До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Національний олімпійський комітет України

Доха-2019: український успіх з олімпійською перспективою

Доха-2019: український успіх з олімпійською перспективою
«Результати цього чемпіонату світу дуже тішать, і не лише медалі Ярослави Магучіх і Марини Бех-Романчук, виступи котрих були блискучими. Радує, що за очками, які нараховуються за місця у фіналах, ми увійшли до першої десятки збірних. При цьому середній вік нашої команди – 26 років, а отже, маємо дуже хорошу перспективу не лише на Токіо-2020, а й на наступний олімпійський цикл», - зауважив після повернення з Дохи головний тренер збірної України з легкої атлетики В’ячеслав Тиртишник.

Чемпіонат світу у Катарі багато в чому був несхожим на всі попередні. Серед особливостей і пізній старт – 27 вересня, коли основний сезон зазвичай уже закінчено, і спекотна погода з підвищеною вологістю, і нічні старти марафонців і скороходів, і, звісно, використання надсучасних технологій на стадіоні й під час трансляцій.

Наймолодша призерка


На виступи стрибунки у висоту Ярослави Магучіх на дорослих чемпіонатах світу та Європи вболівальники чекали з великим інтересом. Ще торік, змагаючись у віковій категорії U-18, вона демонструвала результати рівня дорослих топ-атлеток світу. Проте тренер Тетяна Степанова не поспішала і плавно підводила свою ученицю до виходу на дорослу арену. Було кілька стартів на етапах Діамантової ліги та інших комерційних турнірах, але не більше того.
Перед початком сезону-2019 Магучіх своїм основним турніром року називала юніорський чемпіонат континенту. І лише після перемоги на ньому заявила про намір поборотися за місце у складі дорослої збірної. Норматив не лише на чемпіонат світу, а й на Олімпійські ігри вона виконала у травні на етапі Діамантової ліги у Досі. Проте цього для поїздки до Катару було замало: потрібно було ще потрапити до першої трійки на чемпіонаті України, конкуренція у стрибках у висоту на якому не надто поступається світовим і європейським чемпіонатам. Але і з цим завданням Ярослава впоралася.
Усі три українки, котрі приїхали до Дохи, претендували на місця на п’єдесталі. Ярослава Магучіх, Юлія Левченко й Ірина Геращенко перебували у топі світового рейтингу. І навіть Марія Ласіцкене, котра виступає під нейтральним прапором, після легкоатлетичного матчу Європа – США у Мінську не здавалася вже такою непереможною.
На жаль, Геращенко припинила виступи ще у кваліфікації. А у фіналі боротьба за медалі розгорнулася на таких висотах, що одразу й не пригадаєш, коли таке було востаннє.
Юлія Левченко продовжила блискучу стрибкову серію цього сезону і показала результат 2,00 м. Проте навіть його не вистачило для медалі. «Бронзу» з таким показником виборола американка Вашті Каннінгем, котра обійшла українку за кількістю спроб.
Натомість Магучіх зробила те, до чого йшла впродовж року, - подолала висоту нового світового рекорду серед юніорок, стрибнувши на 2,02 м, після чого підкорила і 2,04 м. Цей результат також став молодіжним рекордом України, а Ярославі приніс «срібло» чемпіонату світу.
«У кваліфікації я хвилювалася. З одного боку, я неодноразово змагалася з цими спортсменками на міжнародних комерційних турнірах. Але з іншого, коли виходиш виступати на офіційному старті, відчуваєш зовсім інші емоції, більшу відповідальність, – говорить Ярослава. – У фіналі я не всі висоти долала з першої спроби. Витрачаючи спроби, витрачала і сили. Коли стрибнула на 2,02, розуміла, наскільки це круто, але захотілося ще. І як з третьої спроби підкорила 2,04, це було щось неймовірне! Встановивши два рекорди, я перемогла саму себе».

Коли срібло дорожче, ніж золото


Заключного дня чемпіонату ще одне «срібло» до скарбнички збірної поклала Марина Бех-Романчук. Конкуренція у стрибках у довжину велика, але, виборовши титул віце-чемпіонки Європи 2018-го, наша спортсменка з новими силами і особливим завзяттям боролася за нагороди на кожному офіційному міжнародному старті.
У п’ятій спробі Бех-Романчук приземлилася на позначці 6,92 м, що лише на один сантиметр менше її особистого рекорду. Саме цей результат і забезпечив їй срібну медаль.
«Після двох спроб я змогла оцінити суперниць і побачити, хто сьогодні боротиметься за місця у трійці. Тоді зрозуміла: медаль близько, потрібно додати лише кілька сантиметрів і просто не впустити її, забрати своє», – розповідала Марина. Проте, як з’ясувалося після завершення змагань, вартість цієї медалі була значно вищою: через проблеми зі здоров’ям Бех-Романчук взагалі ризикувала пропустити чемпіонат світу.
«Півтора тижні перед чемпіонатом світу були надзвичайно складними. Мені призначили лікування, але воно не допомогло. Після повернення з Дохи на мене чекає детальне обстеження, – пояснювала атлетка. – За цей час стільки сліз було пролито, стільки нервів витрачено… У мене дуже жорстка дієта. Я щодня ставала на ваги і дивилася, чи не втратила 300-500 грамів за ніч… Біль був настільки сильним, що я вже хотіла здавати квитки і їхати додому. Але мої рідні, мій коханий і батьки, постійно знаходили слова, які мотивували мене. Вони допомогли мені дійти до мети і вибороти цю медаль».

