До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

Непохитний лицар декатлону

Юрій Кутенко
Тим, хто нині захоплюється одним з найскладніших видів легкої атлетики – десятиборством, мріє про олімпійське «золото», бажаючи наслідувати приклад чемпіона Мюнхенської Олімпіади 1972 р. одесита Миколи Авілова, хто уважно стежить за здобутками нинішніх зірок, цікаво згадати прізвища атлетів з України, які в середині ХХ ст. досягали блискучих успіхів на міжнародних аренах, представляючи кілька потужних осередків розвитку декатлону в республіці. Сьогодні мова про львівську школу та її представників.

Уперше на п'єдесталі чемпіонату країни


Один з дебютантів чемпіонату СРСР з легкоатлетичного багатоборства 1953 р. в Ашхабаді – студент Львівського інституту фізкультури Юрій Кутенко – не лише спромігся посісти друге місце на цих змаганнях, а ще й встановив особистий рекорд, набравши підсумкові 6713 очок (11,5 – 6.87 – 13.40 – 1.68 – 54,7 – 16,3 – 38.85 – 3.50 – 59.30 – 5.18,0).
В Ашхабаді, можна сказати, відбулася зміна поколінь. Однолітки москвич Василь Кузнецов і Юрій Кутенко уперше зійшли на п'єдестал пошани, щоб потім понад 10 років пліч-о-пліч успішно виступати у складі команди СРСР і ще шість разів разом ставати на сходинки п'єдесталу такого ж рангу!

Вулиця плюс комплекс ГПО – путівка до великого спорту


Мій товариш Юрій Кутенко виховувався в Луганську у далекої родички. В школі навчався так, як усі діти, котрі тривалий час «зростали на вулиці», адже прийомній матері, щоб прогодувати родину, доводилося працювати ледь не цілодобово.
Вуличні ігри посприяли тому, що Юра зміцнів, став добре фізично розвиненим, здобув авторитет серед підлітків. Шкільний вчитель фізкультури надав йому рекомендацію для вступу до Луганського технікуму фізичної культури. У технікумі хлопець залюбки займався всіма видами спорту, котрі входили до навчальної програми, добре грав у спортивні ігри, особливо у гандбол. Заняття з легкої атлетики проводив єдиний тренер з цієї спеціалізації, директор технікуму Михайло Сергійович Гелєв. І в цьому виді спорту Кутенко задніх не пас. Головним засобом фізичної підготовки молоді тоді був комплекс ГПО («Готовий до праці та оборони»), один із різновидів багатоборств. Юрій став переможцем обласних змагань серед однолітків з комплексу всіх ступенів.
1950 р. Львів приймав першість України серед юнаків із комплексу ГПО. На цих змаганнях на Кутенка звернув увагу Дмитро Іванович Оббаріус. Хлопець був значно вищим за більшість своїх ровесників, мав атлетичну статуру, а ще й неабиякий юнацький запал і непереборне бажання, незважаючи на погану техніку виконання, бути кращим у всіх змаганнях. Що цей хлопець напрочуд перспективний легкоатлет, Оббаріус, котрий керував кафедрою легкої атлетики Львівського інституту фізичної культури, побачив одразу. Йому вистачило не тільки переконливості й наснаги, а й незаперечних доказів, щоб умовити ректора зарахувати Кутенка на перший курс інституту… без атестата про середню освіту. Тоді юнак навчався на останньому курсі технікуму, але його зарахували до студентського гурту й вирішили питання із гуртожитком і стипендією.

Від III розряду до міжнародних п'єдесталів


Уперше Кутенко виступив на змаганнях з десятиборства на чемпіонаті республіки 1951 р. у Києві . Набрав у сумі 4024 очка і фінішував 24-м. Цей результат був трохи кращим за норматив третього спортивного розряду. А за три роки навчання і підготовки в інституті він пройшов шлях від новачка до лідера. Цьому дуже посприяли такі риси характеру, як працелюбність і честолюбність. Першість Європи 1954 р. у Швейцарії була першим великим турніром після Олімпіади-1952, який зібрав усіх провідних легкоатлетів континенту. У складі збірної СРСР у десятиборстві виступали переможець попереднього чемпіонату країни Кузнецов і срібний призер Кутенко. Після першого дня змагань Юрій був на сьомому місці. Наступного дня справи пішли більш успішно, і він фінішував з четвертим результатом.
Наступного року Кутенко кілька разів виступав у п'ятиборстві (стрибки у довжину, метання списа, біг на 200 м, метання диска, біг на 1500 м), двічі оновлював рекорд СРСР, а результат, продемонстрований у травні у Львові, – 3716 очок, був вищим за світове досягнення, але місцевий ранг змагань не дозволив офіційно зареєструвати здобуток. Того року уся підготовка спортсмена була націлена на участь у Спартакіаді народів СРСР і Олімпіаді у Мельбурні.
Як віцечеміпон країни він двічі був учасником Олімпійських ігор: 1956-го й 1960-го. У Мельбурні на Юрія чекала цілковита невдача: він набрав нуль очок у стрибках у висоту. Помилка одразу виключила з боротьби за хороші місця цього сильного спортсмена. А сталося це так. Кутенко із тренером змінили стиль стрибка у висоту з «хвилі» на «перекат». Юрій на час виступу на Іграх ще не опанував як слід новий стиль, але початкову висоту замовив таку, як і раніше. Він продовжив виступ, а після сходу з дистанції 1500 м, фінішував на 13-му місці із 5297 очками.
Незважаючи на невдачу, провідні спортивні фірми світу «Пума» й «Адідас» відзначили Кутенка як майбутнього потенційного лідера і подарували йому шипівки, які, за словами атлета, він взував по одній з кожної пари, щоб не наразитися на претензії рекламодавців.
На Іграх у Римі Кутенко виступав упевненіше й у більшості видів програми досягнув особистих рекордів. У підсумку посів четверте місце із 7567 очками (11,4 – 6.93 – 13.97 – 1.80 – 51,1 – 15,6 – 45.63 – 4,20 – 71.44 – 4.44,2). А його результат у метанні списа – 71 м 44 см – був найкращим серед усіх багатоборців, які виступали на турнірі.

