До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Санкт-Моріц-2017: швидкість, сонце і традиції у новому втіленні

Сезон перед Олімпійськими іграми для спортсменів завжди важливий, показовий і цікавий. Своєрідний огляд бойових одиниць, контрольні тестування техніки, сил і спорядження, оцінка сил напередодні Білої Олімпіади. А ще – розіграш титулів чемпіонів світу.

У шести олімпійських видах лижного спорту, якими опікується Міжнародна лижна федерація (FIS), розіграш звання чемпіонів світу відбувається раз на два роки. Тому й підготовка ретельніша, і ціна медалі вища. Головна подія передолімпійського сезону у гірськолижників відбулася з 5 по 14 лютого на відомому швейцарському курорті Санкт-Моріц.

Спорт


Зимові дні у Санкт-Моріці сповнені руху. Сонячна погода, легкий морозець і безліч трас не дозволяють залишитися вдома чи у готелі. На вкритих сріблястою пуховою ковдрою снігу озерах з різною швидкістю пересуваються маленькі фігурки: 220 км лижних треків вміщають охочих до бігу на лижах. Історична льодова арена Olimpia щоденно відкрита для всіх прихильників ковзанів. Долину перетинають більше 150 км доріжок для зимових прогулянок. Але найбільше Санкт-Моріц приваблює гірськолижними спусками.
Посудіть самі: 350 км просторих, ретельно підготовлених трас з унікальним природним рельєфом і дійсно вимогливим перепадом висот, різноманітність варіантів підйому, включаючи гондоли, крісельні витяги та два колоритні фунікулери, які поєднують Санкт-Моріц з піком Корвілья. Додайте безкрайні простори снігу – на такій висоті дерев немає, в оточенні величних піків – і виникає відчуття, що ви на вершині світу.
Траси визначають і унікальність спортивної складової курорту, найбільш відомої майстрам швидкісного спуску. Нагадаємо, швидкісний спуск є обов’язковим елементом програми головних світових змагань – чемпіонатів світу і зимових Олімпійських ігор. Траса швидкісного спуску, як правило, слідує природному рельєфу схилу і постановник траси лише уточнює варіанти її проходження за допомогою воріт. Зважаючи на досить високі вимоги до технічних параметрів трас змагань високого рівня – не менше 800 м перепаду висот для чоловіків і 450 м для жінок – кількість трас швидкісного спуску у світі обмежена і кожна з них має свої особливості.
Траса Корвілья, на якій відбувалися змагання чоловіків, єдина у світі має стартову ділянку під назвою «Вільне падіння» (Free Fall) з ухилом 45 градусів (або 100%). За 150 м проходження дистанції зі старту спортсмени набирають швидкість більше 140 км/год. Такий показник перевищує навіть можливості гоночних автомобілів.
Конструктором Free Fall виступив олімпійський чемпіон, архітектор багатьох трас швидкісного спуску, зокрема олімпійських трас у Сочі, та голова технічного комітету FIS Бернард Руссі. Він розповідає, що задум плекав ще з 1974 р., коли Санкт-Моріц втретє вітав сильніших гірськолижників світу. Втілювати ідею у реальність йому допомагала інша швейцарська легенда – призер чемпіонатів світу та зимових Олімпійських ігор Пол Аккола, котрий безпосередньо керував екскаватором!
Уявити масштаб створеного можливо, мабуть, лише побачивши на власні очі. Але навіть деталі викликають повагу: до місця старту ведуть 187 сталевих сходинок. Подолати крутий шлях до старту не можуть навіть бурани – найлегші прохідні машини на лижних схилах. Для підготовки траси їх закріплюють згори сталевими тросами. Не дивно, що змагання зі швидкісного спуску у Санкт-Моріці збирають десятки тисяч глядачів!
Зона вільного падіння не єдина цікавинка трас чемпіонату світу. Навіть за умови не дуже великої кількості снігу організаторам вдалося підготувати та утримувати схили у такому бездоганному стані, що після 100 атлетів – а кожен з них докладає чималих зусиль, аби якнайскоріше дістатися фінішу – поверхня залишалася майже у первинному вигляді. Такі умови, що надають максимально рівні можливості усім учасникам, незалежно від стартового номера, напрацьовувалися не один рік. Щороку у Санкт-Моріці проводяться етапи Кубка світу, а тогоріч найсильніші гірськолижники наприкінці змагального сезону мали можливість протестувати траси чемпіонату світу в усіх видах програми у фіналах Кубка світу.