Повернення Саладухи


2019-й без перебільшення можна назвати роком повернення Ольги Саладухи. Звісно, до сектора після надскладної травми вона повернулася раніше, але саме нині знову зійшла на п’єдестал чемпіонату Європи у приміщенні, а у Досі показала не лише найкращий з 2015 р. результат (14,52 м), а й ті самі легкі стрибки, якими заворожувала цілий світ упродовж багатьох років.
У Досі Саладуха впевнено вийшла до фіналу й посіла п’яте місце, ставши найкращою серед європейок. «Було цікаво, як завершиться цей сезон. Він був тривалим, з перервою. Мене обрали народною депутаткою, я тренувалася не так, як завжди: не на зборах, а після роботи, коли вдавалося, а це і о десятій, і об одинадцятій вечора, – розповідає Саладуха. – У мене є стрибок, відчуття повертаються».

Михайло Кохан

Метальні надії


Так само яскраво, як спалахнула зірка Ярослави Магучіх у стрибках у висоту, Михайло Кохан заявив про себе у секторі для метання молота. Обом лише по 18 років, і вони щойно перейшли з юнацької до юніорської вікової категорії, проте складають неабияку конкуренцію і дорослим спортсменам. У випадку Кохана варто зважати й на те, що дорослий снаряд важчий за юніорський на 1,260 кг. Проте і з ним українець на дебютному чемпіонаті світу зумів увійти до числа фіналістів, ставши у підсумку п’ятим (77,39 м).
Ще одне п’яте місце у метанні молота посіла Ірина Климець. Вона, на відміну від Кохана, до цього результату йшла значно довше, з кожним сезоном додаючи. І у фіналі чемпіонату світу встановила два особисті рекорди, подолавши бар’єр 73 м (73,56).

Обличчя українського спринту


Анну Рижикову сьогодні без перебільшення можна назвати обличчям українського спринту. І справа не лише в секундах, які вона показує на дистанції: у ній поєднуються неабияка працездатність, відповідальність, бажання допомогти команді, не підвести себе, тренера, очікувань близьких і вболівальників, а ще величезна любов до спринту.
Переживання Рижикової у півфіналі, коли їй довелося два забіги чекати, аби дізнатися, чи пройшла вона далі, неможливо описати словами. У фіналі, де американка Далайла Мухаммад встановила світовий рекорд (52,16 сек.), Анна повторила свій найкращий результат нинішнього сезону (54,45 сек.), посіла сьоме місце і довела свою відданість тій справі, яку робить.
Та на цьому боротьба Рижикової на чемпіонаті світу не закінчилася. Багато в чому завдяки їй і Ользі Ляховій (якій, щоб потрапити до фіналу в бігу на 800 м забракло зовсім трохи) жіноча естафетна четвірка стала шостою і таким чином виборола олімпійську ліцензію для України у Токіо-2020 в естафеті 4х400 м. Свій внесок у цей успіх зробили також Катерина Климюк і Тетяна Мельник.

Пекельні ночі Дохи


Якщо на стадіоні спортсменам змагатися було досить комфортно завдяки кондиціонерам, які охолоджували температуру повітря до 22-25 градусів, то скороходам і марафонцям довелося несолодко. Їх змагання розпочиналися близько опівночі, проте і це не надто захищало від спеки і підвищеної вологості повітря. Точилися розмови про те, що старти можуть відмінити. Проте щодня журналісти отримували підтвердження про те, що вони все ж відбудуться, хіба що початок деяких переносили на півгодини пізніше.
Першими з погодними умовами Дохи зіштовхнулися марафонки. Температура повітря 32 С, вологість 74%. Весь одяг на тих, хто просто стояв уздовж траси, був ледь не повністю мокрим.
Не менш жахливою була картина і наступної ночі, коли розігрувалися медалі у спортивній ходьбі на 50 км. Світлини непритомного Мар’яна Закальницького в інвалідному візку облетіли цілий світ. Українець фінішував і одразу після цього впав як підкошений. Отямився він під крапельницею у медичному центрі.
Проте були в українських скороходів і приємні миттєвості. Олена Собчук, котра лише вдруге в житті долала дистанцію 50 км на змаганнях, фінішувала четвертою, а Христина Юдкіна посіла шосте місце.

Берлінське відлуння та вибори IAAF


Десятиборець Олексій Касьянов не зміг відібратися на чемпіонат світу у Досі, проте до столиці Катару приїхав, аби отримати бронзову медаль чемпіонату світу 2009 р. у Берліні. Нагорода, вручена після дискваліфікації росіянина Алєксандра Погорєлова, є єдиною нагородою нашої збірної на тому турнірі.
Також у Досі відбулися вибори керівників IAAF. На посаду президента було переобрано британця Себастьяна Кое. Сергій Бубка набрав найбільшу кількість голосів на виборах віце-президентів. А за кілька днів на засіданні новообраної Ради IAAF його знову призначили першим віце-президентом асоціації, яка, до речі, зовсім скоро остаточно змінить назву на World Athletics.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Ольга
НІКОЛАЄНКО

© Getty Images for IAAF,
© Matthew Quine for IAAF