До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

Третя спроба

Георгію, ви тепер вийшли на фінішну пряму підготовки до Олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро. Чи є якісь відміни у ваших нинішніх тренуваннях порівняно з роботою, яку ви мали, готуючись до Ігор у Лондоні-2012?

Маю величезне бажання нарешті успішно поборотися за олімпійську нагороду, якої мені дуже не вистачає. Нарешті, бо це моя третя спроба... Перша припала на 2008 рік, коли я пройшов за рейтингом, але до Пекіна не потрапив, бо перевагу в моїй ваговій категорії було надано іншому спортсмену, котрий також набрав рейтингові очки. Можливо, то було й на краще, а можливо, й ні, бо на першому ж чемпіонаті світу, який проводився після Пекінської Олімпіади, саме я став чемпіоном.
Друга спроба, здавалося б, була більш успішною. Я потрапив до олімпійського Лондона глибоко переконаний, що готовий боротися саме за перемогу. Більше того, в це вірив не тільки я, а й усе моє оточення. Не виключаю, що саме це "надхотіння" й призвело до відчуття психологічної перевтоми й наступної невдачі. Дуже сподіваюся, що "з третього заходу" нарешті зможу здобути бажане.

Георгій Зантарая

  • (ФСТ «Динамо», м. Київ)
  • Народився 21 жовтня 1987 р. в м. Галі (Грузія).
  • Майстер спорту міжнародного класу.
  • Вагова категорія – 66 кг.
  • Батько – інженер лісового господарства; мати – лікар.
  • Дзюдо почав займатися у 1997 р., перший тренер – В. Бріман.
  • 2002 року отримав громадянство України.
  • У 2004 р закінчив загальноосвітню київську школу № 119.
  • Випускник Ужгородського інституту економіки і права (за фахом юрист) та Кам'янець-Подільського педінституту (викладач фізвиховання, тренер).
  • Одружений, сину 3 роки.
  • Чемпіон світу (2009, Роттердам)
  • Срібний призер чемпіонату світу (2010, Токіо)
  • Бронзовий призер чемпіонату світу (2011, Париж)
  • Бронзовий призер чемпіонату світу (2013, Ріо-де-Жанейро, категорія 66 кг)
  • Бронзовий призер чемпіонату світу (2014, Челябінськ, 66 кг)
  • Чемпіон Європи 2011 (Стамбул)
  • Срібний призер чемпіонату Європи (2009, Тбілісі)
  • Бронзовий призер чемпіонату Європи (U23) серед молоді (2007, Зальцбург)
  • Бронзовий призер чемпіонату Європи (U23) серед молоді (2008, Загреб)
  • Чемпіон Європи (U20) серед юніорів (2006, Таллінн)
  • Переможець Європейського молодіжного Олімпійського фестивалю (U17) (2003, 55 кг)
Крім бажання, як я розумію, проведена ще й робота над помилками?

Можете не сумніватися. Разом із моїм тренером Віталієм Вікторовичем Дубровою ми більш ніж старанно проаналізували всі минулі успіхи і поразки, сподіваюся, що зробили це не дарма. Я дуже хочу здобути для України першу золоту олімпійську нагороду в дзюдо (Авт. - Поки нашим співвітчизникам це не вдавалося), виді спорту, якому присвятив не так вже й мало років, і з якого поки не збираюся йти.

Ви більшу частину підготовчого часу проводите у роз'їздах та на міжнародних зборах. Чим вони корисні?

Переважно можливістю великого вибору спаринг-партнерів, бо вдома їх бракує. Якщо і є приблизно 2-3 рівних за силами чоловіків, то щодня ж з ними тренуватися не будеш. Та й знаємо ми вже стилі й прийоми один одного до найменших подробиць. Зрештою, проблема спаринг-партнерів у всіх дзюдоїстів однаково нагальна.
І ще ми вдома потерпаємо через дивну прихильність багатьох вітчизняних осередків дзюдо до тактики "закритих" дверей, щоб ніхто "чужий" раптом не вгледів якихось особливих прийомів їхніх лідерів. Особливо це відчувається під час проведення "Відкритих днів боротьби", які ми організовуємо по п'ятницях. Переконаний, що таке ставлення не сприяє розвитку виду, бо він можливий тільки за дружніх зусиль.

На заключний період передолімпійської підготовки у вас запланований збір в Японії. Яке ваше ставлення до мистецтва прийомів дзюдо у засновників цього виду спорту?

