Paris 2024
Спортивні баталії 2023 року
До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

Старт в чемпіони. Далі буде?

  • Олімпійська Арена №4-2018
  • Хокей
Хокей. Старт в чемпіони. Далі буде?
Останнім часом в українському хокеї відбулося чимало подій. На початку квітня завершився національний чемпіонат, який вперше проводився серед гравців не старших 26 років. Чемпіонство вибороли хокеїсти донецького «Донбасу». Потім настав час збірних і найгучнішого за останні роки успіху українського хокею: юніорська збірна України (до 18 років) під керівництвом Олега Ігнатьєва стала на льоду київського Палацу спорту чемпіоном світу в дивізіоні 1В.

Щоправда, слідом за тим був холодний душ у вигляді непереконливого виступу національної збірної, яка свої матчі в тому ж ешелоні 1В проводила в Каунасі (Литва). Українці виграли лише один матч з п’яти, а в дивізіоні втрималися завдяки тому, що змогли не програти в основний час майбутнім переможцям – збірній Литви.
Власне, з розмови про литовські баталії і розпочалася наша зустріч з наставником збірної Олександром САВИЦЬКИМ, котрий також очолює клуб «Кременчук», який є фіналістом національного чемпіонату.
- Біди, з якими зіштовхнувся український хокей, нам, тим, хто колись грав чи зараз тренує, давно набили оскому, - бере слово Олександр Валерійович. – Звичайно, причини невдач можна шукати, скажімо, в омолодженні чемпіонату. Однак все ж проблема значно комплексніша. Зверніть увагу, команди інших країн стоять на одному місці, піднімаються вгору, вибувають, знову повертаються. Наша збірна ж постійно скочується вниз, не демонструючи жодного прогресу. Перспектив для того, аби щось змінити, наразі вкрай небагато. Буду банальним, бо про це кажуть усі, однак факт залишається фактом: треба будувати ковзанки. Інакше розвитку не буде.
Справді, ті слова, які ви зараз повторюєте, лунали, ще коли ви були гравцем, а українська збірна грала в топ-дивізіоні чемпіонату світу. Люди, котрі тоді виступали, в один голос стверджували: не буде де займатися дітям – збірна скотиться в третій дивізіон і нескоро в еліту повернеться.

- От вона й скотилася. А передумов до того, аби щось змінилося, немає. Тому виступаємо на чемпіонатах світу невдало. Решта збірних не стоїть на місці, розвивається. Під час останнього збору в Угорщині перед чемпіонатом світу ми проводили тренування на одній ковзанці, перший контрольний матч проти команди Польщі грали на іншій, наступний поєдинок проти угорців – на третій. Скрізь тренуються діти, навколо арен є вся інфраструктура для підготовки від дитячо-юнацьких команд до збірних. Тренувальним процесом керує фінський фахівець Ярмо Толманен (екс-тренер юніорської та молодіжної збірних Фінляндії. – Авт.). До нього передавав свій досвід канадець Річ Чорномаз (головний тренер угорської збірної у 2013-2017 рр., екс-гравець НХЛ, очолював німецькі клуби, двічі приводив їх до чемпіонства. – Авт.). Тож чи дивно, що командам рівня Угорщини ми вже поступаємося? Так, ще намагаємося грати на рівних, але це стає дедалі складніше.

Перед тим, як у Литві мала грати на чемпіонаті світу очолювана вами національна збірна, у Києві мундіаль в дивізіоні 1В виграла юніорська команда. Можливо, це саме те підгрунтя, яке дасть результат згодом?

