Спортивна мозаїка (№9-2020)

Поруч з акулами

Твердження, що заняття серфінгом дуже небезпечні, істинне. Справа в тому, що це єдиний вид спорту, де атлетів можуть покусати і навіть з’їсти – в прямому сенсі.

Серфінг з 1960-х став глобальним явищем. Нескінченне літо й засмаглі атлети, котрі підкорюють хвилі, – красива картинка. Але такий привабливий спосіб життя має зворотну сторону – досить високу ймовірність нападу акул.
Наприклад, нинішнього року в результаті нападу цих морських тварин загинули троє серфінгістів. Статистика свідчить, що особливо небезпечними є білі, тигрові і шестизяброві акули. Вони дуже люблять полювати в тих районах, які є центром розвитку серфінгу, – у прибережних водах Каліфорнії, Гаваїв і Австралії.
На думку фахівців, більшість нещасних випадків трапляється тому, що хижаки помилково приймають серфінгістів за тюленів або морських левів. Після атаки акула замість плоті морської тварини отримує шматок скловолокна або неопренового гідрокостюма. На цьому, як правило, напад завершується, і акула пливе. Але спортсмену від цього не легше: один укус 300 зубами може завдати важких і навіть смертельних ран.

Універсал спортивної боротьби

Спортивні результати легендарного німецького борця-універсала Вільфрида Дитріха вражають.
Він народився 1933 р. у Шіферштадті. Виступав у важкій ваговій категорії у вільній і греко-римської (у той час – класичній) боротьбі і має визначний список досягнень. Дитріх виступав на п’яти Олімпіадах, що є рекордом серед борців. Був чемпіоном Ігор, дворазовим віцечемпіоном і дворазовим бронзовим призером. Завдяки таким результатам увійшов до Книги рекордів Гіннеса. До цього додамо велику кількість медалей, здобутих на чемпіонатах світу та Європи. Крім того, Дитріх 17-разовий чемпіон Німеччини з вільної боротьби і 14-разовий – з греко-римської.
Він також увійшов в історію боротьби і олімпійського спорту феноменальним епізодом на Іграх-1972 у Мюнхені. Німецький борець, котрий важив 110 кг, зумів провести дивовижний за красою кидок прогином в сутичці проти 200-кілограмового американця Кріса Тейлора. Цю переможну дію назвали «кидком століття».
Олімпійський чемпіон Іван Богдан дав таку характеристику Дитріху: «Він і в класичній, і у вільній боротьбі однаково сильний! Мав здатність тонко обігрувати. Не любив викладатися: вибухав і швидко перемагав. Любив швидку перемогу. З боротьби культу не робив. Якби суворіше дотримувався режиму і систематично тренувався, досяг би ще більшого».
Вільфрид Дитріх помер 1992 р. від інфаркту міокарда в Південній Африці, де жив останнім часом. 2008-го його ввели до Залу слави німецького спорту. Ще за два роки в рідному місті борця організували його музей.

Глядачі на автокранах

Корективи, які карантин вніс до регламенту змагань, позбавили багатьох уболівальників можливості на власні очі спостерігати змагання. Але любителі спорту давно славляться тим, що знаходять вихід у будь-якій ситуації.
Шанувальники автогонок з польського Любина придумали, як можна спостерігати цікаве видовище, перебуваючи за межами гоночного треку. Оскільки на територію допускалося тільки 25 відсотків глядачів, іншим довелося б залишитися без гострих відчуттів. Але деякі фанати зуміли подивитися гонки, дотримуючись соціальної дистанції. Вони взяли напрокат 21 автокран, піднялися над треком і переглянули змагання, не наближаючись до треку і не порушуючи жодних правил.
Бувало таке, що явний фаворит змагань терпів фіаско через якусь, на перший погляд, дрібницю. Наприклад, деталь зачіски. Але якщо спортсмен по-справжньому талановитий, то він неодмінно в подальшому візьме реванш. Яскравий приклад цьому – історія уславленої польської легкоатлетки Ельжбети Кшесіньської. Ельжбета Кшесіньська (до заміжжя – Дуньська) народилася в 1934-ому році в польському містечку Млоцини. Її спортивна кар’єра почалася в гданському клубі «Спуйня». У 1952-му році вперше стала чемпіонкою Польщі зі стрибків у довжину і увійшла до складу збірної країни для участі на Олімпійських іграх в Гельсінкі. У той час у спортсменки були довгі світлі волосся, які вона заплітала в косу. Саме ця особливість зовнішності несподівано стала причиною невдалого виступу на першій в її житті Олімпіаді. У Гельсінкі 17-річна дебютантка збірної Польщі зробила далекий стрибок, але при приземленні сильно нахилила голову назад – коса теж торкнулася піску. Після тривалих нарад і вимірювань судді визначили результат, який відкинув Ельжбету з призового місця на 12-е. 20 серпня 1956-го року, за три місяці до старту Олімпійських ігор у Мельбурні, Ельжбета Кшесіньська, виступаючи на змаганнях в Будапешті, встановила світовий рекорд – стрибнула на 6,35 м. Це досягнення їй вдалося повторити і на Олімпіаді. Польська стрибунка завоювала золоту медаль, маючи значну перевагу над суперницями. Найкраща спроба її найближчої конкурентки – американки Віллі Вайт – становила 6,09 м. На тих Іграх «золото» Кшесіньської виявилося єдиною вищою нагородою збірної Польщі. На батьківщині Ельжбету визнали найкращою спортсменкою 1956-го року за підсумками традиційного референдуму, який проводило видання Przegląd Sportowy. На третій у своїй кар’єрі Олімпіаді – в Римі-1960 – Ельжбета Кшесіньська завоювала срібну медаль. І це можна назвати справжнім спортивним подвигом. Справа в тому, що за два тижні до початку Ігор Кшесіньська перенесла серйозну операцію після травми, яку отримала на тренуванні. Крім того, легкоатлетці довелося виступати в чоловічому взутті (позичила у колеги по команді), оскільки свою пару вона забула на біговій доріжці за день до змагань. Проте, Ельжбеті вдалося показати високий результат – 6,27 м – який дозволив їй посісти друге місце. А чемпіонкою Риму-1960 у жіночих стрибках в довжину стала київська спортсменка Віра Крепкіна. Причому, на найвищу сходинку п’єдесталу вона піднялася зі світовим рекордом, стрибнувши на 6,37 м. Таким чином, їй вдалося перевищити видатне досягнення Ельжбети Кшесіньскої.