Види спорту в олімпійській програмі - скелетон

Зимовий вид спорту, де змагаються в спуску льодовим жолобом на двополозних санях з укріпленою рамою. Спортсмени розміщуються на санях головою вперед (обличчям вниз) у напрямку руху. Переможець визначається за сумою двох або чотирьох заїздів.

Прабатьком скелетону вважають спуск з гір на тобоггані – безполозних дерев’яних санях, якими користувалися канадські індіанці. У літературі факт появи такого «транспорту» відносять до XVI ст. Перші дані про спортивні змагання на санях датуються серединою XIX ст., коли британські туристи в Альпах почали спускатися на них засніженими гірськими схилами.
1892 року англієць Чілд показав сани, зроблені з металу. Є припущення, що назву цим саням – скелетон – дали через те, що вони були схожі на скелет. За іншою версією, частина слова Skele походить від неправильного прочитання норвезького слова Kjaelke (сани, які використовують рибалки).
Вперше спуск на скелетоні продемонстрували 1905-го на змаганнях з бобслею в австрійському Мюрццушлазі.
1913 року було створено Міжнародну асоціацію тобоггану. За десять років на конгресі в Парижі делегати від саночників Великобританії, Канади, США, Франції і Швейцарії створили Міжнародну федерацію бобслею і тобоггану – ФІБТ. Протягом тривалого періоду вона керувала розвитком і бобслею, і санного спорту. 1926-го, знову в Парижі, ФІБТ запропонувала Міжнародному олімпійському комітету визнати скелетон і бобслей олімпійськими видами.
У 1928 р.скелетон був учасником II зимових Олімпійських ігор у Санкт-Моріці. Першим олімпійським чемпіоном став американець Дженнісон Хітон. Його молодший брат Джон завоював срібну медаль. «Бронза» була у британця Девіда Ерл оф Нортеска.
Наступна поява скелетону на Олімпіаді відбулася тільки через двадцять років. І знову в Санкт-Моріці – на V зимових Іграх. Тільки в цьому місті тоді була траса. У заїздах взяли участь тринадцять атлетів з п’яти країн. А потім аж до 2002-го скелетоністи не брали участь в Іграх.
У 1968 р. в Кенігзеє (Німеччина) відкрили першу штучну санно-бобслейну трасу. Це дало можливість тренуватися і змагатися незалежно від погодних умов. З 1982-го регулярно проводяться чемпіонати світу зі скелетону.
Трохи пізніше з’явилися міжнародні школи скелетону на різних трасах. Комісія скелетону ФІБТ, яку нещодавно започаткували, запровадила програму солідарності, аби навчати нових спортсменів. ФІБТ ввела програми спеціальної підготовки, щоб заохочувати національні федерації поліпшувати умови тренування своїх атлетів.
Кількість прихильників скелетона зростає з року в рік. Сьогодні в скелетоні змагаються спортсмени з 30 країн. Спочатку змагання проводили на природних трасах, нині широко використовують треки зі штучним льодом. Відомий виняток – траса у Санкт-Моріці.
З 2002-ого року – на Іграх у Солт-Лейк-Сіті – скелетон знову став повноправним учасником Олімпіад.
Для змагань використовують ті самі траси, що і для бобслею. Більшість трас має довжину 1500 м, і у всіх є унікальні особливості і різні ступені труднощі.
Сани для сучасного скелетону роблять з високоякісного скловолокна і сталі. Складаються вони з поверхні з рамою, до якої кріпляться два ковзани з високовуглецевої сталі (леза з неї довго залишаються гострими) і дві ручки. З боків є бампери для пом’якшення ударів об стінки треку. Дно вирівнюють за допомогою воскової поліролі – це збільшує швидкість руху. Спортсменам забороняється нагрівати ковзани або використовувати спеціальну змазку для легшого проходження траси. Температура ковзанів не повинна перевищувати 4 0С. Висота полозів – 1–4 см. Чим вони вище, тим крутіше скелетон заходить на віраж.
Вага чоловічого скелетона не більше 43 кг (сумарна вага зі спортсменом – 115 кг), а жіночого – 35 кг (у сумі – 92 кг). Дозволяється також обтяжувати сани баластом. Довжина скелетона 80-120 см, висота – 8-20 см, відстань між ковзанами – 34-38 см. Така конструкція допомагає розвивати швидкість до 146 км/год (на Олімпіаді-1928 розганялися максимум до 80 км/год). Будують скелетон індивідуально під кожного атлета, змінюючи м’якість металу, жорсткість ковзанів, баланс.
Сани для скелетона не мають рульового управління. Функцію керма виконують плечі спортсмена: якщо поворот ліворуч – на снаряд тиснуть правим плечем і лівим коліном, якщо праворуч – лівим плечем і правим коліном.
Як і в будь-якому виді спорту, в скелетоні є свої зірки, імена котрих золотими літерами занесено в його історію. Найвищий рядок, безумовно, займають брати Хітон – перші олімпійські тріумфатори скелетона. Наступним йде переможець Ігор-1948 італієць Ніно Біббі, котрий займався декількома видами зимового спорту. За свою кар’єру він завоював 231 золоту медаль.
Першим чемпіоном світу з скелетону 1982 року став австрієць Герт Ельзессер. Перший жіночий планетарний чемпіонат провели тільки в 2000-го в Інсбруку, перемогла німкеня Штеффі Ганзлік.
• Після повернення скелетона до олімпійської програми, чемпіонами в цьому виді ставали:
• Солт-Лейк-Сіті-2002 – Джиммі Ши і Трістан Гейл (обидва – США);
• Турин-2006 – Дафф Гібсон (Канада) і Майя Педерсен (Швейцарія);
• Ванкувер-2010 – Джон Монтгомері (Канада) і Емі Вільямс (Великобританія);
• Сочі-2014 – Ліззі Ярнолд (Великобританія).

Останніми роками головною зіркою скелетона вважають латвійця Мартінса Дукурса – дворазового призера Олімпійських ігор. Він п’ять разів перемагав на чемпіонатах світу, в тому числі на останніх трьох, і виграв 49 етапів Кубка світу. До Пхьончхану їде з наміром зійти на найвищу сходинку п’єдесталу.
Нинішня зима може ознаменуватися проривом в скелетоні для України. Наш перший і поки єдиний представник у цьому виді 18-річний киянин Владислав Гераскевич, незважаючи на юний вік, сьогодні посідає достатньо високе 18-е місце у світовому рейтингу. У жорсткій боротьбі з досвідченими суперниками йому вдалося завоювати олімпійську ліцензію.