Залізний чемпіон

Борис Шахлін… Цілих десять років – з 1954-го по 1964-й – це ім’я переможними фанфарами лунало на аренах світу
В ті роки спортивна гімнастика була ще дуже далека від нинішньої з її феєрверком надскладних польотних елементів, від яких у глядача голова йде обертом. Але, як згадують очевидці, від виступів Шахліна на все життя залишалися враження «чогось невимовно прекрасного», «справжнього дива», «польотів уві сні і на яву». Погодьтеся, подібні епітети і метафори від свідків епохи є не менш важливим доповненням до біографії спортсмена, ніж перелік усіх його титулів і нагород. А перелік цей більш ніж поважний: семиразовий олімпійський чемпіон, шестиразовий чемпіон світу і володар шести золотих медалей європейських форумів, не кажучи вже про десятки перемог на чемпіонатах і Кубках СРСР… Після завершення спортивної кар’єри Борис Шахлін викладав гімнастику в рідному київському інфізі. Був одним з найдосвідченіших у СРСР, а потім у незалежній Україні гімнастичних арбітрів, входив до технічного комітету Міжнародної федерації гімнастики (ФІЖ). Одним словом, справжня легенда українського спорту, чию біографію варто перечитувати як людям старшого покоління, так і юним уболівальникам, спортсменам, тренерам-початківцям.

Зигзаги долі, або коли тренер стає дороговказом

Майже все життя Бориса Шахліна було пов’язане з Києвом. Приїхавши сюди 19-річним юнаком, Борис, за його власними словами, назавжди закохався в місто над Дніпром і любові цій жодного разу не зрадив. Власне, саме тут, у Києві, він і став «залізним Шахліним». Як з’явилося це прізвисько, ми ще згадаємо. А спочатку зробимо короткий екскурс в дитячі і юнацькі роки легендарного спортсмена.
Народився Борис Шахлін у містечку Ішим Тюменської області. Рано втратив обох батьків і з 12 років виховувався бабусею. Хто знає, як склалася б доля хлопця із сибірської глибинки, якби не… гімнастика. Точніше, людина, котра побачила в ньому неабиякі здібності до цього виду спорту. Василь Олексійович Порфир’єв – так звали першого його тренера. Через все життя Борис Анфіянович Шахлін зберіг почуття великої поваги і вдячності цій людині. Сьогодні в це важко повірити, але Порфир’єв, працюючи звичайним учителем фізкультури, дав путівку у великий спорт одразу двом майбутнім олімпійським чемпіонам. Крім Бориса Шахліна його вихованцем був Микола Анікін – переможець зимової Олімпіади 1956 року в лижній естафетній гонці. Ще кілька дівчат і хлопців, поряд з якими тренувався малий Борис, згодом стали майстрами спорту в різних дисциплінах. І це в ті часи, коли навіть в обласних центрах майстрів спорту було небагато. Уявляєте, яким талантом запалювати інтерес дітей до свого предмета володів цей простий учитель фізкультури, удостоєний згодом звання заслуженого тренера СРСР!
Коли Борис закінчив семирічку, перший тренер переконав підлітка не йти в залізничне училище, як радила бабуся і старший брат, а їхати до Свердловська – навчатися у фізкультурному технікумі.
У Свердловську Шахліну пощастило на педагога вдруге: його тренером став Едуард Федорович Рунг – молодий, але вже досвідчений викладач, сам у минулому досить непоганий гімнаст. Навчався Борис із задоволенням, незважаючи на важкий побут і постійне безгрошів’я. Аби якось прогодувати себе, хлопець після тренувань частенько ходив розвантажувати товарні вагони. Жартома казав, що це «нічна підкачка». Тренер у такі дні звільняв його від силової підготовки. «Знову на станцію підеш, – зітхав Рунг, – що ж, це теж фізичне навантаження. Спеціальна підготовка, звісно, була б доцільнішою, та що поробиш. Йди, коли треба». Згодом, за рекомендацією Рунга, Шахлін знайшов набагато кращий підробіток – тренував вечорами команду гімнастів Свердловського політехнукума. І коли підопічні (фактично його ровесники, а дехто був і значно старший) посіли призове місце на міських змаганнях, Борис радувався ледь не більше за них. Ну а сам він за три роки навчання практично пройшов шлях від третьорозрядника до майстра спорту.
Після отримання диплому перед хлопцем вдруге постало складне питання вибору подальшої життєвої дороги. І знову визначальну роль зіграла порада тренера. Якось після тренування між Рунгом і Борисом відбувся такий діалог:
- Шкода з тобою розставатися, але тобі треба вчитися далі. Їдь до Києва.
- А чому саме до Києва? – здивувався хлопець.
- По-перше, в Києві багато фруктів і овочів. А по-друге, в тамтешньому інституті фізкультури працює Олександр Семенович Мішаков. Я йому вже написав про тебе, він зустріне і в усьому допоможе.

«А ну, Фіянич, давай»

Під керівництвом Олександра Мішакова Шахлін тренувався з 1951-го і аж до завершення гімнастичної кар’єри. Власне, біографія цього тренера заслуговує окремої статті. Зауважимо лише, що Мішакову належить унікальне досягнення – він єдиний у світі тренер зі спортивної гімнастики, кому вдалося підготувати абсолютного чемпіона і абсолютну чемпіонку Олімпійських ігор. Знаменита Лариса Латиніна, володарка 18 олімпійських медалей, дев’ять серед яких золоті, – також його учениця. Загалом за своє життя Олександр Семенович підготував майже 70 майстрів спорту! В цілому Радянському Союзі таким показником могли похвалитися одиниці.