До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Що пережив «Олімпіаштадіон»?

Що пережив «Олімпіаштадіон»?
Після того, як два роки тому на чемпіонаті Європи в Амстердамі українцям вдалося завоювати лише одну нагороду, нехай і золоту, Берлін дуже потішив. 7 медалей, 2 з яких золоті (Мар’ян Закальницький у ходьбі на 50 км та Наталя Прищепа з бігу на 800 м), 3 срібні (Анна Рижикова в бігу на 400 м з бар’єрами, Марина Бех у стрибках у довжину й Аліна Цвілій в ходьбі на 50 км з національний рекордом України) та 2 бронзові (Ольга Ляхова в бігу на 800 м і Сергій Никифоров в стрибках у довжину), з одного боку, доволі непоганий здобуток, а з іншого – цілком буденний для нашої легкоатлетичної дружини.

Але спочатку пильніше придивимося до стадіону.
Скільки він бачив? Скільки пережив емоцій? Зведений 1916 року, цілком перепланований і перебудований 1936-го, відновлений 1960-го після руйнації під час Другої Світової, берлінський «Олімпіаштадіон», здавалося, вже нічим не здивувати. Але Королева спорту – таки майстриня на сюрпризи...
Дев’ять років тому вона влаштувала арені перевірку на міцність, давши старт фінальному забігу чоловічої стометрівки на чемпіонаті світу. 16 серпня 2009 р. світовий рекорд, встановлений ямайською легендою на ім’я Усейн Болт, здійняв на трибунах не просто рев, а потужну звукову хвилю, здатну не лише травмувати слухові перетинки, а й зруйнувати кам’яні мури. Того вечора збудований на совість і чимось подібний до спортивної фортеці «Олімпіаштадіон», вочевидь, видихнув з полегшенням. Він витримав! І шалену енергію людської Блискавки, що пронеслася стометрівкою за 9,58 секунди, і емоційне торнадо вболівальників, яке ще добрих півгодини вирувало над ареною. Пам’ятаю, як тоді мій німецький колега досить поважного віку сказав: «Ми з «Олімпіаштадіоном» пережили разом чимало яскравих подій, але такі емоції тут вирували вперше та, мабуть, і востаннє...» Але, на щастя, колега помилявся. Легкоатлетичному чемпіонату Європи, що проводився в Берліні з 6 по 12 серпня, вдалося не лише повторити, а й перевершити енергетичний вибух дев’ятирічної давнини. І навіть якщо інколи Королеві спорту дещо бракує заряду Блискавки, аби засліпити цілий світ, то точно не цього разу. 12 серпня близько 9-ї години вечора на спортивний небосхил злетіла нова зірка. Знайомтеся – Арманд Дюплантіс!

Чому так високо літаєш?


