«Все життя – гандбол»

«Все життя - гандбол»

З ім’ям Лочмана пов’язані найяскравіші сторінки в історії чоловічого ручного м’яча періоду Незалежності України. Перша і досі єдина нагорода – «срібло» молодіжного чемпіонату світу-1997. Перший вихід до фінальної частини чемпіонату Європи (2000), а також чемпіонату світу (2001). Сьоме місце, яке посіла збірна тоді у Франції, і досі залишається найкращим результатом для наших представників сильної статі на планетарних форумах.
Сьогодні відомий у минулому гандболіст працює тренером у столичній ДЮСШ «Стрімкий м’яч». Його команда стала срібним призером чемпіонату України-2020 серед хлопців 2007 р. н. В’ячеслав Лочман мріє про те, що його учням вдасться зробити те, чого не вдалося йому, а саме одного дня вийти на майданчик під прапором України на Олімпійських іграх.

Одного разу і на ціле життя

- Через проблеми з колінами я рано завершив кар’єру, не награвся так, як мені цього хотілося б. Моїм останнім закордонним клубом було мінське «Динамо». Коли після нього я повернувся до України, сказав собі: все, крапка. Місяці чотири я відпочивав, тренуючись хіба що для підтримання форми. Але цього часу вистачило, щоб скучити за гандболом і усвідомити, що я не можу жити без цього виду спорту. А потім мені подзвонили з клубу «Мотор-ЗНТУ-ЗАБ». Тоді чоловіча команда в них була на стадії становлення, і мене запросили підтримати молодий колектив на майданчику з подальшою перспективою очолити його у якості тренера.


- Цілком погоджуюся з метром вітчизняного футболу. Коли граєш, ти сконцентрований насамперед на своїх діях, а тренер повинен думати і про тебе, і про всіх твоїх товаришів, і про результат команди. Чому я вирішив стати тренером? Усе просто: бо не можу жити без гандболу.


- Я б не повірив! Навіть казав свого часу, що з мене ніколи не вийде дитячий тренер. Але коли очолив дубль «Мотора», до мене стали приходити молоді гравці. Дивився на них і міркував: «Як так, вони цього не вміють, того не знають?» Один колега якось парирував: «А ти спробуй сам навчи!» З часом я зрозумів, яка це тяжка праця, коли до тебе приходить дитина, котра навіть уявлення не має про гандбол, і ти починаєш з нею працювати фактично з нуля.

Найкраща реклама - це перемога

- Насамперед тренер має бути доброю людиною. Прошу не плутати з м’якою! Добрий означає, що ти маєш ставитися до підопічних як до себе, з розумінням. З таким підходом легко працювати й з дітьми, і з дорослими. Друга якість – маєш бути прикладом для вихованців, як у спорті, так і у житті, третє - маєш бути професіоналом у своїй справі.


- Насправді, кожен з хлопців у цьому залі може вирости у гравця високого класу. Просто той, у кого більше таланту, буде схоплювати швидше, а тому, кому від природи дано менше, знадобиться більше часу, але він може надолужити за допомогою працьовитості. Головне, аби було бажання, а ще, і це не менш важливо, підтримка батьків, котрі мають заохочувати своїх дітей до занять спортом. У мене в групі хлопці з різних кінців Києва. Але ні сніг, ні дощ їм не заважають приїздити щодня після школи на тренування. А влітку, коли ми зранку проводили заняття на свіжому повітрі, то дехто, щоб встигнути, навіть о п’ятій ранку прокидався. Просто вони відчули смак перемоги й у них з’явилася мета.
Але є ще один і чи ненайвагоміший фактор: умови. У Києві дуже гостро стоїть проблема з інфраструктурою. Ми тренуємося у спортивному залі школи 298 на Оболоні. Так для дітей, це безкоштовно, як і самі заняття, але зал відчутно менше за стандартний гандбольний майданчик. Орендувати власним коштом практично не реально. Тож доводиться виходити з того, що є, раз на тиждень вибираємося в Київський спортивний ліцей-інтернат. Коли погода дозволяє, тренуємося на вулиці.

