До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Незрівняна Альбіна

Представниці слабкої статі, як відомо, не люблять, коли вказують їхній вік. Але жінки знамениті, чиї біографії відшукуються в Інтернет-мережі одним натиском комп’ютерної «миші», навряд чи переймаються з цього приводу. І Альбіна Миколаївна, сподіваємося, не образиться, якщо ми назвемо круглу дату – 85!

Власне, її біографія – це ціла епоха в історії художньої гімнастики й українського спорту. За ці роки про Альбіну Дерюгіну журналістами написано сотні статей, а кількість її інтерв’ю обраховується, напевно, тисячами. Ми ж пропонуємо погортати сторінки біографії всесвітньовідомого тренера у вигляді абетки чи своєрідного калейдоскопу – з різних понять і подій, цікавих випадків, точок на карті та імен людей, з котрими так чи інакше пов’язана доля цієї легендарної особистості. І почнемо з її власного імені.

АЛЬБІНА. Кажуть, найвищий ступінь популярності – коли ім’я людини говорить саме про себе і можно обійтися без перерахування звань і регалій. У художній гімнастиці ім’я «Альбіна» – це навіть більше ніж бренд. Бо ж відомих Ірин, Олен, Марій, Оксан, Ань, Юль і Алін в цьому виді спорту вистачає, а от Альбіна була й залишається одна. Амбітна, вимоглива, сильна. Завжди і в усьому налаштована тільки на абсолютний результат. Унікальна.

БАЗЕЛЬ. Швейцарське місто, де Ірина Дерюгіна, донька й найголовніша учениця Альбіни Миколаївни, виграла свій перший титул абсолютної чемпіонки світу. Не всі знають, що в Базелі Ірина виступала, будучи хворою. Кожен вихід на майданчик, кожен стрибок і пірует давався їй через біль. Але судді і глядачі не бачили сліз спортсменки. «Будь сильною! Терпи, коли важко!» – ось один з головних життєвих принципів Альбіни Дерюгіної, який вона передала і доньці, і багатьом іншим своїм ученицям.

ВУСА БУДЬОННОГО. В одному з інтерв’ю Альбіна Миколаївна розповіла про комічний випадок, що трапився з нею в юності: «Будучи студенткою київського інфізу, я увійшла до складу делегації УРСР на всесоюзному параді фізкультурників у Москві. І саме мені було доручено вручити від імені українських атлетів букет квітів Микиті Хрущову. Усім дівчатам, котрі мали сходити на трибуну з квітами, видали красиві сукні, нові босоніжки ще й віночок на голову. Підніматися треба було швидко – не йти, а саме бігти. Ми все заздалегідь відрепетирували – хто, з якого флангу, в якому порядку... І от настав день параду. Особливого хвилювання в мене не було: бігаю добре, Хрущова навряд чи з кимось сплутаю. Але одну деталь я не врахувала – заради урочистого заходу сходи на трибуну застелили килимовою доріжкою. Одним словом, я спіткнулася й на повній швидкості – з букетом у руках і віночком на голові – гепнулася прямо на доріжку. Піднімаю голову й бачу над собою... вуса Будьонного. Він допоміг мені підвестися. Я усміхнулася й побігла далі – Хрущов без квітів не залишився. Той випадок мене навчив: якщо стався конфуз, головне – не розгубитися. Навіть із найскрутнішого становища можна вийти з гордо піднятою головою».

«ГЛАДІАТОР». Під саундтрек з цього фільму збірна України виграла «золото» в груповій вправі з п’ятьма стрічками на чемпіонаті світу 2002 року (Новий Орлеан, США). Та композиція була настільки вдало поставлена, що просто врізалася в пам’ять уболівальникам. Наша команда тоді виступала в суперзірковому складі – Анна Безсонова, Тамара Єрофеєва, Наталя Годунко, Олена Дзюбчук, Ліза Карабаш. На жаль, відтоді повторити цей результат нашим «груповичкам» не вдалося жодного разу. Можливо, прорив станеться в новому олімпійському циклі?

