Національний олімпійський комітет України
Спортивна мозаїка (№5-2017)
- Олімпійська Арена №5-2017
- Невідоме про відоме
Все про пінг–понг
Настільний теніс придумали після появи великого тенісу. Ігрове поле перенесли на стіл, ракетки і м’ячики зменшилися в розмірах.
У істориків немає достовірних фактів про місце появи цього виду. Різні документи вказують на три країни: Китай, Індію і США.
Спочатку цей вид спорту називався настільним тенісом. Тільки в XX столітті його почали називати пінг-понгом.
Коли ще не було звичних м’ячиків з целулоїду, спортсмени перекидали ракетками через сітку звичайну пробку з-під шампанського.
Перше велике змагання між професіоналами відбулося 1900 року. На турнір до столиці Великобританії приїхало близько трьох сотень гравців з цілого світу.
Існує особливий різновид тенісних столів – для будь-якої погоди. Для їх виробництва застосовуються вологостійкі та інші міцні матеріали.
1936 року на змаганнях у Празі встановили світовий рекорд тривалості розіграшу очка. Два спортсмена без перерви обмінювалися ударами упродовж двох годин.
1983 року зафіксували рекордну за тривалістю партію. Вона тривала протягом 143 годин 46 хвилин.
Незважаючи на те, що в настільному тенісі ігровий простір дуже невеликий, гравець за матч може «пробігти» близько 7 кілометрів.
Пінг-понг дуже швидка гра – за хвилину гравці наносять до 150 ударів.
Численні дослідження і тести показали, що у любителів пінг-понгу відмінна реакція, а процес гри зміцнює серцево-судинну систему.
Дослідження також довели, що пінг-понг є більш енерговитратною грою, ніж, наприклад, волейбол і багато інших рухливих видів.
Найвідоміший удар «топ-спін», який значно додав пінг-понгу видовищності, з’явився тільки 1959 року.
З 1988 року настільний теніс входить до програми Олімпійських ігор.
У настільний теніс дуже любили грати видатні історичні діячі, наприклад Фідель Кастро, Рональд Рейган, Мао Цзедун.
Футбольні факти
Арбітри на полі
Досить довго у футболі обходилися без арбітра. Наприклад, в середині XIX століття англійські команди перед початком гри домовлялися про кількість гравців у складі і тривалість матчу. У той час у футболі неухильно дотримувався джентльменський дух.
Суперечливі моменти вирішувалися спільно, а кожен гравець повинен був вивчити правила, перш ніж вийти на поле. Але одного разу студентські команди Ітона і Вінчестера виступили з ініціативою допускати на матчі «посередників». По одному «посереднику» стояли біля воріт кожної з команд, рахували забиті м’ячі і визначали сам факт взяття воріт. Але з умовою: якщо їх про це попросять самі футболісти.
Поступово на матч стали вибирати одного рефері, котрий знаходився за межами поля і виносив рішення в тих випадках, коли посередники не брали відповідальність на себе. 1881 року на рефері поклали обов’язок самотужки вирішувати, чи був забитий м’яч. А на полі судді почали з’являтися тільки з 1891 року. Але якщо рішення зараховувати чи не зараховувати гол суддя приймав особисто, то покарати гравця за якесь порушення він міг тільки в тому випадку, коли до нього звернуться футболісти. Повноваження головного арбітра розширили тільки 1896 року. А посередники стали бічними суддями. З розвитком професійного футболу арбітрам почали навіть виплачувати невеликі гонорари.
Як у футбольних арбітрів з’явилися свистки? Спочатку вони подавали команди голосом або використовували дзвіночок. Одного разу на матчі, де арбітром був поліцейський, спалахнула бійка між гравцями. Суддя, не довго думаючи, скористався свистком. Футболісти одразу ж бійку припинили. Тоді й вирішили футбольні чиновники, що зі свистком судді буде простіше управляти грою.
Сили небесні
Під час одного футбольного суперництва в Бразилії порив вітру заніс парашутистів на зелений газон стадіону. Один з них впав на голкіпера тоді, коли той вже був готовий зловити м’яч. У підсумку м’яч залетів у сітку. Арбітр, проігнорувавши заяви потерпілого клубу, зарахував взяття воріт. Він угледів у падінні з неба втручання небесних сил.
