До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

У карантині та за його межами

Ярослава Магучіх
Зазвичай у легкій атлетиці серпень розставляє всі крапки над «і», підбиваючи остаточну суму медалей, завойованих атлетами кожної країни на найголовніших стартах сезону.

Проведення чемпіонатів світу, а тим паче континентальних першостей наприкінці вересня чи на початку жовтня – явище для Королеви спорту вкрай рідкісне, та й пов’язане здебільшого зі спекотними кліматичними умовами країни-господарки. Приміром, торік чимало топових легкоатлетів світу скаржилися на невиправдано тривалий сезон, який закрився останнім днем чемпіонату світу в Досі аж 6 жовтня. Тоді всі були впевнені, що трохи більше дев’яти місяців для підготовки до Олімпійських ігор замало. Та 2020-й не просто вніс суттєві корективи в тренувальні плани, а й перевернув вибудований роками змагальний календар догори дригом.
Старт літнього сезону в середині серпня і його лише півторамісячну тривалість світова легка атлетика переживає вперше. Втім, і пандемії на кшталт нинішньої люди не зазнавали ціле століття… Від початку нинішнього року COVID-19 стрімко і нещадно, так само як поширювався планетою, стирав з календаря один великий легкоатлетичний старт за одним. Чемпіонат світу в закритих приміщеннях, командний чемпіонат світу зі спортивної ходьби, європейські та континентальні першості в різних вікових категоріях, етапи Діамантової ліги і Континентальних турів, найпрестижніші марафонські серії...
Далі більше. Заборона тренувань на стадіонах і відвідування тренажерних залів, пробіжки потайки в паркових чи лісових зонах зі страхом бути оштрафованим через порушення карантину та нав’язливою думкою: «Заради чого?» І якщо ви думаєте, що серед світових зірок не знайшлося тих, хто здався, вирішивши знехтувати чинним сезоном заради відпочинку перед майбутнім олімпійським роком, то помиляєтеся. Але тим, хто все ж таки знайшов мотивацію продовжувати, пірнаючи з головою у невідомість дат і цілей, WA віддячила порятунком кількох етапів Діамантової ліги та низкою збережених змагань золотої, срібної та бронзової серій Континентального туру.

Королева віртуального простору


Вміння прилаштуватися до вимог часу складно назвати козирною картою Королеви спорту. Легку атлетику вже чимало років критикують за консервативність і нездатність підхоплювати вітер змін. Однак у впровадженні передових технологій для проведення змагань, втіленні новітніх розробок телевізійних зйомок і трансляцій олімпійський спорт № 1 завжди був на висоті. Тож коли цілий світ закрився на карантин, легка атлетика першою відкрила для своїх спортсменів кордони. Спершу віртуальні.
Два етапи Діамантової ліги в Осло й Цюриху, що відбулися 11 червня та 9 липня під цілком відповідними назвами «Неможливі ігри» й «Натхненні ігри», були проведені онлайн. Вочевидь, організатори турнірів, які зважилися на такий експеримент, - це люди безмежного мислення. Це був почин, який справді дорожчий за гроші, бо саме він повернув легкоатлетам те, заради чого вони тренуються і чому присвятили найкращі роки свого життя, – можливість змагатися.
Iдею віртуальних стартів підхопили найсильніші жердинники світу. «Садовий поєдинок» Мондо Дюплантіса, Рено Лавілені й Сема Кендрікса, котрі влаштували змагання, стрибаючи кожен на своєму приватному подвір’ї, довів, що не такий уже й страшний локдаун, як його малюють. А коли з’явився перший анонс українського легкоатлетичного онлайн-баттлу 5vs400 за участю членів національної жіночої естафети 4х400 м Анни Рижикової, Аліни Логвиненко, Катерини Климюк, Вікторії Ткачук і Ольги Ляхової, стало очевидно, що в добутку бажання змагатися, помноженого на намір діяти, дівчата отримали не лише масштабну рекламну кампанію у світі, а й безцінний досвід самостійного створення мотивації в часи «масової депресії».

Зголоднілі. Безстрашні. Небезпечні


Те, що легка атлетика рано чи пізно повернеться до свого звичного русла, сумнівів не виникало. Більше турбувало питання, чи змогли атлети впоратися з підготовкою. Та уже перший етап Діамантової ліги, який відбувся у звичному для нас режимі на стадіоні Луї ІІ в князівстві Монако 14 серпня, хоча і не зміг зібрати всіх безумовно найсильніших (та і як їх визначити без попередніх домашніх стартів?), але розвіяв будь-які побоювання. На доріжках та в секторах ми побачили зголоднілих до змагань, а від того ще більш безстрашних у своїх виступах і ще більш небезпечних у тісній конкуренції спортсменів. Монакське повітря було насичене неймовірною сумішшю емоцій, - звіриним інстинктом.
На очах мільйонів глядачів чинний чемпіон світу з кросу та з бігу на 10 000 м Джошуа Чептегей, сенсаційно оновив світовий рекорд. Із шістнадцятирічного досягнення легендарного Кененіси Бекеле 23-річний угандієць «зніс» майже дві секунди, подолавши дистанцію 5000 м за 12.35,36. Потім був шестиметровий стрибок з жердиною шведа Армана Дюплантіса, шалені 19,76 американця Ноа Лайлеса на двохсотметрівці, рекорд Африки від кенійки Файт Кіп’єгон у бігу на 1000 м, валідольні фініші на чоловічих вісімсотметрівці та півторашці.