У тому, що Дюплантіс завоював своє перше чемпіонське звання у дорослому спорті, подолавши в стрибках з жердиною висоту 6 м 5 см, здавалося б, нема нічого дивного. Аби не одне але… Шведському вундеркіндові, котрий має ще й американський паспорт, лише 18. Сьогодні йому належать світові рекорди в усіх вікових групах, навіть тих, де вони ніколи не фіксувалися і навряд чи колись будуть записані офіційно. В семирічному віці, коли у нас ще навіть не починається набір до легкоатлетичних груп, юний Мондо (як його називають близькі й друзі) на рівних змагався з хлопчаками, старшими від нього щонайменше на 4-5 років, а в десять він злетів на висоту 3 м 86 см! 2015-го та 2018-го Арманд цілком прогнозовано і, здавалося, без особливих зусиль став чемпіоном світу серед юнаків і юніорів відповідно. Рік тому, маючи за плечима стрибок на 5.90, 17-річний Дюплантіс уже змагався у фіналі дорослого чемпіонату світу.
Його батько і водночас тренер Грег – колишній американський жердинник з особистим рекордом 5.80 м – навіть і не думав довірити огранку такого діаманта іншим професіоналам. Чотирирічному Мондо він дозволяв ламати швабри і дивани, коли малюк вперше почав імітувати стрибки з жердиною у родинному будинку в Луїзіані. Згодом на їхньому подвір’ї з’явився справжній сектор, де Арманд і тренувався впродовж десятка років. І лише коли тренувальні висоти зросли до знакових 5.80 м, довелося перейти у сектор найближчого коледжу, аби ненароком не проламати дах сусіднього будинку.
Змагання в одному секторі з однолітками Дюплантіса не цікавлять уже кілька років. Він другий сезон поспіль виступає на етапах Діамантової Ліги поруч з визнаними «зубрами» Лавіленні, Лішеком, Войцеховскі, Кендріксом і Барбером, а на BauhausAthletics в Стокгольмі 10 червня, подолавши звичні для себе 5 м 86 см, Дюплантіс уперше в кар’єрі залишив усю цю титуловану компанію за спиною. Перед чемпіонатом Європи це був важливий психологічний момент. І для того, аби не зважати на жорстку тактичну гру суперників у секторі, і для того, аби вперше в житті подолати шестиметровий рубіж, а через десять хвилин довести висоту юніорського світового рекорду до позначки 6 м 5 см, причому з першої спроби! Здавалося, що зголоднілі за високими стрибками вболівальники просто здійняли Дюплантіса на гросмейстерську позначку своєю несамовитою підтримкою. Між ним і планкою, як кажуть, ще міг би легко проскочити цілий вагон з невеличким возиком, але зазіхати на світовий рекорд у Берліні Мондо не став. Золота європейська медаль на шиї юного атлета й без того ноша досить відповідальна. А часу на нові рекорди Дюплантіс ще має вдосталь!

Анна Рижикова

Спеціалісти прогнозують, що у найближчому майбутньому Арманд перепише й абсолютний світовий рекорд чоловічих стрибків з жердиною Рено Лавіленні (6 м 16 см у приміщеннях), і зазіхне на літній рекорд Сергія Бубки (6 м 14 см), який тримається 24 роки. Втім, конкретні цифри ще нерозкритого потенціалу Дюплантіса не береться спрогнозувати ніхто.
Тож чому? Насамперед Мондо має у своєму активі небачену до цього часу «настрибаність». Опанована вже у семирічному віці справжня жердина в руках Арманда – як скрипка Антоніо Страдиварі в руках маестро Нікколо Паганіні. Техніка Дюплантіса майже бездоганна, чим вряди-годи не можуть похвалитися ані топ стрибуни світу, ані тим паче ровесники шведа. Тим не менш, Мондо має вигляд звичайного підлітка, котрий щонайбільше захоплюється звичайнісіньким воркаутом на муніципальному спортивному майданчику. Силові показники не його козир. Однак юний унікум до своїх плюсів легко може записати швидкість (10,50 на стометрівці), легкість (при зрості 179 см Арманд важить лише 70 кг) і ментальне, відсутність пієтету щодо титулів і досвіду суперників. Його називають еталоном жердинника нової формації.
З іншого боку, рання спеціалізація якраз може зіграти з Дюплантісом злий жарт. Подейкують, що до 31 років, - саме в такому віці Сергій Бубка встановив свій світовий рекорд 6 м 14 см, - організм Арманда буде випрацюваний під нуль. Мабуть, щось з цього приводу знає і абсолютний рекордсмен світу Рено Левіленні. 31-річний француз, котрий першим привітав Мондо з перемогою, щиро обіймав товариша, промовляючи: «Друже, насолоджуйся! Насолоджуйся скільки можеш, бо таке трапляється далеко не щодня і не триває вічність». Думаю, Дюплантіс і не збирається чекати вічність. Найближчими роками він докладе максимум зусиль, аби переписати книгу світових рекордів. Однак єдиний рекорд Сергія Бубки Арманд точно не зможе побити – стати наймолодшим чемпіоном світу. На найвищу сходинку світового подіуму у Гельсінкі-1983 Бубка зійшов за 4 місяці до свого двадцятиріччя. Мондо, якщо і виграє чемпіонат світу в Катарі наступного року, то зробить це за місяць до свого двадцятого дня народження. Хоча хтозна, чи не здивує нас Королева спорту за цей час ще одним відкриттям, більш юним і більш обдарованим, таким собі еталоном жердинника ще новішої формації…