Нумерація гравців
Вперше було вирішено нанести на футболки номер 1928 року в Англії – грали «Челсі» і «Арсенал». На спинах футболістів лондонських клубів в той день були цифри від 1 до 11. Ця традиція закріпилася остаточно за 10 років. Після закріплення постійних номерів багато гравців грали під ними до завершення кар’єри.
Сім’я-команда
У польському містечку Бидгощ одного разу провели дуже цікавий матч, який зібрав багато уболівальників. Журналісти місцевої газети протистояли команді, яка складалася з членів однієї сім’ї – синів муляра Осиньского. Хоча брати й програли цю зустріч, але глядачі на знак поваги влаштували справжні овації тренеру і менеджерам унікального клубу.
Хокейні забобони
У двадцятих роках минулого століття воротар клубу «Оттава Сенаторз» Клінт Бенедикт підвішував до сітки своїх воріт підкову, вважаючи, що вона принесе удачу.
Канадський нападник Джон Медден неухильно дотримувався правила: після кожного періоду міняв шнурки.
Легендарний форвард «Чикаго» Стен Микита перед матчем викурював сигарету, недопалок обов’язково викидав через ліве плече. П’ятиразовий володар Кубка Стенлі Гі Лефлер теж курив перед матчем і неодмінно сигарети з ментолом.
1995 року капітан команди «Флорида Пантерс» Скотт Мелланбі вбив перед матчем пацюка, який забіг до роздягальні. А вийшовши на майданчик, Скотт закинув дві шайби. Відтоді у вболівальників клубу з’явилася традиція: після кожної шайби на лід летіли пластикові і плюшеві пацюки. Керівництву НХЛ довелося вживати заходів, оскільки прибирання льоду займало багато часу.
Голкіпер Патрік Руа під час матчу «розмовляв» зі штангами своїх воріт. Можливо, саме це і допомогло йому встановити рекорд: в 23-х матчах Кубка Стенлі не пропустив жодної шайби. Поки ніхто з воротарів НХЛ не зміг повторити це досягнення.
Уейн Гретцкі зібрав стільки титулів, що міг би і не замислюватися про забобони. Але й у нього були прикмети, яких він намагався дотримуватися. Перед виходом на майданчик посипав ключку дитячою присипкою. На розминці завжди робив перший кидок з правого боку від воріт. Ніколи не стригся перед матчами на виїзді.
Незвичні види
Хрюкання свині
Виявляється, існує безліч змагань з імітації хрюкання свині. Чемпіонат світу з цього виду щорічно проводиться у Парижі і є одним з найпопулярніших у французькій столиці.
Метання тунця
Незвичайні змагання відбуваються щорічно в січні в австралійському Порт-Лінкольні – в рамках фестивалю Тунарама. Тут «спортсмени» змагаються в дальності метання замороженого тунця. Але в зв’язку з тим, що чисельність цієї риби в океані неухильно знижується, з 2007 року в змаганнях використовуються штучні тушки.
Плавання в болоті
Правильна його назва «Снорклинг в болоті». Суть цього виду спорту, який з’явився в Уельсі в 1976 році, полягає в тому, що учасники змагань намагаються подолати двічі поспіль траншею в торф’яному болоті за максимально короткий час. На плавцях повинні бути трубки і ласти. Вони мають подолати дистанцію без використання традиційних способів плавання – тільки за допомогою ласт.
«Батько» бобслею
Бобслей з’явився наприкінці ХІХ століття завдяки підприємливості швейцарського підприємця Каспара Бадрутта.
Каспар займався готельним і туристичним бізнесом у містечку Санкт-Моріц. Його не влаштовував сезонний характер заробітків – туристи з’являлися на мінеральних водах у Швейцарії тільки чотири місяці на рік. Тому він невпинно думав про способи збільшення своїх доходів. Зрештою зумів вселити деяким з постійних клієнтів ідею зимового відпочинку. Уже за рік Каспар Бадрутт приймав перших туристів взимку. А ще за два до послуг його гостей – для катання з гірок – були надані дерев’яні санки, на яких у готель доставлялися продукти.
Місцеві жителі з подивом спостерігали за англійськими туристами, котрі мчали схилами на санях. Іноді вони врізалися в пішоходів. Це і спонукало Каспара обладнати спеціальну трасу для катання. У 1870 році в Санкт-Моріці з’явилася перша у світі крижана бобслейна траса. Вона працює донині і встигла прийняти змагання двох Олімпіадах.