Ірина, Іван Костянтинович, Альбіна Миколаївна Дерюгіни

ДИСЦИПЛІНА. Про насиченість тренувань (щонайменше вісім годин роботи в залі щодня і боронь боже запізнитися на тренування хоча б на п’ять секунд), режим дня (відбій – о 22-й, підйом – о 6-й), сувору дієту (табу на все солодке і смачненьке) в художній гімнастиці ходять легенди. Аби бути завжди у формі, гімнасткам іноді доводиться розминатися в залі аеропорту або готельному вестибюлі. «Якось на змагання в Японію з нами поїхали журналіст-телевізійник з оператором, – згадує Альбіна Дерюгіна. – Переліт був тривалим, тож заїхали в готель – й одразу ж розминка. Хлопці-телевізійники, побачивши, як дівчата роблять вправи просто в готельному коридорі, відкрили роти від здивування, і хутко за телекамеру. Ну, кажуть, ви даєте: в поїздках з футболістами такого не побачиш».

ЕНТУЗІАЗМ. Те, чого, на думку Альбіни Дерюгіної, дуже не вистачає нинішнім молодим тренерам. І знову цитата: «Зараз тільки й чуєш: у молоді немає стимулу. Я це слово – стимул – терпіти не можу. А який стимул був у мене на початку тренерської кар’єри? Зарплата мала, перспективи туманні. Проте я всі вихідні проводила в бібліотеці – спеціальної літератури для «художниць» тоді ще не було, тому вивчала все, що стосувалося гімнастики спортивної, акробатики, балету. Бігала із запитаннями до своїх інститутських викладачів. Вчилася в усіх і кожного».

ЄГОРОВА. Її дівоче прізвище. Народилася наша героїня на Донбасі. Крім Альбіни в сім’ї Миколи Миколайовича та Клавдії Данилівни Єгорових було ще четверо дітей. Батько загинув під Берліном, за кілька днів до Перемоги. Мама піднімала дітей одна. У своїх інтерв’ю Альбіна Миколаївна завжди наголошує: «Любов до праці – це головне, чого навчила мене мама. Навіть під час війни в нашому домі була ідеальна чистота: ми з сестрою щодня металічною щіткою «драїли» підлогу так, що вона аж блищала. Куховарити, шити, прати – все вміли робити. І свою Ірину я змалечку привчила до роботи».

ЖАННА ВАСЮРА. Перша чемпіонка світу серед учениць Дерюгіної. 1973 року виборола світовий титул у складі збірної СРСР з групових вправ. Висока, струнка, експресивна, вона вирізнялася красою навіть на тлі інших «художниць».

ЗІНЧЕНКО ВАЛЕНТИНА САВЕЛІВНА. Одна із засновниць української художньо-гімнастичної школи. Саме вона першою побачила в завзятій дівчині з Макіївки неабиякі тренерські задатки, підтримувала й допомогала в роботі. «Велика трудівниця й надзвичайно скромна людина, – такою згадує свою наставницю Альбіна Дерюгіна. – Валентина Савелівна прожила складне життя, але ніколи ні на що не скаржилася. Це зараз спортсмени й тренери люблять «пофуркати»: і номер в готелі не такий, і годують не так. А Валентина Савелівна, коли їздила з нами на змагання, завжди всім була задоволена. Це ж тимчасово, казала, красу й затишок робитимемо дома».

ІВАН ДЕРЮГІН. Альбіну й Івана Дерюгіних називали однією з найкрасивіших спортивних пар не лише в Києві, а й в цілому Радянському Союзі. Красуня-гімнастка й красень-п’ятиборець, чемпіон Олімпіади-1956 в Мельбурні... В щасливому шлюбі прожили 42 роки, поки їх не розлучила смерть Івана Костянтиновича.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Ірина
ПОЛІЩУК