Спортсмени і медалі


Звичайно, на чемпіонаті світу були беззаперечні фаворити. У жінок цікавою була розстановка сил після офіційного завершення в 2016-му кар’єри Тіною Мазе. За відсутності словенки та травми іменитої співвітчизниці Ліндсі Вонн у поточному сезоні домінує Мікаела Шіфрін, котра вже зібрала 16 подіумів Кубка світу, з яких 12 – золотих. Щоправда, всі здобутки американки у технічних видах програми (слаломі й слаломі-гіганті), але крок за кроком Шіфрін опановує і швидкісні види, наближаючись до заповітної перемоги у загальному заліку.
Не менш харизматичними були інші претендентки на медалі. На траси Санкт-Моріца вийшли майстрині швидкісних видів Софія Гоггья і Тіна Вайратер, мати якої – відома гірськолижниця Ханні Венцель виграла тут «золото» чемпіонату світу-1974. Після 10-річної кар’єри у змаганнях Кубка світу досить переконливих результатів досягла Ілка Стухец, котра завершила цей сезон на другому місці у загальному заліку Кубка світу. Звичайно, значні надії країни-господарки покладалися на улюбленицю місцевої публіки Лару Гут. Інтерес викликали очні ставки королев технічних дисциплін, серед котрих призерка чемпіонату світу-2011 Федеріка Бріньоне, чемпіонка світу-2013 Тесса Ворлі, Венді Хольденер, олімпійська чемпіонка Ванкувера Вікторія Ребенсбург, чемпіонка світу серед юніорів Петра Влхова і Вероніка Велез-Зузулова. Незвичним для гірськолижного спорту видається послаблення позицій австрійської жіночої команди, однак його переконливо компенсують чоловіки.
Безкомпромісним фаворитом вважався Марсел Хіршер. За 10 років кар’єри Білого Цирку, як ще називають розіграш Кубка світу з гірськолижного спорту, талановитий австрієць вийшов на старт 203 рази, і більшу половину змагань завершив на подіумі, завоювавши 107 медалей різного гатунку. На чемпіонатах світу Хіршер дебютував 2009-го, посівши 4-е місце у слаломі-гіганті на трасах Валь-д’Ізеру (Франція). За чотири роки на своєму наступному чемпіонаті в австрійському Шладмінгу (2011-й довелося пропустити через травму коліна), лідер збірної виборов «золото» у своєму коронному слаломі й «срібло» – у слаломі-гіганті. Аналогічний комплект нагород Хіршер привіз з американського Вейла в 2015 р. До того ж, з 2012 р. австрієць є незмінним володарем Великого кришталевого глобуса – рекорд, який досі утримував лише Марк Жирарделлі.