Наші здобутки


Рік Місто
Місце
Медалі
З
С
Б
1994 Гельсінкі 5 12 3 6 3
1998 Будапешт 6 6 3 2 1
2002 Мюнхен 6 7 3 3 1
2006 Гетеборг 21 3 0 1 2
2010 Барселона 7 7 2 4 1
2012 Гельсінкі 3 15 4 5 6
2014 Цюріх 7 8 2 5 1
2016 Амстердам 17 1 1 0 0
2018 Берлін 10 7 2 3 2
Одразу можемо виокремити два чемпіонати: 1994-го й 2012-го. 24 роки тому Україна була представлена в Гельсінкі всім найкращим, що нам дісталося в спадок від збірної СРСР. І хоча підготовку тих років складно назвати найдосконалішою, але в потужності й системності їй точно не відмовиш.
Сплеск в Гельсінкі-2012 також легко пояснюється. Передусім це був перший чемпіонат Європи, який почали проводити в олімпійський рік. Світові лідери не квапилися експериментувати з підготовкою перед головним стартом чотириріччя, але й наше керівництво до того часу встигло на повну реалізувати своє нове бачення управління командою, взявши за основу централізовану підготовку з індивідуальними елементами та вивівши на новий рівень поняття методики тренувань. Саме тоді наша збірна здобула рекордну суму очок за підрахунком кількості місць у фіналах чемпіонатів Старого Світу.

Рік Місто
Місце
Очки
Фіналісти
1994 Гельсінкі 4 122 23
1998 Будапешт 9 63 12
2002 Мюнхен 8 72,5 13
2006 Гетеборг 7 86,5 26
2010 Барселона 8 99,5 20
2012 Гельсінкі 4 124,5 22
2014 Цюріх 7 82 16
2016 Амстердам 10 53 14
2018 Берлін 7 79,5 16

Шість років тому, кажуть атлети, підготовка була занадто авторитарною і жорсткою, але, вочевидь, вона давала свої результати. Після Олімпіади в Ріо-де-Жанейро розвиток легкої атлетики круто змінив вектор руху, в основу якого тепер покладено індивідуальний перерозподіл коштів на підготовку атлетів залежно від їхніх здобутків упродовж року.
Враховується все: і результат, і місце на змаганнях, і рівень старту, і навіть побажання самих атлетів у виборі місць підготовки. Федерація залишає певний відсоток коштів, аби забезпечити належний рівень тим, хто був травмований або не зміг реалізуватися на повну з об’єктивних причин. Втім, атлети й їхні тренери здебільшого задоволені й новим підходом, і прозорістю перерозподілу коштів, навіть якщо їх категорично не вистачає. Але щоб оцінити дієвість прогресивних нововведень, потрібно пройти бодай один повний олімпійський цикл.
Токіо розставить усі крапки над «і». А Берлін за два роки до головного старту поки що поставив більше запитань, аніж дав відповідей. І головне з них не так у медалях, як у кількості фіналістів. Це якраз той потенціал збірної, який потребує найбільших вливань, який потрібно бодай трохи підштовхнути, щоб у майбутньому він вилився у медальні здобутки.
16 фіналістів на чемпіонаті Європи для легкоатлетичної України – це дуже мало, тим паче на змаганнях без участі Росії, яка рано чи пізно повернеться на міжнародну арену повноцінним складом. Плюс з наступного року під час відбору на чемпіонати світу та Олімпійські ігри вводиться рейтингова система, а це не просто кваліфікаційний норматив і місце у топ-листі сезону. Це кількість стартів + рівень результатів + рівень змагань. Що робитимуть ті, хто до цього часу робив акцент на підготовку лише до національної першості, аби там вписатися в заповітні цифри, які дозволять потрапити на головний старт сезону? Як бути тим, хто сторониться міжнародних стартів, щоб вберегтися від травм або встигнути їх вилікувати? Як чинити з молодими атлетами, котрі поки не дотягують до дорослого рівня, але повинні авансом поваритися у цій емоційній каші, аби реалізуватися за рік-два, а то й пізніше? Ми маємо півроку, аби внести потрібні корективи. Так, мало! Але всі в рівних умовах.

