До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Олімпійський віраж першого пілота

Олімпійський віраж першого пілота
В Пхьончхані в історії українського скелетону відкривається нова сторінка: уперше представник цього виду спорту з нашої країни братиме участь в Олімпійських іграх. У січні 19-річний Владислав Гераскевич у впертій боротьбі зумів завоювати олімпійську ліцензію. Талановитий киянин стане одним з наймолодших учасників Ігор у Південній Кореї.

У поле нашого зору Владислав Гераскевич потрапив ще 2015-го. Тоді в бесіді з кореспондентом «ОА» президент Всеукраїнської федерації бобслею Олег Поливач розповів, що в Україні з’явився перспективний спортсмен-скелетоніст. Юнак зі спортивної родини, його батько і особистий наставник – Михайло Дем’янович Гераскевич, відомий у минулому бобслеїст, заслужений тренер країни з богатирського багатоборства. Олег Поливач підкреслив, що хлопець має прекрасні фізичні дані й техніку, і запевнив, що у нас є всі підстави пов’язувати з Владиславом великі надії. Уже в шістнадцять він пройшов навчання в школі пілотів і брав участь у престижних міжнародних змаганнях. За три наступні роки вчорашній школяр не тільки набув хороший спортивний досвід, а й змінив свій «навчальний статус» – став студентом фізичного факультету Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Перед відльотом до Пхьончхана Владислав Гераскевич перебував на змаганнях у Швейцарії. «Олімпійській арені» вдалося зв’язатися з ним і поговорити. Почавши розмову, ми поцікавилися, що спонукало юнака зайнятися видом спорту, який в нашій країні практично не розвивався. Владислав, не поспішаючи, згадував деталі і видав нам «історичну довідку»:
– Як ви знаєте, мій батько в минулому займався бобслеєм, у 1990-х роках він входив до складу збірної України. Виступав в одному екіпажі з Олегом Поливачем – нинішнім керівником нашої федерації. Все моє дитинство і юність, можна сказати, пройшли на очах Олега Васильовича, він помітив мої спортивні дані і здібності. Саме Олег Поливач запропонував моєму батькові взятися за мою підготовку в скелетоні. Тим паче, що стимул був хороший – відібратися на Юнацькі олімпійські ігри 2016 року в Ліллехаммері. Це було дуже цікаво, хоча і складно, адже скелетон не тільки для мене особисто, а й для всього українського спорту – новий вид. Та головне було почати.
А почати ми вирішили з того, що вирушили до латвійської Сігулди – до давнього друга мого батька Дайніса Дукурса. На наш погляд, він є одним з найдосвідченіших фахівців у світовому скелетоні. Дайніс погодився допомогти. І я почав осягати ази цього виду спорту.

Де зазвичай ви тренуєтесь? Наставником, як і раніше, є батько?

– Що стосується загальнофізичної підготовки, то нею займаємося, в основному, вдома, у Києві. А от з трасами для бобслею і скелетону, як відомо, у нас поки проблема. Тому передсезонна підготовка відбувалася на санно-бобслейній трасі в Сігулді.
Звичайно, моїм наставником, як і раніше, є батько. А консультують нас тренери збірної Латвії, за що ми їм дуже вдячні.

Усвідомлення того, що ви найперший український скелетоніст і наймолодший олімпієць-2018 вам допомагає чи, навпаки, додає хвилювання?

– З приводу віку не переживаю. У нинішньому сезоні-2017/2018 я виступав у Кубку світу серед дорослих. Зайвим буде говорити, що там збираються найсильніші скелетоністи планети. Посідав 13-те, 15-те, 18-те місця, це хороший результат для таких стартів. Почуваюся досить впевнено.
Крім того, додам, що в спорті я з п’ятирічного віку. Навіть з дворічного, оскільки батько дуже рано почав приділяти увагу моєму фізичному розвитку. І мене ніколи не лякала різниця у віці з суперниками. Треба просто навчитися знімати психологічні бар’єри у своїй свідомості, і тоді шанси стати успішним значно зростають.

