Сенсація ХХ Олімпійських Ігор

50 років тому на Іграх ХХ Олімпіади в Мюнхені сталася одна із найграндіозніших сенсацій в історії легкої атлетики, автором якої став наш земляк Валерій Борзов. Він став першим «білим» атлетом, котрий здобув перемогу на обох спринтерських дистанціях – 100 і 200 метрів. І досі є єдиним європейцем, хто зробив олімпійський дубль у спринті.

Так вже склалося, що з самого початку сучасних Олімпійських ігор у короткому спринті (100 м і 200 м) перемоги майже завжди діставалися представникам США. До дати, про яку йдеться, винятки з цього «правила» з бігу на 100 м трапилися на IV Іграх 1908 року в Лондоні, де чемпіоном став представник Південної Африки Р. Уокер; на VIII Іграх 1924 р. у Парижі – Г. Абрахамс (Великобританія); на IX Іграх 1928 р. в Амстердамі – П. Уільямс (Канада); на XVII Іграх 1960 р. у Римі – А. Харі (ФРН). В усіх інших випадках переможцями ставали переважно темношкірі американці.
Схожа картина вимальовувалася і на 200-метрівці.
Легкоатлетична збірна СРСР в Мюнхені складалася з 73 спортсменів, 20 з яких були з тодішньої УРСР, зокрема і вже досить знаний в країні та за її межами спринтер Валерій Борзов. Вихованець тренерів Бориса Войтаса (Нова Каховка) та Валентина Петровського (Київ) у попередньому забігу з часом 10,47 був першим. Отже вийшов до чвертьфіналу, який треба було долати ввечері, і де йому випало стартувати в компанії з Робертом Тейлором із США. Борзов виклався наповну, показавши результат 10,07, найкращий у його спортивній кар’єрі.
Наступного дня у півфіналі Валерій на півтора метри випередив усіх суперників і став готуватися до фіналу, який мав відбутися через дві години. І ось нарешті вирішальний забіг, у якому на старт, окрім Борзова, вийшли американець Роберт Тейлор, Лі Міллер і Макс Фрей з Ямайки, Дітер Хіршт із ФРН, Гаррі Кроуфорд із Тринідаду, Зенон Новош із Польщі та Олександр Корнелюк із СРСР.
Олімпійський стадіон був переповнений! Буквально на одному диханні Борзов пролетів ці 100 метрів і фінішував першим – 10,14. Він був настільки впевнений у своїй перемозі, що майже на фініші дозволив собі озирнутися і підняти вгору обидві руки. Так він і закінчив цей переможний біг!
На прес-конференції після перемоги на стометрівці серед іншого нашого спринтера запитали:
- Містер Борзов, що було б, якби ви не виграли?
- Програв би.
- Сьогодні вітряний день. Ви бігли проти вітру. Чи заважав вітер перемогти?
- Вітер заважає встановлювати рекорди. Вітер не може заважати перемогти. Ми всі бігли проти вітру.
- Що очікує вас вдома, коли ви повернетеся туди з медаллю?
- Мене очікують робота над дисертацією, тренування…
Але тими днями попереду у Борзова, замість відпочинку, ще були чотири старти на 200-метрівці. Дуже легко і невимушено Борзов у забігу подолав дистанцію за 20,64, у чвертьфіналі – за 20,30. (Це було рекордом СРСР за електронним вимірюванням. Тут варто згадати, що ще з 60-х років ХХ сторіччя почалися спроби спочатку поєднати, а потім і перейти з ручного хронометражу на електронний. Проте тільки з першого січня 1975 року було офіційно введено реєстрацію світових рекордів за електронним вимірюванням. Саме стільки часу пішло на розробку та вдосконалення потрібного для цього обладнання, яке відповідало необхідній точності фіксації часу.)
У іншому чвертьфіналі американець Ларрі Блек показав 20,28. Саме ці два прізвища зацікавили газетярів, які намагалися передбачити переможця заздалегідь. Фахівці обговорювали списки найкращих спринтерів сезону, і першим у них йшов Блек з результатом 20,0, Борзов розміщався на 18-му рядку – 20,7.
У півфіналі Борзов біг економно, результат - 20,74.
Перед фінальним забігом стадіон був забитий вщерть. Люди сиділи у проходах, на сходах. В ті дні в Мюнхені Борзов був одним із найпопулярніших чемпіонів.
На доріжки разом з Борзовим, зокрема, вийшли три американці - Ларрі Блек, Лі Бартон, Ронні Сміт, італієць П’єтро Міннеа. Коли диктор оголосив, що по п’ятій доріжці стартує Валерій Борзов, стадіон вибухнув бурею оплесків. Майже всю дистанцію точилася неабияка боротьба, до виходу на пряму суперники бігли майже поруч. І раптом, немов перемкнувши швидкість, Борзов стрімко помчав до фінішу - і всі опоненти залишилися позаду! На табло висвітилися цифри: спочатку - 19,99, а згодом - 20,00! Новий європейський і всесоюзний рекорди. І перша подвійна перемога в олімпійському спринті представника європейського континенту, а отже гучна сенсація!
Через чотири роки в олімпійському Монреалі, виборовши дві бронзові нагороди на дистанції 100 метрів і в естафеті 4х100 метрів, Валерій ще раз підтвердив реноме найсильнішого з-поміж білошкірих бігунів. До його появи на арені світового спринту ніхто не порушував питання тактики бігу на короткі дистанції. Він з’явився на біговій доріжці, щоб ущент зруйнувати існуючі канони. За 10 швидкоплинних секунд на стометрівці Валерій Борзов кілька разів міг змінити стиль і ритм свого бігу. Його здатність прораховувати різноманітні варіанти ситуацій і вносити корективи у біг була блискавичною!