Щасливий 1961-й


Наступний після Римських Ігор рік для Кутенка був особливо вдалим. На матчевій зустрічі РСФСР – УРСР – Москва – Ленінград він здобув перемогу і вперше випередив свого постійного суперника по збірній Василя Кузнецова. А також уперше подолав у сумі 8-тисячний рубіж. Згодом він став переможцем у матчевій зустрічі СРСР – США, на якій випередив американців П. Хермена і Д. Едстрома.
1962-го під час матчевої зустрічі США – СРСР у Пало-Альто у Юрія під час стрибка зламалася жердина. Він зазнав перелому двох ребер і серйозно пошкодив нирку. Тривале відновлення не допомогло, і спортсмен мусив завершити активні виступи.
У книзі «1 за 10-х» (автори – Л. Горянов і Б. Львов, обидва заслужені майстри спорту, відомі фахівці з багатоборств) про Юрія Кутенка наведено такі відомості. «Він стартував у десятиборстві 73 рази! Такої кількості стартів не має і не мав за всю історію спорту жодний десятиборець світу! Значить, дійсно великою була любов, глибока прив'язаність до декатлону, якщо він дванадцять років виступав у цьому виді, в середньому стартуючи по шість разів за сезон!»
Із 1954 по 1962 р. Юрій ще 6 разів виборював титул чемпіона країни, 7 разів оновлював рекорди України, один раз – країни та Європи.

І швець, і жнець, і на дуді ігрець!


Кутенко виявися не тільки чудовим спортсменом, а ще й відмінним організатором і керівником. Йому був притаманний невловимий галантно-делікатний шарм, що приваблював різних за характером і посадою людей.
Дивовижно, що за яку справу Юрій не брався б, робив її по-справжньому професіонально. Так, наприкінці 1950-х – на початку 1960-х рр. зі спортивним взуттям в СРСР було більше ніж скрутно. Траплялося, атлети самі починали шити кросівки й шипівки. Товариш Юрія по спорту і життю Віталій Чорнобай пригадував, як вони разом досить успішно почали шити спортивне взуття, спочатку для себе, а згодом і для охочих. А потім перейшли на жіноче модельне, що користувалося величезним попитом.
Якось Юрій захопився фотографією – і досить швидко його роботи з'явилися на сторінках газет, журналів, на художніх виставках.
Кутенко належав до армійської збірної, тож після завершення виступів спочатку був призначений старшим тренером з десятиборства збірної команди Збройних Сил СРСР. Згодом 15 років очолював СКА Прикарпатського військового округу.
Він багато зробив для розвитку армійського спорту загалом і для легкої атлетики зокрема. Під безпосереднім керівництвом генерал-полковника Миколи Абашина було побудовано спортивно-стрілецький комплекс, легкоатлетичний манеж з велотреком, базу сучасного п'ятиборства, стадіон. 1980-го усі ці споруди були запасними аренами для проведення XXII Олімпійських ігор. Правицею Абашева під час будівництва цих об'єктів був Юрій Кутенко.
Тепер цей комплекс зветься «Навчально-спортивна база літніх видів спорту» (НСБ ЛВС) Міністерства оборони України.

«Останній із могікан» і його послідовники


Кутенко приїхав до Львова 1951-го і до останніх днів життя (2003 р.) не зрадив цьому місту. Невипадково здобув прізвисько «Останній з могікан», бо багато його іменитих соратників по збірній країні з різних причин переїжджали до інших міст. Цей же спортсмен міжнародного рівня, чудовий керівник, чоловік з чудовим почуттям гумору, знайшов щастя саме у Львові, бо все життя займався тут улюбленою справою.
Серед міст України Львів тоді був одним з лідерів у підготовці десятиборців. Тож послідовників у Кутенка вистачало.
Близько десяти років проводилися щорічні змагання, присвячені пам'яті Юрія Кутенка. Останнім часом ці змагання проводяться тільки для вихованців спортшколи, відновити їх у колишньому обсязі було б цікаво для провідних атлетів України та корисно для молоді.
За підготовку цього матеріалу щиро дякую призерці Олімпійських ігор у Римі – 5-те місце - у стрибках у довжину, заслуженому працівнику фізичної культури і спорту України Л. М Радченко і майстру спорту, тренеру ЦСК ЗС України, заслуженому працівнику фізичної культури і спорту України Є. І. Мазуру.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Юрій ТУМАСОВ,
заслужений тренер України