Мені доводилося зустрічатися з ними на татамі і навіть перемагати. Дуже подобається їхній стиль боротьби, він дозволяє застосовувати дуже широку гамму прийомів, виключаючи суто силовий тиск. Торік я вперше потрапив до Японії на подібний збір (до того доводилося приїжджати тільки на 2-3 змагальних дня) і отримав величезний корисний досвід. Гадаю, що й цьогорічна практика збагатить мій арсенал дій.

Маючи за плечима12-річний досвід виступів на міжнародній арені, ви, природно, знаєте і ваших головних конкурентів. Хто з них для вас особливо незручний або небезпечний?

У відповідь назву тільки одне прізвище - Зантарая. Я для себе найнезручніший суперник. Інших не називаю, бо ми всі неодноразово зустрічалися на татамі, де бували і переможцями, і переможеними. Крапки має розставити олімпійське татамі.

Вам уже доводилося виступати в Бразилії, як ви сприймаєте умови перебування там?

У 2007 році я був там на своєму дебютному дорослому чемпіонаті світу, а вдруге - в 2013-му, коли став бронзовим призером чемпіонату. Це був мій перший офіційний старт після зміни вагової категорії з 60 до 66 кг. Для мене Бразилія належить до тих країн, де, вийшовши з літака, відчуваєш естетичне задоволення й тепло в душі. А це завжди позитивно відбивається на виступі.

Віталій Дуброва і Георгій Зантарая

Нескінченні й достатньо тривалі виїзди за наявності родини, мабуть, нелегко сприймаються? А чи спокійні ви щодо їхнього добробуту?

Тепер спокійний. Мені дуже пощастило: 2012 року отримав довгоочікувану державну квартиру, на що після багаторічних поневірянь вже й не розраховував. Сталося це завдяки тодішньому міністру спорту Равілю Сафіулліну. Ніхто не вірив, що він мені допоможе, а він пообіцяв і своє слово стримав.
Квартира була на Академмістечку, а тренуюся ж я на Оболоні. Ми заходилися робити там ремонт і я маявся щоденними дорожниіми проблемами. Поділився ними з президентом Федерації дзюдо України Нурулісламом Гаджиєвичем Аркаллаєвим. І федерація пішла мені назустріч, завдяки чому я торік став володарем квартири на Оболоні, поруч із постійним місцем тренувань. Дуже вдячний за це і федерації, і її президенту.

Кожний спортсмен вашого рівня має свій характер. Як у вас складаються стосунки з тренером?

Вони побудовані на безсумнівній довірі та взаємоповазі. Я багато разів переконувався на практиці, що розрахунки Віталія Вікторовича завжди підтверджуються. І що він завжди тримає слово. От тільки два приклади.
Коли я 2008 року не був включений до олімпійської збірної, то мав серйозний намір кинути спорт. А Віталій Вікторович сказав: потерпи рік – і станеш чемпіоном світу. І виявився правим. Свого часу я дуже не хотів йти з категорії 60 кг, де почувався досить комфортно. І знову тренер переконав, що за такого переходу я за рік відзначуся на чемпіонаті світу. І у 2013-му я став бронзовим призером.

Ви сказали, що з активними виступами після Ріо закінчувати не збираєтеся...

Мені лише 28 років. Тепер провідні дзюдоїсти завершують успішну кар'єру у 33-34 роки. Тому, як не складуться справи в Ріо-де-Жанейро, принаймні в найближчі два роки я зі спорту не піду. А потім, якщо все складатиметься задовільно, можливо, боротимусь за право виступати на Іграх у Токіо-2020. Річ у тому, що роки, які я ще зможу прожити у світі великого спорту, нічим не заміниш - ні за враженнями, ні за можливостями.
Я нині у спорті затребуваний, можу заробляти, виїжджаючи на запрошення для проведення зустрічей і показових тренувань із любителями дзюдо. Основний заробіток дають виступи на турнірах. Усе разом дозволяє забезпечувати родині пристойний життєвий рівень.
Є в мене і спонсор - компанія "Адідас". У Німеччині я з 2010 року представляю один з провідних світових клубів - "Абенсберг", розміщений у невеличкому однойменному містечку. Кілька разів (зокрема і за моєї участі) він ставав переможцем клубного чемпіонату Європи.

Що ж, передчасно кидати активні виступи для вас і справді немає сенсу. Бажаємо здійснення олімпійських задумів і звичайної спортивної удачі.

Людмила
РАДЧЕНКО