До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Белград – Токіо: зворотний відлік королеви

У легкоатлетичному календарі є чимало змагань, котрі журналісти намагаються не пропускати. Серед них чемпіонати Європи в закритих приміщеннях, особливо перші після Олімпійських ігор. Парадокс, але той факт, що переважна більшість світових лідерів ці змагання зазвичай пропускає, акулам пера зокрема і легкій атлетиці в цілому лише на користь.

Адже зимові чемпіонати Старого Світу починають зворотний відлік до наступних Ігор, і тут особливо хочеться розгледіти й виокремити тих, хто на наступній Олімпіаді входитиме до світових топ-десяток і складатиме кістяк національних збірних своїх країн. Відштовхуючись саме від цих змагань, тренерський штаб української легкої атлетики також почне будувати нову команду на Токіо-2020. Звісно, за три з половиною роки відбудеться чимало змін, але кого готувати на роль беззаперечних лідерів, тренери, немов віщуни, мають знати вже сьогодні.
Не гребують зимовою легкоатлетичною першістю континенту й ті, чий вік для Королеви спорту граничний. Для когось з вікових атлетів це останній шанс зачепитися за медаль на головних змаганнях сезону, для когось – можливість поставити крапку в кар’єрі, а хтось хоче перевірити, чи вистачить запалу на черговий олімпійський цикл.
З огляду на все вище сказане, нинішній старт у Белграді став взірцем для написання хрестоматії чемпіонатів Європи з легкої атлетики в закритих приміщеннях. Приміром, поляк Конрад Буковецький виграв змагання зі штовхання ядра серед чоловіків у віці 19 років, а 37-річна іспанка Рут Бейтіа і 40-річний італієць Фабріціо Донато вибороли срібні нагороди в секторах для стрибків у висоту та потрійним відповідно. До речі, результат італійського стрибуна потрійним 17 м 13 см став новим світовим рекордом у ветеранській віковій категорії +40, і водночас у тому ж секторі француз Мелвін Раффін, приземлившись на позначці 17 м 20 см у кваліфікаційному раунді, поновив світовий рекорд у закритих приміщеннях серед юніорів. «Що коїться у вашій легкій атлетиці? Як так може бути, що «діти» з «батьками» змагаються на рівних? Дива та й годі!» - не зміг втримати емоції колега, реагуючи на мій коментар під час прямого радіовключення.
До слова, Белград, набравши 46 254 очок за таблицею результатів ІААФ, посів друге місце серед європершостей ХХІ століття, поступившись у рейтингу Празі-2015 лише шістьма балами. З 3 по 5 березня в «Комбанк Арені» столиці Сербії було встановлено один рекорд Європи і чотири рекорди чемпіонатів Європи в закритих приміщеннях, сім найкращих результатів сезону у світі та шість найкращих результатів сезону на континенті.

Чорба і триочковий по-сербськи


До домашнього чемпіонату Європи стрибунка у довжину Івана Шпанович готувалася більш ніж ретельно. Для призерки чемпіонатів світу й Олімпійських ігор, чинної чемпіонки Європи на стадіонах та в закритих приміщеннях просто перемоги перед рідними глядачами було замало. Лідерка сезону і беззаперечна фаворитка змагань прагнула не лише приземлитися за семиметровою позначкою, а й оновити національний і балканський зимові рекорди. Гросмейстерські 7 м 07 см Шпанович показала ще на тогорічному чемпіонаті світу в Портленді, де, незважаючи на клас і результат, примудрилася поступитися олімпійській чемпіонці Брітні Різ. З іншого боку, вибороти бодай одну золоту нагороду в Белграді, причому будь-якою ціною, для сербів стало справою честі ще й після того, як маловідомий албанець Ізмір Смайляй сенсаційно виграв чоловічі стрибки у довжину.
Шпанович подала свій виступ так, як подають чорбу в найдорожчих кафанах Белграда. Чорба вважається найвідомішою національною стравою Сербії. Густий запашний суп, зварений на м’ясі та овочах з додаванням так званої суміші ру (смажене на маслі борошно) має воістину божественний смак. Гурмани завжди замовляють свою порцію в невеличкій каструльці, підливаючи чорбу в тарілку маленьким черпачком так, аби вона не втратила температуру, смак і аромат. Друга страва в більшості випадків виключена, бо ти не лише встигаєш насититися по самі вуха, а ще й в жодному разі не хочеш перебивати неймовірний післясмак.
Стрибнувши на 7.03 м вже в першій спробі кваліфікації, Шпанович подарувала прихильникам легкої атлетики добу передчуттів чогось неймовірного. А вже у фіналі, ніби розливаючи сербську чорбу, вона підливала гаряченького стрибок за стрибком: заступ, 7.16 м і нарешті неперевершені 7.24 м! Дистанція триочкового кидка в баскетболі, найкращий результат белградського чемпіонату за таблицею очок ІААФ і третій за всю історію у закритих приміщеннях. Далі Івани стрибали лише чинна рекордсменка світу в залах Хайке Дрехслер (7.37 м) та Галина Чистякова (7.30 м). Більше двадцяти восьми років жодній стрибунці у довжину було не по силах пролетіти таку відстань під дахом.
А потім Шпанович ридала від щастя, втупившись у плече свого тренера Горана Обрадовіча, котрий вперше в житті за її ж проханням був на змаганнях у костюмі та при краватці. Івана передчувала, що це буде особливий вечір і понад усе хотіла бачити себе в обіймах справжнього джентльмена. А ще через 24 години після домашнього тріумфу Горан Обрадовіч показав Івані новий план підготовки, за яким його підопічна мусить побити світовий рекорд з жіночих стрибків у довжину в закритих приміщеннях – 7 м 37см – протягом трьох найближчих років. І навіть якщо цій мрії не судитиметься здійснитися, саме її народження було варте того, аби провести цей чемпіонат Старого Світу в столиці Сербії.