- Те, що хлопці перемогли, – прекрасно. Під керівництвом тренера Олега Ігнатьєва вони провели величезну роботу. Юнаки 2000 року народження зібралися під знаменами київського «Беркуту». Вони мали змогу щодня готуватися на льоду. Крім того, треба віддати належне тренеру, котрий провів колосальну і дуже якісну роботу.
Водночас я не бачу підгрунтя для подальшого фахового росту цих хлопців. Команда гравців 2000 року народження у нас така єдина, їй були створені майже ідеальні умови для підготовки, а також виступів у чемпіонаті Білорусі. Навколо цих хлопців пустка. Юнаки іншого віку тренуються порізно. Так, щось схоже ми намагалися створити в Кременчуці, завдяки керівництву нашого клубу ми теж грали у білоруській першості. Але це поодинокі випадки. Інші команди юнаками або не займаються взагалі, або не можуть створити їм умов. Бодай тому, що бракує льоду.
Дуже хотілося б вірити, що хлопці з юніорської збірної продовжуватимуть прогресувати, що вони матимуть для цього можливості.
Існує думка, що юніорська збірна виграла домашню світову першість завдяки зокрема омолодженню внутрішнього чемпіонату. Припустимо, це так, хоча це твердження теж суперечливе. Але що далі? Чемпіонат України закінчився на початку квітня. До того часу грали лише фіналісти, інші завершили сезон раніше. Мені цікаво: хтось окрім білоцерківського «Білого барса» продовжував тренуватися чи хлопців відправили по відпустках?
Діти в такому віці ще повинні вчитися грати у хокей. Цей процес має бути безперервним. Тоді, коли 15-16 років було мені, ми відпочивали місяць, а решту одинадцять працювали. Біда нашого дитячо-юнацького хокею полягає в нецілісному тренувальному режимі. Діти просто не встигають навчитися. Ось, наприклад, на чемпіонаті світу в Литві, зауважив, що деякі японці сильніше один одному віддають передачі, ніж ми кидаємо по воротах.

Блискучий прорив

Але візьміть ту ж Литву. Донедавна їхній клубний хокей був на ще примітивнішому рівні, ніж наш. А зараз тамтешня збірна виграла дивізіон ІВ і підвищилася у класі, не лише завдяки старожилам рівня Дарюса Каспарайтіса чи Дайнюса Зубруса.

- У Литві близько трьох мільйонів населення. Лише в Каунасі, де ми грали, три ковзанки –в місті, де мешкає близько 300 тисяч осіб. У нас тільки у Києві понад 3,5 млн, скільки в місті ковзанок? Ось вам і відповідь на питання, чому Литва прогресує, а ми продовжуємо котитися вниз. Литовці мають представників у Континентальній хокейній лізі, шведському чемпіонаті. Це рівень, до якого нам сьогодні далеко. А Зубруса і Каспарайтіса ми ставили нашим хлопцям у приклад, звертали увагу, як люди самостійно готуються до матчів. Це видатні професіонали. Врахуйте також, що у внутрішньому чемпіонаті Литви найвищий дивізіон представлений сімома клубами, а ще є перша ліга. У нас в УХЛ ледве зібралося шість команд.

Але так вийшло, що саме проти Литви, яка виграла на домашньому мундіалі всі матчі, Україна відіграла найкраще. Те очко, здобуте завдяки нічиїй в основний час, гарантувало нашій збірній збереження прописки в дивізіоні ІВ.

- Це був яскравий матч на 13-тисячній арені, ажіотаж навколо нього складно передати. Наші хлопці вийшли на гру дуже мобілізованими, видали непоганий хокей.

Чому ж з іншими суперниками, за винятком стартового поєдинку проти румунів, команда зіграла не так вдало?

- Ми зрозуміли, що буде непросто в усіх поєдинках, ще коли до нашого першого матчу переглянули зустріч, у якій естонці в овертаймі поступилися японцям. Побачили, що команди прекрасно організовані, демонструють грамотний хокей. Тому на установці перед поєдинком з румунами попередив хлопців, що турнір швидкоплинний, і права на помилки практично немає. В боротьбу треба вмикатися одразу. Румуни спочатку нас по старій пам’яті ще остерігалися, а потім виглядали доволі непогано. На щастя, клас нашої команди поки ще вищий, і це позначилося на рахунку. Вже в цьому матчі наші нападники застрягали в кутах, але завдяки ланці Микити Буценка тричі все ж закинули.
А потім був матч проти Естонії. Ми пам’ятали, як ще на чемпіонаті світу-2016 у Хорватії вдалося переграти цього суперника лише в останньому періоді. Однак з того часу наша команда суттєво оновилася, чимало гравців завершили виступи (мова про Шафаренка, Бондарева, Побєдоносцева, Ісаєнка, Гніденка, Петранговського; крім того, дискваліфіковано воротаря Захарченка, а Алексюк й Андрейків від участі в чемпіонаті відмовилися .– Авт.). Матч з естонцями став першим дзвінком. Ми розуміли, що треба додати, але не було, за рахунок чого. Естонці за два роки покращили катання, були добре підготовлені фізично. І не дивно, адже більшість їхніх хокеїстів виступають у хороших європейських лігах.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Іван
ВЕРБИЦЬКИЙ

Фото
Павла КУБАНОВА