Перлина Катару, або бруси зі срібла

Понад 650 спортсменів з 84 країн взяли участь у чемпіонаті світу, який з 25 жовтня по 3 листопада приймала столиця Катару Доха.

Вперше в історії спортивної гімнастики світовий форум проводився на Середньому Сході. Втім, Aspire Dome - найбільший у світі мультифункціональний комплекс, здатний проводити змагання з тринадцяти видів спорту одночасно, гімнастам добре знайомий. Ось уже десять років він традиційно запрошує один з етапів Кубка світу FIG, а останні два там на п'єдестал пошани сходить українець Ігор Радівілов. Цієї весни на катарському помості він зробив золотий дубль, вигравши кільця й опорний стрибок. На жаль, на головному старті сезону втрутитися в боротьбу за медалі бронзовому призеру Олімпіади-2012 не вдалося. І все ж Катар українська збірна залишила не з порожніми руками.
Наприкінці змагань у нашій скарбничці таки з'явилася довгоочікувана нагорода: друге місце у вправах на брусах посів Олег Верняєв. Це «срібло» стало третім в його колекції світової проби і загалом четвертою нагородою з планетарних форумів, враховуючи «золото» Наньніна-2014. Травми, операції, непростий процес відновлення, психологічна втома від гімнастики й пошук нових джерел натхнення – на все це пішло дев'ять місяців, і зрештою заключного дня змагань у Досі ми знову побачили колишнього Олега Верняєва. Але не будемо порушувати хронологію подій.

Мінус старт, плюс досвід

Для початку слід сказати, що на чемпіонаті світу в Досі гімнасти відзначили екватор цього олімпійського циклу і розіграли перші путівки на Ігри-2020 в Токіо. Щоправда, здобути заповітний квиток на цьому етапі було вкрай складно (він дістався лише трійці кращих країн у командній першості), а ось втратити можливість далі за нього поборотися - дуже легко. Така невдача, нагадаємо, спіткала нашу жіночу команду чотири роки тому на кваліфікаційному ЧС в Наньніні, коли Ангеліна Радівілова (тоді ще Кисла) і Ко не зуміли виконати першу умову для продовження участі в командному відборі - потрапити до Топ-24.
Втім, цього разу у нас були підстави сподіватися на більш високий результат. Повернення до України легендарного наставника Олега Остапенка, а також його активна участь у тренуваннях збірної на олімпійській базі в Кончі-Заспі, допомогли команді Андрія Берегового змінитися. І в серпні у Глазго вона вперше за останні чотири чемпіонати Європи пробилася до фіналу, залишивши позаду суперниць з Румунії, Італії та Німеччини, і посіла в підсумку п'яте місце! У Досі, на жаль, повторити успіх не вийшло. Наша жіноча п'ятірка стала лише двадцятою з результатом 150,329. Для порівняння: у Глазго підопічні Берегового й Остапенка набрали 153,163.
Рівно дівчата пройшли цього разу тільки опорний стрибок, на інших трьох снарядах не обійшлося без падінь, що, з одного боку, звичайно, не може не засмучувати, а з іншого говорить про те, що потенціал у нашої прекрасної статі все ж більший, ніж те, що вона показала у Катарі. На щастя, мінімальні вимоги для продовження боротьби за командну олімпійську ліцензію на наступному ЧС-2019 в Штутгарті було виконано.
Нагадаємо, що система олімпійського відбору в спортивній гімнастиці зазнала змін після Ріо-2016. Якщо коротко, то в Штутгарті, де на кону буде дев'ять командних ліцензій, а також можливість поборотися за олімпійську путівку особисто в абсолютній першості або здобути її, потрапивши до трійки призерів в окремих видах програми, кваліфікація не завершиться. Передбачено ще два маршрути до Токіо: один пролягатиме через залік Кубка світу на снарядах-2018/20, інший - через Кубок світу з багатоборства-2020. І, нарешті, останнім кваліфікаційним стартом стане передолімпійський чемпіонат континенту, у нашому випадку - Європи.
Зауважимо, якщо наші чоловіки з останніх трьох світових форумів незмінно поверталися не з порожніми руками, то представниці прекрасної статі не мали нагород з Орхуса-2006, де чемпіонкою світу у вправах на колоді стала Ірина Краснянська. Щобільше: дівчата навіть до фіналу не потрапляли з Роттердама-2010, поки торік, ставши шостою на брусах, не перервала цю чорну смугу Діана Варінська. Але, як це доволі часто буває, повторити успіх виявилося складніше, ніж досягти його вперше.
Кращим індивідуальним результатом для жіночої половини збірної в Катарі стало 14-те місце на колоді Варінської з сумою 13,300. З новою комбінацією на коронних брусах 17-річна киянка не впоралася настільки, що навіть складно було відрізнити оцінку за виконання від базової (5,0 проти 5,533 - у сумі 10,533). Але в будь-якому разі це дорогоцінний досвід, нехай і зі знаком мінус, тим більше що часто-густо поразки мотивують нас більше, ніж перемоги.

