Спортивна мозаїка (№5-2019)

Хокейні «боксери»

Власники професійних хокейних клубів знають, що певна частина уболівальників ходить на матчі виключно для того, аби побачити «льодове побоїще». Тому в штаті команд є гравці спеціального амплуа – тафгай. Саме так називають хокеїста, головним завданням котрого є не атака чужих воріт і не оборона своїх, а готовність будь-якого моменту вступити в рукопашний поєдинок.
Перші хокейні бійці з’явилися на батьківщині хокею в Канаді ще на початку ХХ ст. А найлегендарнішим тафгаєм професійного хокею є Дейв Шульц на прізвисько «Кувалда», який завершив кар’єру 40 років тому. Він провів на лаві штрафників близько чотирьох тис. хвилин – це 66 повних матчів. А 1975 р. встановив «вічний» рекорд НХЛ, набравши 472 штрафні хвилини за один сезон. Завершивши виступи, Шульц перетворився на скромну особу і навіть написав кулінарну книгу.
Тафгаї зустрічаються і серед воротарів. Наприклад, канадця Рона Хекстолла вважають найагресивнішим голкіпером в історії хокею. За будь-якого приводу він вступав в сутичку з воротарями противника, захисниками, нападниками і навіть з арбітрами.

«Париж – Дакар»: виникнення ідеї

Автором задуму легендарного автомарафону «Париж – Дакар» є французький мотоцикліст Тьєррі Сабін. 1977 р. він заблукав в африканській пустелі Тенере. Врятувався дивом: його знайшли місцеві кочівники. Але у мотогонщика не минула пристрасть до ризикованих подорожей. Йому спало на думку влаштувати міжконтинентальний марафон за маршрутом Париж – Дакар. Наступного року в Парижі на старт вийшли 80 легкових автомобілів, 12 вантажівок і 90 мотоциклів. Учасники мали подолати близько 10 тис. км від столиці Франції до столиці Сенегалу. Фінішували вони за три тижні. Зі 182 екіпажів до Дакара дісталися тільки 74. Тривалі роки ці гонки носили первісну назву, хоча маршрут неодноразово змінювався. 2009-го автомарафон перенесли до Південної Америки, а змагання почали називати «Дакар».

Історія «літаючого м’яча»

Історія волейболу почалася 1895 р. в невеликому американському містечку Холіок (штат Массачусетс), коли викладач фізкультури коледжу Асоціації молодих християн Вільям Морган напнув у спортивному залі тенісну сітку на висоті 198 см і запропонував студентам перекидати через неї м’яч.
Нову гру викладач назвав «мінтонет». За рік він поширився у США. Один з пропагандистів нового виду спорту професор Альфред Хальстед запропонував перейменувати його на волейбол («літаючий м’яч»). 1897-го були складені єдині правила гри, а на початку ХХ ст. волейбол став популярним не тільки в США, а й у Європі. Сьогодні Міжнародна федерація волейболу (FIVB) об’єднує гравців з 221 країни.
Вільям Морган вважав, що у волейбол гратимуть спортсмени, котрі через невисокий зріст не можуть потрапити до баскетбольної команди. Але зараз волейболісти не поступаються зростом баскетболістам. А волейбольна сітка напинається набагато вище, ніж за часів Вільяма Моргана: на висоті 243 см у чоловіків, і 224 см – у жінок.
Найтитулованішим волейболістом у світі є американець Карча Кіра: він має три золоті медалі Олімпійських ігор. Дві з них він завоював у класичному волейболі, а ще одну – в пляжному. Класичний волейбол входить до програми Олімпійських ігор з 1964 р., а пляжний – з 1996 р.

Козел – талісман

Ця історія розпочалася зі звичайного жарту. 13 лютого 1950 р. футболісти німецького клубу «Кельн» відзначали другу річницю з дня заснування своєї команди. Серед гостей була господиня місцевого цирку Карола Вільямс, котра піднесла спортсменам оригінальний подарунок – маленького козлика. Йому дали ім’я Хеннес. Після цього «Кельн» грав настільки вдало, що козла почали вважати талісманом. Його поселили в сараї одного з уболівальників, який регулярно приводив Хеннеса на ігри клубу. Тварину почали вивозити на матчі до інших міст.
Хеннес «працював» талісманом до 1966-го, поки не помер від старості. Без талісмана клуб залишитися не хотів, тому на пост заступив Хеннес II. Так і повелося. Зараз «на посаді» вже Хеннес VIII. У нього є власний водій, котрий доставляє тварину на матчі команди, а також особистий охоронець. Хоча на виїзні матчі козликів уже не беруть: захисники тварин виступили з протестами, запевняючи, що тривалі і часті переїзди травмують психіку Хеннеса.
У сімдесяті роки, коли «Кельн» став чемпіоном країни і виграв Кубок Німеччини, у його складі виступали такі зірки світового футболу, як Харальд Шумахер і П’єр Літтбарські. Проте не вони згадувалися в перших рядках клубної пісні. Вона починалася словами «Наш козел – чемпіон...» Фамільярного ставлення до талісмана футболісти і вболівальники команди не допускають. 2015 р. стався інцидент: Ентоні Уджа забив м’яч і від радості смикнув Хеннеса за роги. Ставлення до гравця різко змінилося, хоча він був одним з найкращих бомбардирів. Незабаром Уджа залишив «Кельн».

Найбезглуздіші травми

Не секрет, що професійний спорт є досить небезпечною справою, оскільки ризик зазнати травми дуже високий. Але навіть у таких драматичних ситуаціях трапляються й курйози...
19 серпня 1975 р. «Манчестер Юнайтед» зустрічався з «Бірмінгемом». У розпал матчу голкіпера «Манчестера» Алекса Степні замінили і відправили до клініки з вивихом щелепи. Справа в тому, що воротар настільки енергійно кричав на захисників своєї команди, що щелепа не витримала навантаження.
Американський баскетболіст Кевін Джонсон з клубу «Фінікс» під час святкування перемоги своєї команди в одному з матчів вирішив підняти товариша – центрового Олівера Міллера, вага котрого перевищувала 140 кг. У підсумку Джонсон опинився на операційному столі – йому вирізали грижу.
Інший баскетболіст – Коррі Меггетті з клубу «Лос-Анджелес Кліпперс» – одного разу розгнівався на суддів через несправедливий, на його думку, свисток. Підійшов до суддівського столика і завдав по ньому удару своїм могутнім кулаком. Він пошкодив кисть і місяць заліковував травму.
Аргентинський футболіст Мартін Палермо під час виступів за іспанський клуб «Вільярреал» підбіг до трибуни фанатів, аби розділити з ними свою радість після забитого м’яча. Вболівальники кинулися йому назустріч і знесли рекламний щит. Той, падаючи, пошкодив футболістові гомілкову кістку. Палермо надовго вибув зі складу команди.
Легенда бейсболу 1950-х рр. Річі Ешберн (клуб «Філадельфії Філліс») влучив м’ячем у глядачку і зламав їй ніс. Коли лікарі виводили постраждалу з трибуни, Ешберн завдав ще одного невдалого удару, влучивши в ту саму вболівальницю. До речі, після цього неприємного випадку спортсмен і вболівальниця подружилися на довгі роки.
2007 р. французький стрибун у довжину Салім Сдірі спокійно бродив по стадіону в очікуванні чергової спроби. Несподівано йому в бік встромився спис, який невдало пустив фінський метальник Теро Піткамякі. «Снаряд» пошкодив стрибуну печінку і нирку. На щастя, вдалося обійтися без хірургічного втручання.