Олімпійський генерал

Олексій Бутовський з Полтавщини – патріарх розбудови сучасного олімпійського руху

Одним із найважливіших проектів, реалізованих Національним олімпійським комітетом України спільно з Олімпійською академією України за підтримки МОК, є дослідницька та організаційна діяльність, спрямована на відродження творчої спадщини генерала О.Д. Бутовського – відомого вченого у сфері фізичного виховання і спорту та видатного громадського діяча, соратника П’єра де Кубертена. У рамках проекту 2006 року в Полтаві, на батьківщині генерала, було відкрито пам’ятник нашому видатному співвітчизнику, а 2009 року в Києві видано повне чотиритомне зібрання його праць.
9 червня виповнюється 180 років з дня народження О.Д. Бутовського. Цій даті в Полтаві буде присвячено цілу серію заходів під егідою НОК України. А сьогодні ми хотіли б познайомити читачів з цією видатною особистістю і пропонуємо статтю нашого автора, відомого спортсмена і тренера В.В. Драги, яку він свого часу приніс до редакції «ОА».

Упродовж тривалої військової служби генерал-лейтенант Олексій Дмитрович Бутовський (1838-1917), наш земляк з Полтавщини, член МОК (1894-1900), зробив вагомий внесок у розбудову сучасного олімпізму, в справу фізичного виховання у військових та цивільних навчальних закладах другої половини ХІХ та початку ХХ століть. Наукова спадщина нашого співвітчизника з історіографії олімпійського руху значна й багатогранна. Вона налічує близько 70 праць у галузі фізичного виховання та олімпійського спорту.
Олексій Бутовський був видатним теоретиком і практиком фізичного виховання, науковцем, досвідченим педагогом-методистом, талановитим організатором і активним громадським діячем. Він був високоосвіченою людиною, володів кількома іноземними мовами, чудово розумівся на літературі, мистецтві, музиці. Відмінно фехтував, чудово танцював і добре скакав верхи...
У багаторічній плідній творчій діяльності Бутовського простежуються три основні напрями роботи: педагогічний, науковий і організаторський. Педагогічна діяльність розпочалася 1857 року, коли він був відряджений на посаду репетитора Петровсько-Полтавського кадетського корпусу, де набув перших організаційних навичок і початкового педагогічного досвіду.
У ці роки, перебуваючи на військовій службі, він отримує дозвіл на навчання на теоретичному відділенні Миколаївської інженерної академії.
1871 року, маючи вже солідний життєвий та військовий досвід, Бутовський отримує призначення до Санкт-Петербурга на посаду офіцера-вихователя в одній із військових гімназій. З 1888 року він – член комісії у справах викладання гімнастики у цивільних навчальних закладах при Міністерстві освіти, а з 1890 року – інспектор з особливих доручень та керівник курсів Головного управління військових учбових закладів (ГУВУЗ) для офіцерів-вихователів кадетських корпусів, які очолював упродовж 16 років. Особисто читав курсантам лекції з історії, теорії та методики фізичного виховання.
У другій половині ХІХ ст. (1880-1890-ті рр.) та на початку ХХ ст. Олексій Дмитрович багато подорожував країнами Західної Європи, вивчаючи передовий досвід викладання гімнастики й фехтування. Під час однієї з таких поїздок 1892 року у Франції Бутовський познайомився з видатним громадським діячем, істориком, соціологом і гуманістом П'єром де Кубертеном, котрий був ініціатором відродження Олімпійських ігор. Невдовзі Бутовський ознайомив громадськість Росії з діяльністю Кубертена у своїй праці «Телесные упражнения во Франции» (1893).
Разом із однодумцями П'єра де Кубертена – американцем Вільямом Слосном, англійцем Чарльзом Гербертом та іншими – Олексій Бутовський відіграв провідну роль у підготовці та проведенні Міжнародного олімпійського конгресу 1894 року в Парижі, на якому було створено Міжнародний олімпійський комітет.
Бутовський увійшов до першого складу МОК як представник Росії і упродовж шести років (1894-1900) був його активним діячем. Напередодні Афінської Олімпіади-1896 він спробував створити Олімпійський комітет Росії, але його зусилля виявилися марними. Правляча верхівка Російської імперії не була готова сприйняти прогресивні олімпійські ідеї.
