Одне серце на весь човен

Замість кар'єри успішної скрипальки, а, можливо, і співачки волинянка Марія Повх обрала веслування на байдарках, яке її просто зачарувало. 2016-го на Олімпіаді в Ріо Повх у складі четвірки зупинилася за крок до медалі. На Європейських іграх у Мінську вона завоювала «золото» і тепер рішуче налаштована штурмувати п'єдестал Токіо-2020.


- Спочатку був легкий шок, бо серйозно готувалися до Кубка України, де мали визначити склад олімпійської збірної. До нього залишалося декілька тижнів. Була мета відібратися до команди. Аж тут відтермінування Олімпіади. Наша збірна тоді готувалася на Сардинії. Ми буквально за пів дня зібралися і поїхали додому. Але після шоку відчула легке задоволення: з’явився ще рік на кращу підготовку.


- Тоді точно свою декретну відпустку не відкладала б. Бо торік планувала після Олімпіади піти в декрет. Його довелося відкласти. Але цьогоріч ми з чоловіком поставили б собі вже інші цілі – сімейні.


- Взагалі 2019-го ми здобули ліцензії в четвірці й двійці, але нам дали п’ять квот. У квітні провели Кубок України, де до олімпійської команди відібрали п’ять найкращих дівчат за сумою часу двох дистанцій – 200 і 500 м. Вони й готуватимуться до Ігор-2020. За місяць відбудеться чемпіонат України, у якому братимуть участь усі спортсменки. Там визначиться, хто в якій дисципліні змагатиметься в Токіо: хто виграє олімпійську дистанцію, той і виступатиме на ній в Японії. У двійках і четвірках, мабуть, уже на зборах старший тренер плануватиме заїзди різними екіпажами. Наприклад, у двійці я можу спробувати з Людмилою Кукліновською, Анастасією Тодоровою, Марією Кічасовою пройти контрольні заїзди. Так само і з четвіркою будуть проводитися контрольні заїзди з різними варіантами екіпажів.


- У нас не тільки немає жодних переваг, ще й склалася така ситуація, що на чемпіонаті світу ми здобули ліцензії у двійці й четвірці, і я виступала в обох човнах. Іноді буває так, що коли ті самі люди сидять у двох екіпажах, анулюється ліцензія у меншому. А нам замість шести квот дали п’ять: на четвірку і одну ліцензію на двійку. І тепер хтось з четвірки на Олімпіаді має сісти і в двійку.


- Взагалі підготовка почалася минулого жовтня. У нас зазвичай сезон завершується наприкінці серпня. Але торік він закінчився трохи пізніше – у вересні, а через декілька днів ми з командою вже поїхали на перший збір до Туреччини. З листопада я тренувалася з особистим тренером, моїм чоловіком Романом Повхом. Зі мною працювали Інна Грищун і Наталя Докієнко. Ми готувалися тут, в Україні: за мінусової температури виходили на воду на Видубичах. Погодні умови взагалі цього сезону нас тримали в тонусі. Але не було іншого виходу, можливості щось переносити. Ми виходили, бо знали, заради чого працюємо, і це принесло свої плоди на даний момент. Однак ми не розслабляємося через те, що відібралися на Олімпіаду. Це тільки чверть шляху до основної мети.


- Я хотіла до цього сезону більше готуватися з особистим тренером. Звичайно, були різні моменти: основна команда має бути разом, а я відділилася. І, можливо, кожен сприйняв це по-різному. Але я рада, що ми пройшли таку підготовку, було багато зроблено, щось нове включили в тренувальний процес.


- Мій особистий тренер мене наскрізь бачить і відчуває, що мені потрібно. Тому так організовував тренування, щоб мені подобалося. Трапляється, що спортсмену не до душі робота, яку він виконує. Але він усе робить, зчепивши зуби. А мій тренер каже: «Я по очах бачу, що тобі потрібно».
Наприкінці січня я захворіла на коронавірус, і більше ніж на місяць випала з підготовки. Було справді тяжко. Я відчула покращення буквально за три тижні до Кубка України, у середині березня. Тоді я нарешті могла нормально працювати, як зазвичай. Слава Богу, що все позаду і з гарним настроєм ми рухаємося вперед.

