До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

«Мусимо повернутися до світової еліти»

  • Олімпійська Арена №4-2021
  • Хокей
Хокей
Травень в українському хокеї буде знаковим. Після понад річної перерви, пов’язаної з пандемією коронавірусу, відновить функціонування національна збірна. Звісно, команда буде оновленою.

Під час тривалої паузи залишив посаду попередній наставник Сергій Вітер. На його місце нещодавно було призначено 46-річного Вадима Шахрайчука, легендарного у недалекому минулому центрфорварда збірної України, котрий виступав у складі команди впродовж 22 років, зіграв на 15 чемпіонатах світу, дев’ять із яких – в елітному дивізіоні. Шахрайчук був у складі збірної на єдиному в її історії олімпійському турнірі в Солт-Лейк-Сіті-2002. Загалом за національну дружину у період з 1991 по 2013 р. він провів 133 матчі, в яких закинув 47 шайб і віддав 45 результативних передач.
Наразі Шахрайчук визначився з претендентами на участь у перших зборах, які увінчаються участю збірної в міжнародному турнірі Beat Covid-19 Ice Hockey Tournament 15-21 травня в словенській Любляні.
Напередодні зборів новий наставник національної команди розповів нашому виданню, які завдання стоять перед ним, з якими труднощами він зіткнувся на самому початку своєї роботи, чого очікує від себе і підопічних і чи збирається надалі поєднувати роботу в румунській «Дунарі» з працею в збірній.

- Нікого не влаштовує, що нині збірна України перебуває в третьому за силами дивізіоні світового хокею. Маємо для початку піднятися щаблем вище і впродовж кількох років там закріпитися, зміцніти для вирішення головного завдання – повернення до елітного дивізіону чемпіонату світу. Непростим виглядає навіть виконання першочергової мети – перемоги в дивізіоні 1В. На двох попередніх турнірах ми мали всі шанси, навпаки, понизитися в класі. Тому впродовж найближчого року будемо зайняті створенням боєздатного колективу, з яким спробуємо виграти дивізіон 1В.

Коли ваше покоління завершило виступи, реанімувати команду не міг ніхто – ні досвідчений Олександр Сеуканд, ні канадець Дейв Льюїс, ні ексгравець НХЛ Олександр Годинюк, ні ваш партнер по збірній Андрій Срюбко. Не боїтеся, що лише поповните цей список?

- Ми, старожили українського хокею, котрі практично десять років виступали в елітному дивізіоні, єдиний раз у нашій історії пробилися на Олімпійські ігри, бачили, до чого котимося. На жаль, до наших слів не дослухалися. Нині ситуація потроху виправляється. Але мені як тренеру збірної неприємно бачити, що між Федерацією хокею України і Українською хокейною лігою існує напруга. Як на мене, ми маємо забути про особисті амбіції й об’єднатися навколо спільної справи – відродження вітчизняного хокею. Думаю, прогрес виду спорту буде корисним для всіх нас. Маємо розуміти, що у зв’язку зокрема із причинами, які від жодного з нас не залежать, хокей і спорт загалом перебуває у складній ситуації, з якої треба виходити з честю. Головне не сваритися один з одним. Кожен має займатися своєю справою.

Чи не єдиною позитивною подією в українському хокеї за останні роки була перемога юнацької збірної України до 18 років на домашньому чемпіонаті світу-2018 у дивізіоні 1В. Відтоді минуло три роки, і, вочевидь, представники тієї команди поступово мали б ставати кістяком нинішньої національної збірної…

– До розширеного списку кандидатів до національної команди ми зараз включили шістьох переможців тієї світової першості: воротаря Артура Оганджаняна, захисника Дениса Матусевича, нападників Олександра Пересунька, Фелікса Морозова, Дмитра Даниленка і Гліба Кривошапкіна. На засіданні тренерської ради мав розмову з Олегом Ігнатьєвим, який вів цих хлопців від перших кроків у хокеї до рівня молодіжних збірних. Він дав характеристику і цим гравцям, і тим, хто зараз до збірної не викликаний, але може бути запрошений у майбутньому. Вони всі у нас на олівці і, сподіваюся, що через рік-два справді складуть основу національної збірної.
З часом досвідчені хокеїсти залишатимуть спорт, і саме вихованці Ігнатьєва мають їх замінити. Вони, а також 18-річний Артур Чолач, котрий грав у збірній Ігнатьєва лише 2019-го, але нині стрімко прогресує і вже є одним із основних гравців київського «Сокола». Відгуки про його гру дуже хороші.

