Щасливе п’яте місце!

Традиційно, одним із перших видів спорту, в якому українські атлети завойовують ліцензії на майбутні Олімпійські ігри – є кульова стрільба. Так сталося і цього разу! На чемпіонаті світу зі стендової стрільби, що відбувся в жовтні в хорватському Осієку, одеситка Ірина Маловічко першою з українських спортсменів виборола путівку на Ігри XXXIII Олімпіади. На світовій першості були розіграні чотири олімпійські ліцензії серед жінок. Українка стала п’ятою, однак віце-чемпіонка світу Амбер Хілл з Великобританії раніше на чемпіонаті Європи вже виборола олімпійську квоту, квиток на Ігри перейшов до нашої спортсменки.


- Чесно, під час змагань я не слідкувала, які в кого розклади: хто у фіналі, у кого скільки влучань. Розуміла одне – треба стріляти й влучати. Показала п’ятий результат й розуміла, що вже не можу боротися за медалі. Була засмучена, але намагалася влучно стріляти до останньої спроби. Після фінального вистрілу почула від колег: «Квота! Квота!». До мене почали підходити люди, вітати зі здобуттям ліцензії. Але я казала: «Ні-ні, яка квота? Почекайте! Не кажіть мені це слово до появи офіційних даних». Боялася, що це неправда. Не могла повірити! Але потім підійшли делегати змагань й підтвердили інформацію. Чесно, не очікувала, що на одних із перших кваліфікаційних стартів візьму ліцензію. Ще й на чемпіонаті світу!


В нас так заведено і я з цим повністю згодна: хто здобуває путівку на Ігри, той і їде на них. Яка може бути конкуренція на національному рівні, якщо людина вже довела, що саме вона гідна представляти свою країну на Олімпійських іграх? До того ж у нашому виді важче саме вибороти ліценцію, ніж виступати на самих Іграх.


У Хорватії один із найскладніших стендів. У моїй пам'яті два таких непростих стенди: у Хорватії та у Мексиці. Дуже незручний фон. До чемпіонату світу ми двічі виступали на хорватському стенді. Вперше взагалі не розуміла, як його вивчити й як на ньому працювати. Але вдруге було вже легше. Розуміла, що треба змінити свою техніку. Це, безумовно, дуже важко зробити й не завжди це може вийти. Але мені це вдалося, і на цьогорічному чемпіонаті я також змогла з цим впоратися. Прийшлося також похвилюватися через перестрілку за вихід у фінал. Вона триває недовго, особливо серед жінок. Ти розумієш, що за пару хвилин вирішиться твоя доля на наступні два роки та й взагалі - твого майбутнього. Це розуміння змусило мене понервувати. Трусилися руки, але змогла впоратися з емоціями та виграти. За дві хвилини все життя пройшло перед очима. Але це було цікаво.


Найголовніше, що я отримала від участі в Іграх, – це впевненість. Вона з’явилась, коли я виборола ліцензію у 2020 році, й підкріпилася вже під час виступу в Токіо. Це дуже важливо в будь-якому виді спорту та в житті кожної людини. Якщо замислитися, то олімпійські змагання – це ті ж змагання, що й усі міжнародні старти: стріляти можуть усі, про техніку стрільби знають усі. А ось впоратися з нервами, переживанням – це зовсім інша справа.

Наразі ми продовжуємо підготовку в Одесі. Світла нема, але Миколай Миколайович забезпечив нам генератор. Маємо майданчик для тренувань. Якби залежали від звичайного світла, то взагалі б не могли стріляти. На моїй пам’яті, зранку, в час тренування, за три тижні тричі було світло. Вже звикли до звуків сирен, але продовжуємо працювати і не боїмося.


Пам’ятаю наш перший виїзд на міжнародний старт на початку повномасштабного вторгнення. Концентрації було нуль. Я взагалі не могла зібратися з думками й стріляти. Це було неймовірно важко. Але потім саме завдяки стрільбі я змогла взяти себе в руки. Саме спорт, виїзди на тренування, змагання витягнули мене зі своєї «нори», де я ховалася від всього цього жаху - як морально, так і фізично. Звичайно, негативні емоції, переживання за рідну країну, за людей нікуди не зникли. Але я навчилася концентруватися на своїй справі. Ми повинні продовжувати жити і робити свою роботу, тому що ми, на жаль, нічого не змінимо своїм скигленням чи сльозами. Нам треба будувати майбутнє та своє життя. Своєю роботою ми прославляємо й захищаємо честь своєї країни на світовій арені. Разом з волонтерською справою, допомогою армії, це найефективніше, що ми можемо робити сьогодні.


Микола Миколайович для мене – це видатний спортсмен, досвідчений наставник та вчитель, справжній друг, талановита особистість. Як для мене, так і для усіх наших спортсменів він робить все можливе й неможливе. Навіть в такі важкі для країни часи, як зараз, він ніколи не допустить, щоб спорт зник або спортсмени перестали тренуватися, виступати на змаганнях. Особисто мене він завжди мотивує, вчить, ділиться досвідом, дає поради. Я звернула увагу, що не можу без нього навіть під час тренування. Ніхто не підказує, як стріляти, не кричить за спиною (сміється). Наш професійний тандем – це 100% влучання для досягнення успіху та ефективної роботи.