Шанс, що вислизнув із рук

У чоловічих змаганнях картина була більш райдужна, принаймні порівняно з тим же чемпіонатом Європи, де українська команда, виступаючи без Олега Верняєва, розташувалася в протоколі під «щасливою» цифрою «13» з сумою 237,361. У Досі підопічні Геннадія Сартинського зупинилися лише за крок до фіналу, а точніше – за 1,535 бала від володарки останнього квитка до вісімки команди Швейцарії (243,651 проти 245,186).
Втім, дивлячись на те, як ми ці півтора бала втратили, можна було за голову хапатися, що, власне, і зробив Олег Верняєв, після того як його товариш по команді Ігор Радівілов приземлився на п'яту точку після виконання «Драгулеску». У бронзового призера Олімпіади-2012 і віце-чемпіона світу (2014, 2017) в опорному стрибку просто зіслизнула права рука під час відштовхування від «столу відриву». У підсумку - лише 12,466.
На щастя, обійшлося без серйозної шкоди для здоров'я, але про потрапляння до особистого фіналу можна було вже не мріяти, та й до командного заліку ця сума не пішла, оскільки у Владислава Грико, Максима Василенка й Олега Верняєва оцінки були вищі. Ось вам і півтора бала, яких не вистачило до Топ-8.
А це був заключний вид для наших хлопців, оскільки починати їм випало з брусів, на яких, до речі, команда показала третій результат. На перекладині вони були 18-ми, у вільних вправах - 21-ми. Але якщо тут результати були більш-менш прогнозовані, це, відверто кажучи, не найсильніші наші види, то ось кінь «взбрикнув» несподівано (на цьому снаряді ми мали право розраховувати на більш високий результат, ніж десята позиція). У Верняєва комбінація зовсім не вийшла, і до заліку третьою зарахували оцінку дебютанта Василенка (11,266) на додачу до виступів Грика і Петра Пахнюка (по 12,9).
Також десятими наші хлопці стали на кільцях - завдяки Ігорю Радівілову, який показав одну з кращих вправ на цьому снаряді за два кваліфікаційні дні: 14,733 – і з четвертим результатом вийшов до особистого фіналу на кільцях, до речі, вдруге в кар'єрі після Монреаля-2017.
Але, як і рік тому на канадському помості, втрутитися в боротьбу за нагороди уродженець Маріуполя, котрий відзначив напередодні старту чемпіонату світу 26-річчя, не зміг. Ігор відмінно розпочав свою комбінацію у фіналі, але під кінець спочатку похитнувся під час виходу в стійку, а потім грубо помилився на зіскоку, отримавши за такої ж бази, як у переможця феноменального Елефтеріоса Петруніаса з Греції (6,3 - 15,366), лише 7,833 за виконання і закрив протокол фіналу з оцінкою 14,133.

Диво має бути підготовленим

Ще напередодні опробування катарського помосту Олег Верняєв в інтерв'ю зізнався, що не на сто відсотків готовий і на чемпіонат приїхав насамперед, аби допомогти команді. І хоча виступ 25-річного киянина на Кубку світового виклику в Сомбатхеї (Угорщина) обнадіював, все ж кваліфікація у Досі показала, що він цілком об'єктивно оцінював свій стан. Олег посів у багатоборстві тільки 18-те місце з сумою 80,522 (для порівняння: у лідера китайця Сяо Жотена було 87,332).