Юлія Левченко починала свій зліт на Юнацькій Олімпіаді

Юлія Левченко

Божий дар для Попелюшки


Ярослава Магучіх гучно заявила про себе 3 травня минулого року, коли 17-річна дніпрянка до своїх чисельних титулів на юнацькому та юніорському рівнях додала першу перемогу на етапі Діамантової ліги в столиці Катару. За два місяці вона вперше у своєму житті здолала гросмейстерський рубіж у 2 метри, посівши третє місце на Prefontaine Classic Diamond League в американському Юджині. У вересні Ярослава повернулася на міжнародний стадіон Халіфа до щасливої для себе Дохи, аби створити чергову сенсацію чемпіонату світу. Напередодні свого 18-го дня народження вона не лише стала срібною призеркою дорослого чемпіонату світу і наймолодшою медалісткою світових першостей у своїй дисципліні, а й встановила два світові юніорські рекорди, подолавши планку спершу на позначці 2.02, а потім і 2.04 м.
Про таких кажуть: талант від Бога. Тоненька, легка, гнучка, координована, пружна, вона ніби створена для стрибків у висоту. Втім, бути створеною для висоти і триматися на висоті роками – не те саме.
Коли 21 січня на турнірі в німецькому Карлсруе Ярослава вчергове поліпшила світовий юніорський рекорд (тепер уже у закритих приміщеннях) до фантастичних 2.02 м, ставши при цьому одноосібною зимовою рекордсменкою України серед дорослих, про випадковість успіху, зумовлену нібито ейфорією від першого чемпіонату світу, припинили говорити навіть найскептичніші з моїх колег. Тендітна дівчинка з двома косичками красномовно довела свої наміри прописатися на топ-рівні всерйоз і надовго.
Інформація про перенесення Олімпійських ігор у Токіо, пандемія коронавірусу і карантинні обмеження заскочили групу тренера Тетяни Степанової на навчально-тренувальному зборі в Португалії. Три заплановані тижні на Піренейському півострові перетворились у двомісячний локдаун, виважені до дня плани підготовки – в імпровізацію залежно від обставин, а перші технічні тренування були посунуті на невизначений термін.
Чомусь згадалася казка про Попелюшку, котра встигла відвідати бал, поніжитися у променях слави, привернути до себе увагу цілого світу і навіть завоювати його любов. Її ноги вже давно взули б «кришталеві черевички», але для них ще не час і точно не місце. Вона старанно виконує свою повсякденну і занадто рутинну для свого віку працю, навіть не знаючи, чи випаде найближчим часом бодай найменша можливість побачити її результат. І лише в душі жевріє надія, що диво таки станеться…

Залишитися собою


На першому ж старті сезону Магучіх зняла всі побоювання.
У принциповому протистоянні зі ще однією нашою співвітчизницею і віцечемпіонкою світу Юлією Левченко Ярослава за спробами виграла етап Діамантової ліги в Монако, подолавши висоту 198 см. За кілька днів Левченко блискуче відігралася на Меморіалі Ірени Шевінської у польському Бидгощі, піднявши планку найкращого результату сезону у світі на 2 метри. Відповідь дніпрянки не затрималася: 23 серпня у Стокгольмі Магучіх також здолала гросмейстерську позначку, вигравши другий поспіль етап Діамантової ліги.
Бійцівський характер та вміння збиратися у найвідповідальніші моменти Левченко демонструвала протягом років, тепер те саме робить і Магучіх. Дві перемоги в найпрестижнішій Діамантовій Серії WA, та ще й у вісімнадцятирічному віці дорогого варті.
Залишається дивуватися, як може вісімнадцятирічна дівчина граючись справлятися з цілком дорослими завданнями і викликами. Насамперед тут честь і хвала тренерові. Тетяна Степанова і нинішнього сезону довела грамотність і точність своїх планів, віртуозно вивівши підопічну із затяжної базової підготовки на дзвінку спортивну форму. Ярослава ж не припиняє дивувати не лише вродженим талантом і впертим характером, а й шаленою працездатністю та непохитною відданістю справі. Мабуть, її безпосередність, вміння радіти дрібничкам і райдужно сприймати світ, помножені на дорослий професіоналізм і психологічну стійкість, – це ключ до сьогоднішніх польотів над двометровою висотою.
Рік тому в одному зі своїх інтерв’ю Ярослава сказала: «Коли переходиш із дитячого спорту в дорослий, багато чого змінюється - і календарі змагань, і суперники, і обстановка довкола, і люди, котрі тебе оточують. Але ти… Ти завжди залишаєшся самим собою. Ти так само продовжуєш працювати і отримувати задоволення від того, чим займаєшся».

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Людмила
ЯКУШЕВА

Фото commons.wikimedia.org
та з архіву редакції