Закордонне відрядження до Австрії, Італії та Греції з 3 березня по 20 червня 1896 року Бутовський поєднав із участю в підготовці і проведенні Афінської Олімпіади і невдовзі опублікував працю «Афины весной 1896 года», яка в історіографії олімпійського руху посідає одне з чільних місць. У ній автор, зокрема, писав: «Ідея міжнародних ігор була щасливою ідеєю. Вона відповідала назрілій потребі сучасного людства, потребі фізичного й морального відродження молодого покоління».
Після Афінської Олімпіади 1897 року Бутовський знову спробував з представниками різних спортивних організацій Росії створити Олімпійський комітет. Одеський художник, борець Микола Кравченко в газеті «Новое время» писав: «...составление подобного комитета следовало бы поручить вышеуказанному обществу (С.-Петербурзьке атлетичне товариство. - В. Драга) и генералу Бутовскому, который как бывший на прошлогодних состязаниях в Афинах мог бы помочь делу своими добрыми советами». Але прогресивні починання, як і раніше, не знаходили позитивних рішень у верхніх ешелонах владних структур.
У ті роки Бутовським, крім вказаних вище праць, було опубліковано низку робіт: «Проект инструкции для преподавания танцев в кадетских корпусах» (1888), «Проект организации подвижных игр как отрасли физического образования в кадетских корпусах» (1889), «Опыт руководства для обучения плаванию в кадетских корпусах» (1889), «Наставление для производства гимнастических упражнений в гражданских учебных заведениях. Вольные движения» (1890), «Ручной труд и телесное развитие» (1895), «Полевая гимнастика в государствах Западной Европы» (1897), «Система шведской педагогической и военной гимнастики» (1897), «Заметки о военной гимнастике» (1897), «Новые методы воспитания» (1902), «Вопросы школьной гигиены и физического воспитания на международных конгрессах в 1910 г.» (1911), «Вопросы физического воспитания и спорта на международном конгрессе в Брюсселе летом 1905 г.» (1906) та інші.
Як видно з опублікованих праць, у діяльності Бутовського окреслюються вже згадані три напрями його роботи: педагогічна, наукова та організаторська. Він по праву є визначним авторитетом у сфері фізичного виховання та олімпійського спорту поряд з відомим на той час ученим у галузі фізичного виховання П.Ф. Лесгафтом.
А ще О.Д. Бутовському належить невеличка, обсягом в 95 сторінок, автобіографічна праця «В родном гнезде. Летопись рода Бутовских». Будучи вже в похилому віці, він писав: «Знання долі свого роду – велике знання; в ньому і задоволення, і надія».
Із книжки спогадів Олексія Дмитровича дізнаємося, що народився він у П'ятигірцях, а дитинство провів у селі Пелеховщині Кременчуцького повіту, в родовому маєтку свого батька. «Всіх нас (у Бутовського було четверо братів і дві сестри. – В. Драга) виняньчила добра, високоморальна й глибоко релігійна няня Агафія Федорівна. Вона нас оберігала як зіницю ока, у неї всі ми навчились малоруської мови, яку не забуваємо до похилого віку».
В дитячі роки Олексій Бутовський милувався красою рідної природи: «...Вечером, когда солнце склоняется уже к закату, повернитесь на восток, и перед вами в чудном освещении выступит панорама хуторов и сел с яркими белыми хатами, рисующимися на густой зелени вишневых садов и развесистых украинских верб». Батько О.Д. Бутовського цікавився своїм родоводом. На початку ХІХ ст. були зібрані документи про рід Бутовських, називалися вони «Список, родословная и доказательства на дворянство Хорольского повета помещиков Бутовских. Сочинен марта дня 1801 года». І далі в книзі читаємо: «Родоначальником нашей фамилии был выходец из Молдавии Александр Юрьевич Бутовский... Он был «благородный уроженец Молдавский» и выехал в Россию в 1730 году...»
Протягом багатьох років О.Д. Бутовський добивався створення спеціальних навчальних закладів з фізичного виховання та спорту. Особливо звертав увагу на професійні навички вчителів з фізичного виховання. За словами Бутовського, «навчати фізичних вправ може тільки людина, яка сама вміє їх виконувати». Багато сил і енергії доклав Бутовський до створення Головної гімнастично-фехтувальної школи в Санкт-Петербурзі (відкрита 1909 р.), де читав лекції, від неї був започаткований Військовий інститут фізичної культури в Ленінграді.
У подальшому олімпійську естафету О.Д. Бутовського підхопили кияни Микола Ріттер (брав участь у пробних змаганнях перед початком Афінської Олімпіади-1896), лікарі Євген Гарнич-Гарницький, Валентин Крамаренко, Олександр Анохін, одеський художник Микола Кравченко та інші спортивні й громадські діячі.