Медалісти чемпіонату Європи в Берліні

Ім’я, прізвище Дисципліна
Місце
PB
SB
Qual
½ fin
Final
Мар’ян Закальницький c/x 50 км 1 3:44,59 3:44,59 3:46,32
Наталя Прищепа 800 м 1 1.58,60 1.59,83 2.04,07 2.02,71 2.00,38
Аліна Цвілій c/x 50 км 2 4:12,44 NR
Марина Бех довжина 2 6.93 6.64 6.64 6.73
Анна Рижикова 400 м з/б 2 54,35 55,39 54,82 54,51
Сергій Никифоров довжина 3 8.23 8.23 7.86 8.13
Ольга Ляхова 800 м 3 1.58,64 2.00,47 2.00,26 2.00,47 2.00,79

Помаранчевий номер


В українській збірній на чемпіонаті Європи Наталя Прищепа була єдиною, хто виходив на старт захищати свій титул дворічної давнини. І якщо в Амстердамі її перемога була схожа на сенсацію, то нині суперниці небезпідставно остерігалися рівненської середньовички. Фінішний спурт Прищепи, гострий і пронирливий, увійшов до легкоатлетичного літопису, як і сама Наталка. В Берліні вона стала першою жінкою, котрій вдалося захистити звання чемпіонки Старого Світу на дистанції 800 м. А це означає, що за два роки в Парижі Прищепа знову вийде на старт з помаранчевим номером чинної переможниці континентальної першості.

Наталю, чи правда, що захистити титул важче, ніж здобути його вперше? Відчули це на власному досвіді?

– Ще й як! Одна справа, коли ти просто прийшов змагатися, а інша – коли виходиш на старт із титулом. Насамперед це складно психологічно, адже настає момент, коли розумієш: або звання чемпіонки у тебе залишиться, або ти його втратиш. І з цього моменту до змагань ставишся дещо інакше. Я неймовірно рада, що мій помаранчевий номер буде зі мною принаймні ще два роки.

Здається, суперниці до чемпіонки Європи також ставляться небуденно. З вами і на дистанції поводяться жорсткіше, аніж з іншими, й опікають куди щільніше. На другому колі влаштували таку пастку, вибратися з якої без досвіду годі й мріяти…

– Боротьба у нас і справді була жорсткою, але не думаю, що це навмисно. Це тактика бігу, де кожен шукає місце, з якого йому вигідніше атакувати. Вряди-годи такі пастки, коли суперниці затискають тебе з усіх боків і ти не маєш простору для маневру, виникають самі собою. 2014-го мені було б дуже складно викараскатися з такої ситуації. Але тепер я набралася досвіду на міжнародній арені. Тож у фінальному забігу навіть не злякалася. Ми з тренером продумували чимало ситуацій, тому перед стартом я почувалася спокійно і впевнено. Це дало можливість абсолютно тверезо оцінювати ситуації, що складалися у фіналі, все обдумувати й приймати виважені тактичні рішення. Я бачила, хто мене закриває, і прораховувала наперед, як вибратися із тієї пастки. Як бачите, мені це вдалося.

Радість команди!

Чи змінилися умови вашої підготовки порівняно з тим, що було два роки тому?

– Якщо говорити про сам підготовчий процес, то ми не прибічники екстремальних змін. Все ідентично, крім того, що я працюю більше й інтенсивніше, і крім того, що я стала сильнішою і швидшою. А ось з фінансового боку зміни відчутні. Титул чемпіонки Європи забезпечив мені значно ширшу дорогу і можливості для маневрів. Якщо я просила забезпечити мені збори в потрібний час і в потрібному місці, то до мене дослухалися. Я вже не мала підлаштовуватися під когось.
Візьмемо бодай підготовку в горах, яка вкрай необхідна бігунам на середні дистанції. Якщо два роки тому змогла з’їздити в Киргизію лише один раз, а далі тільки Ворохта – і та за розкладом, то і торік, і нині я могла вибирати сама і час, і місце для гірських тренувань.