Класика жанру


Виступ української легкоатлетичної збірної на зимовому чемпіонаті Європи без перебільшення можна назвати класикою жанру. З досвідчених і титулованих в Белграді стартувала лише Олеся Повх. Інші лідери за власним бажанням турнір пропускали, планомірно готуючись до літнього сезону. І в такій ситуації тренерам національної команди потрібно віддати належне. Дослухавшись до прохань спортсменів, вони не чинили на них жодного тиску, хоча і ризикували повернутися до Києва чи взагалі без медалей, чи з мінімальною їх кількістю.
Втім, нагороди все ж таки були. І не одна гарантована від Олесі Повх, а п’ять: своїм шансом скористалася молодь. Чотири «бронзи» на рахунку тих, чиї імена у дорослій легкій атлетиці не знав майже ніхто: 23-річний Сергій Никифоров, 21-річна Марина Килипко, 19-річна Юлія Левченко та жіночий квартет естафети 4х400 м Анастасія Бризгіна (19), Тетяна Мельник (21), Ольга Ляхова (24) і Ольга Бібік (27).
Мабуть, естафетна медаль на чемпіонаті в Белграді була найбільш несподіваною. Хто б міг подумати, що у такому нестандартному, молодому і необкатаному ще складі наші дівчата зможуть обійти збірні Франції на чолі з Флорійою Гуей, Німеччини з Ларою Хоффманн і традиційно потужних італійок. Знімаємо капелюха перед головним тренером зі спринту Іриною Ольховниковою за сміливі експериментальні рішення. Саме вона не побоялася вивести на доріжку Тетяну Мельник, котра двома днями раніше з тріском провалила індивідуальний старт. Саме вона надала шанс наймолодшій зі спринтерської династії Бризгіних довести, що час і їй проявляти себе в дорослій команді. Саме вона повірила у 800-метровичку Ольгу Ляхову, котра на класі і витривалості дотерпіла останній етап, не пропустивши вперед італійську збірну. Тренерська мудрість помножена на молоду амбіційність вилилася в 3.32,10 на фініші. І хоча результат поки що не світового рівня, але у цьому випадку здобутий досвід і надбана віра набагато важливіші.