Потужний розгін під наглядом батька – запорука успіху

Скільки стартів вам потрібно було пройти, щоб виконати відбірковий норматив на Ігри?

– Виступаючи на змаганнях, скелетоніст отримує бали, відповідно до місць, які посідав. Необхідно набрати таку кількість балів, яка дозволить увійти до топ-50 світового рейтингу. Але цього може не вистачити, адже на Олімпійських іграх у чоловічому скелетоні змагатиметься лише 30 спортсменів. Тому, крім набору балів, потрібно потрапити до квоти для груп країн, які претендують на три, два і одне місце. На щастя, нам вдалося успішно пройти цей «марафон із бар’єрами». Ми провели виснажливий сезон змагань і зуміли завоювати олімпійську путівку.

З цим ви впоралися. А які завдання – максимальне й мінімальне – ставите на олімпійські старти?

– Сезон Кубка світу-2017/2018 виявився надзвичайно тяжким. Крім того, санно-бобслейна траса у Пхьончхані має досить складні ділянки. Результати на Іграх можуть бути абсолютно непередбачуваними. У скелетоні учасники долають дистанцію за 50-60 секунд. Розриви між позиціями нерідко становлять 0,01 секунди. Навіть мізерна помилка може позбавити шансу на успіх.
Погляньте на протоколи Кубка світу: ніхто не дивується, коли атлет, котрий упевнено фінішував призером на одному етапі, на іншому, за тиждень, не входить навіть до двадцятки. А на Олімпійських іграх конкуренція ще жорсткіша! Не хочеться нічого загадувати і робити прогнози. Завдання єдине – віддавати всі свої сили, аби показати максимальний результат.

Де проводили передолімпійську підготовку? Як відбувається тренувальний процес?

- Тренувальний процес в скелетоні – це потужна спринтерська підготовка плюс власне спуски по трасі. Адже для того, щоб показати високий результат в спуску, потрібно дуже добре розбігтися і стрибнути в скелетон. Є певні особливості й нюанси. Один з них пов’язаний з висотою ручки скелетона – вона не перевищує 18 см. Тобто нагинатися доводиться досить низько. Тому відпрацьовуємо не чистий спринт, а біг в зігнутому положенні. У високих спортсменів це викликає певні проблеми. Аби досягти потрібного результату в цьому компоненті скелетона, тренуємося на спеціальній стартовій естакаді. На жаль, в Україні такої поки немає.

Яка ваша думка про олімпійську трасу?

– Повторю, що траса там має кілька складних ділянок. Але ми задоволені, що, хоча й небагато, але випробували його: завдяки підтримці Міністерства молоді та спорту у жовтні взяли участь у тренувальному передолімпійському тижні в Пхьончхані.

Що для вас означає бути учасником Олімпійських ігор? Взагалі, чи згодні з твердженням, що на таких стартах головне – участь?

– Бути учасником Олімпійських ігор – це відповідальність перед своєю країною, її Прапором, перед усіма співвітчизниками, перед тими людьми, котрі завжди поруч з тобою. А відповідальність – це прагнення віддати всі сили, аби своїм результатом прославити країну.
Ніколи не розумів тих, хто сприймає участь в Олімпійських іграх як кінцеву мету, не надаючи великого значення результату. Невже заради цього варто стільки готуватися? Для нас з батьком моє 8-ме місце на Юнацькій олімпіаді-2016 було прикрим програшем. Навіть при тому, що мене там фаворитом не вважали.
На будь-яких стартах треба прагнути найвищих результатів. Зумієш впоратися зі своїми слабкостями, виступити «через не можу», подолати себе – матимеш успіх, переможеш суперників. Так і здійснюються спортивні мрії.

Інтерв’ю брав
Ігор ЧЕМЕРИС