Рік тому ви потрапили у вкрай неприємну ситуацію, коли не встигли на чемпіонат України через відміну міжнародного рейсу й, маючи в активі результат 1.58,82, не відібралися на чемпіонат світу, оскільки не виконали встановлені критерії…

– З одного боку, я поставилася до цього з розумінням. Адже існують правила, за якими я мала стартувати на чемпіонаті України, аби відібратися на головний старт сезону. Ігнорувати їх і пропускати національну першість я не мала на думці. З іншого боку, на дистанції 800 метрів у нашій країні немає п’ятьох чи шістьох атлеток світового рівня, з котрих можна вибирати. Сталося, те що сталося. Але для мене вкрай важливо було довести минулого літа, що і моя перемога на чемпіонаті Європи в Амстердамі, й 1.58,60 у фіналі Діамантової ліги в Цюріху не були випадковістю. Це було принципово для моєї упевненості в тому, що ми все робимо правильно.

Якщо минулого літа ви чимало виступали на закордонних змаганнях, то нинішнього сезону у вашому активі лише один міжнародний старт…

– І той був перевірочним, в середині червня. Ми цілеспрямовано готувалися до чемпіонату Європи. Дуже хотілося захистити свій титул! А досвіду я набралася торік.

І все ж таки тримали руку на пульсі поточних результатів?

– Звісно, динаміку суперниць відслідковувала уважно і, чесно кажучи, їхні результати з етапів Діамантової ліги подекуди вражали.

Вам з ними наступного року змагатися на чемпіонаті світу. Навіть якщо ІААФ відсторонить Кастер Семеню через природно завищений рівень тестостерону, залишаються ще Франсін Ньонсаба, Маргарет Вамбуї, Натоя Коул, Аджі Вілсон. Не лячно? З ними одним лише фінішним спуртом не розібратися…

– Вовків боятися – в ліс не ходити. Ми також не стоїмо на місці. Значить, потрібно більше тренуватися і розкривати власний потенціал.

В чому він криється?

– На таких питаннях набагато краще знається мій тренер. Він точно знає, над чим нам ще потрібно працювати. Він в мене вірить, а вірю йому.
– Нам нинішнього року не вдалося реалізувати увесь задуманий план підготовки, - підхоплює тренер Прищепи Андрій Попеляєв. – Наприклад, січень ми відпрацювали зовсім не так, як нам хотілося б. Якщо наступного сезону і в олімпійський рік зиму пройти цілком за тренувальним планом, то можна суттєво підняти рівень як загальнофізичної, так і функціональної підготовки. І це лише перша сходинка до результатів геть іншого рівня.

Але секунди, показані нинішнього року суперницями Наталі на рівні 1.54, - це не просто інший рівень. Він здається просто космічним!

– Ми сподіваємося, що правило, яке просуває міжнародна федерація щодо регуляції рівню природного тестостерону в крові, почне діяти в листопаді і трохи збалансує сили на біговій доріжці. Тоді нам легше буде і до фіналу пробиватися, й боротися за призові місця. Але навіть зараз нас не лякають жодні космічні результати, оскільки за мету ставимо не час на фініші, а самовдосконалення. Наскільки ми будемо в цьому успішні – покаже час. Ми стали більш розкуті фінансово, але гроші вирішують не все. На тренувальний процес негативно впливають і особисті негаразди, і травми. Якщо такі нюанси нам вдасться нівелювати, будемо готові боротися не лише за фінали, а й за найвищі сходинки п’єдесталів чемпіонатів світу та Олімпійських ігор.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Людмила ЯКУШЕВА
Спеціально для «Олімпійської арени» з Берліна

Фото
Костянтина КЛИМЕНКА