- 25 травня чемпіонат України і 4 червня - чемпіонат Європи, якщо нічого не відмінять через коронавірус. Першість Європи буде останнім змаганням перед Олімпіадою. Потім почнуться основні збори для підготовки до Ігор-2020, але де вони відбудуться, ми ще не знаємо, планували в Китаї.


- Після ліцензійного чемпіонату світу 2019 року там проводили Олімпійський тиждень. Але ми туди не поїхали. Можливо, фінансів не було або з якоїсь іншої причини. Ті, хто бачили канал в Токіо, розповідали, що він знаходиться поруч із морем і там великі хвилі. Ми в Японії ніколи не були, наші змагання відбуваються переважно у Європі. Тільки до Ріо на Олімпійські ігри ми поїхали так далеко.


- Мені подобається багато каналів. В Угорщині чудова атмосфера: там збирається стільки вболівальників, як на стадіоні. Хороший веслувальний канал у Чехії. В Україні улюблений Дніпровський канал. Із задоволенням туди виходжу. Я пишаюся правом іноді змагатися на цьому каналі і люблю його. Завжди з гарним настроєм їду до Дніпра. Це місто притягує мене своєю енергетикою.


- Так, це поки що мій найкращий результат, якщо не враховувати четверте місце на Олімпіаді. Коли я стояла на п’єдесталі в Мінську, згадала, яку роботу виконала взимку й зітхнула з полегшенням, усе було не дарма: біль у руках, у м’язах, те, що недосипала якісь години. Всі нюанси тієї миті відійшли на другий план, я почувалася щасливою.


- Вона якраз з юніорів перейшла до дорослої збірної, і перед Кубком України ми вийшли разом лише один раз. Нас спробували посадити в один човен на тренуванні, але з першого разу у нас нічого не вийшло. Спробували різні варіанти: і я на першому номері, і вона загрібала, але нічого не вдавалося. І після тренування ми вийшли засмученими. Але буквально за два дні до Кубка України ми приїхали до Дніпра, сіли в човен, пройшли декілька відрізків, а потім на дистанції фінішували разом з Анастасією Тодоровою й Інною Грищун. Переможниць визначав фотофініш. А ми з Людою стали першими. І з того часу розпочалася історія нашої двійки.
Нам не довелося притиратися. Склався цікавий тандем, по характеру ми підходимо одна одній. Люда молода, бойовита, позитивна дівчина. Можливо, нам вдасться разом виступити і в Токіо.


- D дитинстві займалася грою на скрипці, а ще й на фортепіано. Співала у хорі і церковних хорах. Але пізніше я не вступила до музичного училища, а обрала веслування. Цьогоріч на 8 березня мені чоловік подарував скрипку, щоб я згадала своє дитинство і знову повернулася до колишніх занять. Це щось нове, але водночас і забуте старе. І зараз в мене є мета знову навчитися грати, бо востаннє я це робила у сьомому класі. Тобто я скрипку не брала до рук вже 20 років – відтоді, як займаюся веслуванням.


- У мене в родині багато музикантів. Дядя грав на цимбалах, двоюрідні сестри грають на арфі й на скрипці. І всі думали, що я теж буду музиканткою. Коли була малою, одна бабуся хотіла, аби я ходила на спортивну гімнастику, а інша – щоб на музику. Спочатку це бажання переважило. Але через 7-8 років мене більше привабив спорт. Я закохалася у веслування. Спочатку це було таке дитяче захоплення: влітку покататися на байдарці. Але коли ти виграв свої перші змагання, тренер уже не відпустить. Він щось побачив у мені і всіма силами намагався прищепити любов до веслування. Так розпочалася моя спортивна кар’єра. Дуже вдячна моїм першим тренерам Ользі Тарасівні Мухаметаліній і Тарасу Юхимовичу Шевченку за те, що вони заклали мені любов до веслування з дитинства. Андрію Богдановичу Шевчуку та Роману Федоровичу Повху, які тренують мене нині, підтримують і роблять мене кожного дня сильнішою. Щиро вдячна всім людям які зустрічаються на моїй життєвій дорозі, які мене навчають, змінюють і роблять мене щасливою людиною!