вадим Гутцайт виборов «золото» у фехтуванні на шаблях, а Інесса Кравець – «срібло» у стрибках у довжину.

1996 року на ХХVІ літніх Олімпійських іграх в Атланті Інесса Кравець стала олімпійською чемпіонкою у потрійному стрибку. Її світовий рекорд (15,50 м), встановлений 1995 року на чемпіонаті в Гетеборзі, залишається неперевершеним до сьогодні.

2000 року на ХХVІІ літніх Олімпійських іграх у Сіднеї срібними призерами стали: Наталія Бурдейна і Катерина Сердюк – у стрільбі з лука, Олександр Симоненко і Сергій Матвеєв – у велоспорті на треку, Руслан Мезенцев, Роман Зозуля і Валерій Гончаров – у спортивній гімнастиці, Андрій Котельник – у боксі.

2004 року на ХХVІІІ Олімпійських іграх в Афінах золоті медалі здобули Юрій Білоног у штовханні ядра, Валерій Гончаров у спортивній гімнастиці, Ірина Мерлені у вільній боротьбі, а Віктор Рубан і Олександр Сердюк стали бронзовими призерами у стрільбі з лука.

2008 року на ХХІХ літніх Олімпійських іграх у Пекіні золоті медалі здобули Артур Айвазян – у стрільбі з малокаліберної гвинтівки, Віктор Рубан – у стрільбі з лука, Василь Ломаченко – у боксі; бронзові медалі – Ірина Мерлені-Мельник – у вільній боротьбі, Армен Варданян – у греко-римській боротьбі, Олексій Пригоров – у стрибках у воду.

2012 року на ХХХ літніх Олімпійських іграх у Лондоні золоті медалі вибороли Василь Ломаченко й Олександр Усик у боксі, срібну – Денис Беринчик у боксі, бронзові медалі – Ольга Саладуха, Єлизавета Бризгіна, Христина Стуй у легкій атлетиці.

2016 року у ХХХІ літніх Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро взяли участь 12 представників Спортивної команди Державної прикордонної служби України. Шість із них увійшли до чільних десяток у змаганнях з вільної боротьби, фехтування та легкої атлетики.
Миколо Сергійовичу, нам відомо, що у вас в команді дбають про спортсменів високого класу і після закінчення ними активних виступів.

- Зовнішня привабливість спортивних змагань, блиск медалей, зустрічі з почестями, премії та купання у променях слави – все це дістається спортсменам дуже дорогою ціною. Це виснажлива праця на межі людських можливостей, колосальна напруга, постійні відрядження, літаки, автобуси, поїзди, готелі. Для багатьох професійних спортсменів здоров'я, швидше, стає платою за досягнуті результати, ніж нагородою.
До того ж у житті кожного спортсмена настає момент, коли він відчуває себе не на гребені успіху, що призводить до складних переживань, позначається на його результативності. Часто-густо на спортсмена чатує й криза, пов'язана з виходом зі спорту. Людина опиняється в новій життєвій ситуації, до якої часом абсолютно не підготовлена.
Ми всіляко намагаємося підтримати кожного члена нашої команди після його виходу з великого спорту, займаємося реабілітацією. Без належної уваги не залишаємо жодного, пропонуємо різні варіанти працевлаштування: посаду начальника фізпідготовки і спорту органів охорони кордону, тренерську роботу, службу на кордоні. Наприклад, учасниця Олімпійських ігор фехтувальниця Вікторія Титова зараз – полковник, хороший фінансист. Учасниця двох Олімпійських ігор легкоатлетка Олена Рурак служить у пункті пропуску в Дніпрі.
Тренерами працюють призери Олімпійських ігор Олександр Симоненко (з велоспорту), Армен Варданян (з греко-римської боротьби). Чимало наших боксерів запросили до професіоналів: Василя Ломаченка, Олександра Усика, Дениса Берінчика, Євгена Хитрова.

Сергій Бубка, Денис Берінчик, Олександр Усик, Олексій Торохтій, Василь Ломаченко

Команді є чим пишатися, вона має безліч досягнень і нагород. Хто вам допомагає втілювати задуми й прагнення в життя?

- Мені є на кого покластися – це Олександр Малиш, Дмитро Воскобойниіков, Євген Трачук. Весь колектив у нас чудовий! Коли мене прикордонники запросили до себе на службу, звернувся до начальника фізпідготовки Внутрішніх військ Миколи Задорожного. Розповів, що вагаюся, чи йти на нове місце. Він мені на це сказав: «Найголовніше – запам’ятай: у прикордонників якщо обіцяєш – дій!» Тож очоливши Спорткоманду, намагався нікого не підводити. Що обіцяв, робив. 25 років пролетіли, як мить. Отримані мною нагороди вважаю спільними, зароблені всім колективом Спортивного комітету, моєї рідної команди.
Відомству пощастило з керівниками. Починаючи з Валерія Губенка, котрого надалі підтримали його послідовники Віктор Банних, Борис Олексієнко, Микола Литвин, Віктор Назаренко і новий голова Петро Цигикал, у прикордонників до проблем спорту ставляться з розумінням, бо завдяки успіхам наших спортсменів здіймається національний Прапор на світових аренах, а разом з ним підноситься імідж відомства, нашої України.
І надалі докладатиму максимум зусиль для реалізації наших планів. Найбільш важливі – створення і модернізація вже наявних спортивних баз, де наші військовослужбовці, їхні сім'ї, діти могли б займатися спортом. А у команди попереду нові спортивні завдання – участь у змаганнях відомства, Європи та світу.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!