Марсел Хіршер

На медалі у різних видах програми також претендували Алексіс Пінтуро, Манфред Мельг, Хенрік Крістоферсен, Домінік Паріс, Петер Філл, Ханнес Райхельт та інші.
Амбітні надії плекали і господарі змагань. Команда повністю використала можливості рідних трас, провівши тут не один тиждень тренувань, що вже дало свій результат на тестових змаганнях фіналів Кубка світу тогоріч, коли Беат Фойц виграв змагання в обох швидкісних дисциплінах – супер-гіганті та спуску, а Венді Хольденер стала переможницею в альпійській комбінації.
Традиційно програма чемпіонату світу розпочинається зі швидкісних видів, які особливо залежні від погодних умов і потребують найбільш значних усиль для утримання стану траси. Першими розпочали боротьбу жінки зі змагань у супер-гіганті. Одразу й перша несподіванка – титул чемпіонки світу виборює австрійка Ніколь Шмідхофер, котра вже два роки не діставалася п’єдесталу на змаганнях Кубка світу. З відривом у 0,33 та 0,36 сек. «срібло» й «бронзу» відповідно для Ліхтенштейну і Швейцарії вибороли Тіна Вайратер і Лара Гут. На жаль, на цій медалі для швейцарки завершився і чемпіонат, і змагальний сезон: фаворитка змагань у спуску і комбінації зазнала травми коліна й вибула з подальшої боротьби.
Наступного дня на снігову арену вийшли чоловіки. І знову сюрприз: «золото» і «бронзу» поклали до скарбнички Канади Ерік Гуай і Мануель Осборн-Параді. Якщо «срібло» норвежця К’єтіля Янсруда було цілком обгрунтовано попередніми подіумами на етапах Кубка світу, то Осборн-Параді цілий сезон блукав навколо медалей. Може, очікував зіркового часу у Санкт-Моріці? До змагань із супер-гіганту кваліфікувався і єдиний представник команди України: Іван Ковбаснюк вийшов на трасу під 66-м стартовим номером і показав 48-й результат на фініші.
Далі пішла підготовка до швидкісного спуску та альпійської комбінації, яка на чемпіонатах світу і зимових Олімпійських ігор включає комбінацію заїздів у швидкісному спуску і слаломі.
В обох видах програми першими виступили жінки. Венді Хольденер закріпила успіх попереднього сезону, виборовши титул найсильнішої гірськолижниці світу в альпійській комбінації, другий результат показала її співвітчизниця Мішель Гізін. Для обох представниць Швейцарії це перший успіх на ЧС. Бронзову нагороду виборола досвідчена Міхаела Кірхгассер.
Через туман змагання зі швидкісного спуску серед чоловіків були перенесені. Тож наступного дня глядачі не залишали трибуни упродовж цілого дня, насолоджуючись конкуренцією майстрів і майстринь швидкості. Королевою спуску Корвілья та чемпіонкою світу стала словенська гірськолижниця Ілка Стухец, підхопивши естафету в багаторазової олімпійської чемпіонки Тіни Мазе. Австрійка Стефані Вен’єр фінішувала другою, а третьою – рекордсменка за кількістю нагород Кубка світу Ліндсі Вонн.
Титул чемпіона у цій дисципліні без несподіванок здобув Беат Фойц, срібну медаль виборов канадець Гуай, першу свою нагороду ЧС, «бронзу», завоював австрієць Макс Франц. Цікавою стала боротьба чоловіків у комбінації, адже цей вид програми поєднує дві полярні дисципліни – спуск і слалом, і далеко не завжди перевага у першому заїзді забезпечить перемогу. Так і вийшло: всі лідери за результатами швидкісного спуску не змогли утримати позиції у слаломі. З відривом в 0,01 сек. першим фінішував Люка Ерні, додавши ще одне «золото» на рахунок Швейцарії. Марсел Хіршер фінішував другим. На третю сходинку п’єдесталу вперше в житті зійшов швейцарець Мауро Кав’єзель.
Своєрідним переходом між швидкісною і технічною програмою стали командні змагання. Дебютувавши на чемпіонаті світу-2011, цей вид, незважаючи на певні критичні зауваження, не лише закріпився в програмі, а й вийшов на олімпійський рівень. І, що не кажи, висока динамічність, крайня емоційна напруга та іноді непередбачувані результати принесли йому заслужену повагу телебачення і глядачів. З 16 команд, що кваліфікувалися до участі, згідно з поточним рейтингом Кубка світу, в першому ж раунді вилетіли такі фаворити, як Німеччина й США. Далі – більше: в одній четвертій з боротьби вибувають майстри з Італії, Норвегії, Канади і Австрії! Півфінал ще драматичніший: Словаччина вибиває з боротьби за «золото» господарів змагань, а у великому фіналі лише 0,08 сек. поступається команді Франції, яка вдруге здобуває чемпіонський титул. «Бронзу» вибороли шведи.
Другого тижня розпочалася технічна програма чемпіонату. Підвищення конкуренції на світовій арені та ущільнення результатів обумовили введення певних змін до регламенту допуску до змагань зі слалому та слалому-гіганту. Прагнучи зберегти широке представництво країн-учасниць – чемпіонат світу з гірськолижного спорту має найширшу географію серед усіх видів лижного спорту – Міжнародна лижна федерація запровадила кваліфікаційні змагання. Новинкою цьогорічного чемпіонату було введення кваліфікаційних змагань і для жінок. А у чоловіків поборотися за потрапляння до числа 25 фіналістів вийшли 125 учасників.
За результатами кваліфікаційних змагань право представляти Україну у технічних видах вибороли львів’янка Ольга Книш і закарпатець Іван Ковбаснюк. Тетяна Тікун і Михайло Карпушин, котрий цьогоріч виборов титул абсолютного чемпіона України, не фінішували в обох кваліфікаційних змаганнях. Василь Теличук і Андрій Марійчин не змогли пробитись до основних стартів.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Юлія
СІПАРЕНКО