На хвилі атаки

На чому зосередитеся під час двотижневих зборів у Броварах?

- У наші плани втрутилися коронавірусні реалії. Попередньо планували розділити збір на два мікроцикли. Але змушені внести корективи через вимоги медичного протоколу. Збір буде коротшим ніж розраховували. Тож найперше зосередимося на тактичних заняттях. Познайомимо гравців з нашими вимогами, а самі оцінимо ступінь їх готовності. Заочно ми знайомі з усіма, але хочеться перевірити, як запропоноване нами сприйматиметься. Погано, що перед відльотом до Словенії не проведемо жодної контрольної гри. Мабуть, проведемо двосторонку. Якщо це буде можливо, хочеться, аби на цей поєдинок прийшли уболівальники. Ми взагалі розраховували провести цей збір максимально відкрито для журналістів і вболівальників. Але пандемія диктує свої правила.

Склад збірної України

Воротарі: Богдан Дяченко («Донбас»), Дмитро Кубрицький («Сокіл»), Артур Оганджанян («New Hampshire Jr. Monarchs», США), Олег Петров («Дніпро»).
Оборонці: Володимир Алексюк, Всеволод Толстушко (обидва – «Кременчук»), Віталій Андрейків, Іван Сисак, Артур Чолач (усі – «Сокіл»), Андрій Григор’єв, Пилип Пангелов-Юлдашев (обидва – «Донбас»), Денис Матусевич («Дніпро»), Павло Таран («Краматорськ»), Ігор Мережко («Рубін», Росія).
Нападники: Сергій Бабинець, Роман Благий, Дмитро Даниленко (усі – «Білий Барс»), Микита Буценко, Віктор Захаров, Ілля Коренчук, Олександр Костиков, Віталій Лялька, Олександр Пересунько, Максим Разумов (усі – «Донбас»), Олексій Ворона, Тимур Гриценко, Андрій Денискін (усі – «Кременчук»), Севастян Карпенко («Маріуполь»), Гліб Кривошапкин («Краматорськ»), Андрій Міхнов, Фелікс Морозов, Дмитро Німенко (усі – «Сокіл»).
У Словенії перед командою стоятимуть якісь завдання?

- Звичайно. Хоч розуміємо, що суперники сильніші, хочеться виступити успішно. Боротимемося за перемогу в кожному матчі, як на чемпіонаті світу. Хочеться зрозуміти, на якому ми порівняно з цими командами небі, чого нам бракує.

Останніми роками наша хокейна збірна не тішила не тільки результатом, а й тим, чим вирізнявся український хокей у найліпші роки – бійцівськими рисами…

- Безперечно, нам треба повертати ці компоненти, бо без характеру, бажання перемагати у спорті робити нічого. Якщо бажання немає, то до збірної можна й не приїжджати. Нам, тренерському штабові, треба прагнути, аби хлопці виходили на лід з наміром показати усе, що вони можуть, а іноді навіть більше. По-іншому матчі, які складаються невдало, не витягуються. До слова, у хлопців Олега Ігнатьєва бійцівські риси були на рівні.

Вадиме, ви прийняли збірну, паралельно обіймаючи посаду головного тренера румунського клубу «Дунаря» з Галаца. Нині ваші румунські підопічні готуються до плей-оф. Що після цього? Будете суміщати посади в клубі і збірній?

- Поки що не знаю. Федерація жорстких вимог стосовно суміщення посад не висувала. Можу сказати, що впродовж місяця, коли розриваюся між двома посадами, відчув, наскільки це важко. Думаю, в Україні суміщати працю в клубі і збірній було б простіше. Інша справа, коли перебуваєш закордоном і стежиш за кандидатами на відстані. Для мене це перший такий досвід. Вирішив, що коли доведеться обирати між клубом і збірною, пріоритет віддам нашій національній команді.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Іван
ВЕРБИЦЬКИЙ