Юлія Левченко

Бронзовий день


Першу медаль бронзового гатунку на чемпіонаті Європи поклала до української скарбнички Юлія Левченко. Переможниця Юнацьких олімпійських ігор, призерка тогорічного чемпіонату світу серед юніорів уже пройшла загартування в дорослій збірній у Ріо-2016. Там киянка не змогла пробитися до фіналу, але олімпійська школа таки далася взнаки. Та й нинішнього зимового сезону Юлія вже примудрилася один раз обіграти олімпійську чемпіонку Рут Бейтіа на змаганнях у Банській Бистриці, а це ще один величезний плюс до впевненості юної атлетки.
Ще один аспект, який не можна обійти стороною, – справжній професіоналізм в 19 років. Підтвердження? Перед чемпіонатом України в Сумах Левченко дістала пропозицію взяти участь у заході, після котрого організатори могли б підписати з атлеткою доволі прибутковий спонсорський контракт. Однак тоді Юля приїхала б до Сум безпосередньо в день змагань і хтозна, чи змогла б відібратися до Белграду в рівній компанії Оксани Окунєвої, Ірини Геращенко і Юлії Чумаченко. Відмовившись від участі у заході, Левченко перекреслила і свій спонсорський контракт, і додатковий прибуток, але, вочевидь, здобула те, чого прагнула найбільше. Вірю, що нагоди для підписання контрактів у нашої зірочки ще будуть, а ось шанс виграти медаль на чемпіонаті Європи саме в Белграді міг би бути втрачений назавжди. До речі, незважаючи на те, що українські стрибки у висоту завжди були надзвичайно сильними на світовій арені, на першостях Старого Світу в закритих приміщеннях нагорода Левченко – взагалі перша в цьому виді легкої атлетики для нашої команди. Більш того, вона стала наймолодшою призеркою у складі збірної України на чемпіонатах Європи під дахом за всю історію незалежності.
Злетівши на висоту особистого рекорду 1 м 94 см, Левченко поступилася в секторі лідеру світового сезону литовці Айрін Палшите та чинній олімпійській чемпіонці Рут Бейтії.
Коли приголомшена успіхом Юлія Левченко робила своє «бронзове» коло пошани ареною, стрибунка з жердиною Марина Килипко лише готувалася до виступу. І як би не хотілося харків’янці сконцентруватися на власних стрибках, але не вибігти на доріжку, не обійняти, і не привітати колегу було вище її сил. В той момент Марина й гадки не мала, що за кілька годин вона буде так само ошелешена своєю першою нагородою на офіційних стартах.
«Все реально! Борись і отримуй насолоду!» Окрилена таким напучуванням своєї колеги Килипко лускала висоти, немов горішки, з першої спроби: 4.25, 4.40, 4.55 м. Повторення свого особистого рекорду в закритих приміщеннях і відсутність невдалих спроб вже на той час забезпечила Марині місце на п’єдесталі. Але Килипко про це навіть не здогадувалася! Вона самовіддано штурмувала 4 м 65 см, та після трьох невдалих спроб схопилася за голову. Через десять хвилин вона знову повторила цей жест, і знову зі сльозами на очах. Але це вже були сльози радості від такої несподіваної і бажаної бронзової медалі.
До чоловічого сектору для стрибків у довжину Марина Килипко увійшла з приємною місією – передати державний прапор черговому призерові чемпіонату Європи. В ту хвилину вже було зрозуміло, що Сергій Никифоров стовідсотково стоятиме на белградському п’єдесталі пошани. Перебуваючи на другій позиції, він ще мав шанс поборотися за золоту нагороду, але точно не міг опуститися нижче третього місця. Останній стрибок Ізміра Смайляя на 8.08 м, який приніс албанцю не лише новий національний рекорд, а й перемогу на чемпіонаті, був визнаний головним сюрпризом белградської першості. А Никифоров тепер, як ніхто інший, знає ціну одного сантиметра, який склав різницю між вартістю двох дорогоцінних металів – золота й бронзи.
Тим не менш, Сергій здивував спеціалістів не лише своїм виступом у фіналі, а й найкращим результатом сезону в світі – 8 м 18 см, встановленим у кваліфікації.

Закінчувати? Та, мабуть, ніколи!


В свої 29 років Олеся Повх виявилися найстаршою у складі української збірної на чемпіонаті. Досвіду на найвищому світовому рівні достатньо. В колекції запоріжанки нагороди і з чемпіонатів Європи, і зі світових першостей, і навіть з Олімпійських ігор (в естафеті). А враховуючи ще й те, що 60-метрівка – найулюбленіша Олесина дистанція, її медаль була єдиною очікуваною, хоча спринт – це завжди лотерея.
Повх впевнено дійшла до фіналу, а потім, ніби й не напружуючись, виграла свою чергову медаль офіційних змагань, цього разу срібну, з особистим рекордом 7,10 сек. З трибун її вирішальний біг здавався холоднокровним і виваженим, але тим глядач і відрізняється від учасника змагань, що переживає зовсім інші емоції.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Людмила
ЯКУШЕВА