Стенд: динаміка з блискавичною реакцією

Про стендову стрільбу в спортивних медіа згадують набагато рідше, ніж про стрільбу кульову. А «стенд», між тим, входить до топ-групи найбільш видовищних видів спорту, про це свідчать і незмінні глядацькі аншлаги на змаганнях. Україна має у цій дисципліні успіхи на найпрестижніших світових стартах. На Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро наш стендовик був не те що в кроці – в міліметрі від медалі. І вже починається новий олімпійський цикл з усіма атрибутами – тренуваннями, зборами, змаганнями всіх рівнів та жорсткою боротьбою за ліцензії наступних Ігор.

Майже чотири місяці минуло після закінчення Олімпійських ігор. Тепер можна спокійно, з холодною головою проаналізувати виступи. Недоробки всі вже на поверхні. Попереду є чотири роки, щоб попрацювати над помилками і не припуститися їх на наступній Олімпіаді в Токіо. Про все це, а також про особливості нового олімпійського циклу і проблеми, які існують у вітчизняній стендовій стрільбі, «Олімпійській арені» розповів президент Федерації стрільби України Олег ВОЛКОВ.

– Передусім ці особливості пов’язані з психологічною підготовкою, вона інакша, ніж в решті дисциплін. Тут неймовірна динаміка вимагає блискавичної, вибухової реакції. Тобто стендова стрільба потребує вироблення таких якостей, які не допускаються в кульовій стрільбі, де потрібні спокій і тиша. Але рецепт для досягнення успіху у всіх один: працювати, працювати і працювати.
Вітчизняна стендова стрільба має ще ряд особливостей, які пов’язані з чималими проблемами. Підкреслю, зброя в цьому виді спорту має гучний постріл, сильну віддачу. Тому дітям молодшого шкільного віку не рекомендуємо займатися на стенді, бо є ризик травмування. Оптимально починати тренування років з 14-ти. Але як залучити підлітків і молодь?
Якщо тири для кульової стрільби можна споруджувати в межах міста, навіть в його центрі, то стенди зазвичай розташовують за містом. Далеко не в кожного знайдуться час, гроші і бажання постійно їздити туди на тренування.
Та найбільша проблема в тому, що стендова стрільба – дорогий вид спорту: дуже хороший патрон для стенду коштує 5–8 доларів, звичайний – приблизно 1 долар, можливо, трохи менше. За одне нормальне заняття треба вистрілити до ста разів. Таким чином, тільки на одне тренування потрібно витратити близько трьох тисяч гривень.
З причин, які я назвав, дуже складно захоплювати молодь стендовою стрільбою, незважаючи на всю її видовищність. Та й немає доступних баз, де можна було б готувати спортсменів. Тому лава в цьому виді у нас, м’яко кажучи, дуже коротка. Підстав бути задоволеним станом справ у стенді дуже мало.

– Зважаючи на те, про що я казав, у нас склалося так, що стендова стрільба набула поширення, в основному, серед заможних людей. І ставляться вони до неї, як до хорошої розваги, яка допомагає відволіктися від повсякденної рутини. І дітей своїх не приводять на тренування.
Що стосується спонсорів... Зараз багато говориться про необхідність їх знаходити і залучати, і це абсолютно правильно. У стендової стрільби, на перший погляд, спонсорів вистачає. Та багато хто з них спонсорування схильний розглядати, як покупку розваг для себе і хоче співпрацювати на власних умовах. А у нас встановлювати правила і умови не може ніхто, крім Міжнародної федерації спортивної стрільби. Хотілося б, аби у нас ставлення до стендової стрільби було таким, як у країнах, де займатися нею дуже почесно. Стрілки, котрі досягли міжнародного успіху, там мають велику славу і повагу. Наприклад, кувейтський спортсмен Абдулла Аль-Рашиді, учасник шести Олімпіад, який в 53 роки завоював бронзову медаль на Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро, за один тренувальний день, як він нам сказав, робить до п’ятисот пострілів. Ми, на жаль, нині собі такого дозволити не можемо.


– Безсумнівно! І в цьому в нас проблема: складно утримати фахівців, адже вони безпосередньо залежать від наявності здібних спортсменів та їхніх результатів. Виходить замкнене коло: немає результатів – немає тренерів, немає тренерів – звідки взятися результату? Наші тренери їдуть за кордон, готують призерів і чемпіонів в інших країнах. Яскравий приклад – той же Абдулла Аль-Рашиді. Знаєте, хто його тренує? Наш Віктор Карасьов, одесит, колишній наставник Миколи Мільчева. Йому створили за кордоном прекрасні умови з гідною зарплатою і він може себе повною мірою реалізувати. І от результат – підготував призера Олімпійських ігор.


– На ентузіастах, і найбільшим ентузіастом є Микола Мільчев. Він і видатний спортсмен, і сам собі наставник, і головний тренер збірної. На ньому тримається і підготовка нашої перспективної молоді. Це величезний тягар, та Микола заради свого виду спорту готовий, як кажуть, зняти з себе останню сорочку. Він докладає чималих зусиль, щоб утримувати стенд під Одесою. На жаль, цей центр стендової стрільби у нас єдиний, де займається молодь. І там є результат.
Справедливості заради, скажу, що з’явився хороший центр у Броварах під Києвом, але він приватний. Умови там хороші, ми навіть якось проводили там Кубки і чемпіонат України, однак це одиничний випадок. Намагаються заманити туди молодь, та все ж там переважають фінансові інтереси.


– Традиційними фаворитами були італійці, спортсмени з арабських держав. У цих країнах стендова стрільба є не просто популярним, а й престижним, елітарним видом спорту. До групи лідерів також входили іспанські та російські стрілки. Протягом усього чотирирічного олімпійського циклу в десятці найсильніших був і наш Микола Мільчев, він претендував на медаль.