Спортивна мозаїка (№2-2021)

Що таке марафон як вид легкої атлетики нікому пояснювати не треба. Більшість знає і його витоки: усі вчили в школі історію Стародавньої Греції. Але є цікаві факти про марафон, які знає не так багато людей. Деякі з них пропонуємо до уваги читачів.

– Від грецького міста Марафон до Афін приблизно 40 км. Саме таку відстань долали спортсмени 1896 року на перших Олімпійських іграх сучасності. Звідки ж взялися 42 195 м, які ми сьогодні знаємо як офіційну марафонську дистанцію? А справа ось у чому. Вперше відстань збільшили через 12 років після перших Ігор – на Олімпіаді-1908 в Лондоні – через примхи королівської родини. Спочатку планували, що марафонці стартують від Віндзорського замку, а фінішують на стадіоні Уайт-Сіті. Але королева Олександра попросила збільшити дистанцію на 385 ярдів до «східної галявини», щоб королівські діти могли спостерігати за марафоном зі своєї кімнати. Після Ігор-1908 дистанцію продовжили коригувати, і тільки 1924 р. прийшли до остаточної цифри.
– Спочатку в бостонському марафоні, який нині входить до «Великої шістки», брали участь лише 15 осіб. Потім легкоатлетична асоціація міста надихнулася успіхом олімпійських атлетів і з 1896 р. почала проводити у себе більш масові забіги. Особливість старту в Бостоні полягає в тому, що там не фіксують світові рекорди через значні перепади висот на дистанції, що не відповідає вимозі IAAF.
– 2002-го британець Ллойд Скотт встановив своєрідний світовий рекорд на Лондонському марафоні. Він подолав дистанцію у водолазному костюмі вагою 65 кг за шість днів, побивши рекорд найповільнішого проходження марафонської дистанції. Гроші, зібрані під час цих акцій, він віддавав на благодійність.
– Еверест зустрічає не тільки альпіністів, а й любителів бігу. Щорічний забіг Tenzing Hillary Everest Marathon покликаний вшанувати перше успішне сходження на гору Едмундом Хілларі і шерпом Тензіном Норгеєм 1953 р. Стартова лінія знаходиться на висоті 5364 м.
– Найекстремальнішим і найкрасивішим марафонським забігом можна назвати Big Five Marathon. Він проводиться в Південній Африці, і дистанція проходить через місця проживання диких тварин савани: слонів, носорогів, левів і леопардів. Стимул дуже хороший: що швидше біжиш, то менше шансів стати обідом для хижаків.

Перший у важкій вазі

Борцю Олександру Мазуру судилося стати першим радянським чемпіоном світу з класичної боротьби у важкій вазі.

Народився Олександр Григорович 1913 р. в с. Поповка на Полтавщині. Сила в ньому стала проявлятися досить рано: ще підлітком на сільських святах боровся проти дорослих. 1934-го році в м. Бар (Вінницька обл.) вперше побачив виступ циркових атлетів. Пізніше у своїй книзі «Шлях борця» Мазур писав: «Я дивився на боротьбу, як на казковий спектакль, і вирішив пов’язати з нею своє життя. Поїхав до Херсона, почав виступати в циркових чемпіонатах. Познайомився з легендарними борцями Іваном Піддубним, Іваном Заїкіним».
У грудні 1943 р. спортсмен виступив на змаганнях на звання абсолютного чемпіона СРСР з класичної боротьби і завоював бронзову медаль. За рік став чемпіоном країни і згодом ще тричі виборював це звання.
У віці 42 років виступив на чемпіонаті світу в Карлсруе (1955 р.) – і тріумфував, ставши першим радянським чемпіоном світу з класичної боротьби у важкій вазі. У фіналі Мазур переміг знаменитого шведського борця Бертіля Антонссона.
Олександр Григорович був неодноразовим переможцем першості СРСР не тільки з класичної, а й з вільної боротьби. Після завершення кар’єри успішно працював наставником – йому було присвоєно звання заслуженого тренера СРСР. До останніх своїх днів (прожив 92 роки) брав участь у підготовці спортсменів високого класу.

Дивні види спорту

Продовжуємо знайомити читачів з незвичайними видами спорту.

Флайбординг
Ще досить молодий вид спорту, призначений для любителів літати і занурюватися в воду. У перекладі fly означає «політ», а board – «дошка». Польоти здійснюють над водоймами за допомогою водного нагнітача з водним шлангом і турбодощок з водометними черевиками. Регулювання напору водного струменя здійснюється ручними стабілізаторами – таким чином, атлет може контролювати політ. Суть цього виду спорту у виконанні складних акробатичних елементів на висоті 10-15 м з періодичним зануренням під воду.
Вулканобординг
Батьківщиною вулканобординга, або ешбординга, є Нікарагуа, точніше, діючий вулкан Серро-Негро в департаменті Леон. Щодня на його схилах можна побачити багато людей – і професійних спортсменів, і аматорів, – які здійснюють швидкісний спуск на дошках. Замість снігу трасою для бордерів служить вулканічний попіл. Швидкість руху може доходити до 80 км/год., що дуже небезпечно, враховуючи наявність у вулканічній породі гострих осколків і каменів. Щоб уникнути травм, «гонщики» вдягають захисну екіпіровку і окуляри.

Скайдайвинг
Любителі висотних стрибків почали підкорювати нижній шар стратосфери ще в середині XX ст., поступово перетворивши незвичайне захоплення на професіональний вид спорту. На даний момент рекордсменом скайдайвингу є американець Алан Юстас. У жовтні 2014-го він стрибнув з висоти 41 424 м, розвинувши швидкість 1322 км/год. До цього рекорд належав австрійцю Феліксу Баумгартнеру, котрий стрибнув з позначки 39 км.

Кайтвинг
Це свого роду вітрило крилоподібної форми, за допомогою якого можна пересуватися землею і снігом, на ковзанах, водою і повітрям – усюди, де є вітер. Спортсмени не просто катаються з кайтвингом, а й виконують різні акробатичні стрибки і трюки.

Психоблок
Водне скелелазіння, або як його ще називають – рsicobloc - є симбіозом підйому скалодромом і стрибків у воду. Завдання спортсменів не тільки досягти вершини, а й красиво стрибнути в басейн. Судді оцінюють якість виконання обох елементів.

Скаякинг
Хіба може людина вистрибнути з літака в каяку? Човен-каяк, який є тут головним спортивним інвентарем, служить для зниження швидкості падіння: без нього людина розганяється приблизно до 193 км/год., а човен дозволяє скинути швидкість до 157 км/год., даючи при цьому можливість виконувати різні трюки.

Хорсбординг
Коли людині мало їзди верхи або на скейтборді, вона об’єднує ці два заняття в одне – і виходить хорсбординг. Головним інструментом для хорсбордерів є дошка з чотирма великими колесами. Рушійною силою є кінь: до сідла кріпиться мотузка, за яку тримається спортсмен, стоячи на хорсборді. Вершник скаче полем, а хорсбордер катається на дошці, одночасно здійснюючи різні стрибки і демонструючи акробатичні навички.