- На ігри збірної, як чоловічої, так і жіночої, ходимо обов’язково. Також влаштовуємо спільні перегляди трансляцій Ліги чемпіонів. Я або запрошую хлопців до себе, або даю завдання подивитися певний матч самостійно, і потім разом ми його обговорюємо та аналізуємо. Також бували ми і на іграх «Мотора». У мене залишилися друзі в структурі клубу, тож нам відкривали усі двері, влаштували мініекскурсію, навіть дозволили зазирнути у роздягальню. А в подарунок хлопці отримали комплект форми від гравців клубу.


- Ми стараємося, щоб наші діти знали історію українського гандболу, тим більше що в ній багато славетних сторінок. Проводимо різні заходи. Я брав участь в Олімпійському уроці разом з нашими легендарними гравчинями Ольгою Зубаревою і Людмилою Бобрусь-Порадник. Вони показали свої нагороди, поділилися досвідом і відповіли на запитання. А щодо прикладів, то, звичайно, хлопці дивляться на сучасних зірок, зокрема MVP останнього чемпіонату світу данця Міккеля Хансена, зіркового крайнього французької збірної Люка Абало, а також його молодшого співвітчизника Діка Мема, нашого провідного гандболіста Сергія Онуфрієнка, а також білоруського легіонера «Мотора» Бориса Пуховського.

Справжнє спортивне щастя

- Не повірите – збирати кубик Рубіка. У нас вся команда захопилася. А у мене в дитинстві ніколи не виходило зібрати більше двох сторін, але тоді й інтернету не було. Тож я поставив собі за мету навчитися, щоб не бути гіршим за хлопців. І зараз роблю це із задоволенням.

- Багато було яскравих зустрічей, складно обрати одну. Насамперед згадуються ігри чемпіонату світу-2001, а також домашній матч «ЗТР» проти «Лемго» у Кубку ЄГФ сезону-2001/2002. Німці гадали, що для них стане легкою прогулянкою подорож до Запоріжжя. Але ми тоді зробили неймовірне і виграли 28:22 Я забив п’ятнадцять м’ячів. А у матчі-відповіді, на жаль, зазнав серйозної травми – порвав хрестоподібну зв’язку.

Назад до 1997-го

- Пам’ятаю дуже добре! І не тільки сам чемпіонат, а й те, що йому передувало, а саме відбірковий турнір, коли нам весь час не вистачало одного-двох м’ячів. Дуже сильно позначався на нашій грі брак упевненості й досвіду зустрічей на міжнародному рівні. Адже на початку дев’яностих, на відміну від наших суперників з інших країн, нам складно було вирватися кудись на турніри в Європу.
Але перед самим чемпіонатом підготовка була дуже серйозна. Ми фактично два місяці не були вдома, поїхали в червні і повернулися вже у вересні. За цей час провели збір і низку товариських зустрічей у Німеччині. З командою тоді працювали три тренери: Владислав Циганок, Леонід Захаров і Борис Чижов.
У фінальному раунді світової першості на груповому етапі ми не здобули жодної перемоги: зазнали поразки в поєдинках з командами Хорватії (25:26), Іспанії (24:28) й Туреччини (20:23) і зіграли внічию з македонцями (31:31). У підсумку посіли останнє, п'яте, місце. Але на нас спрацювала формула змагань. Три учасники групи з п'яти безпосередньо виходили до 1/8 фіналу, а решта проводили додаткові зустрічі за право продовжувати боротьбу з такими ж невдахами з іншого квінтету. У додатковому матчі плей-оф ми обіграли збірну ОАЕ (30:26). Потім в основній «сітці» взяли реванш у хорватів (29:23), далі здобули переконливу перемогу з різницею в десять м’ячів над німцями (33:23) і розгромили поляків (35:19). І тільки в матчі за «золото» поступилися данцям (23:29). Зараз, озираючись назад, розумієш, наскільки вагомим було те досягнення: минуло понад двадцять років, а його так і не змогли повторити.


- На чемпіонаті світу ми могли виступити краще. Чому не склалася чвертьфінальна гра проти команди Швеції, якій ми поступилися 32:20? Гадаю, позначилося те, що ми дуже багато сил віддали у попередній зустрічі з хорватами, доля того матчу визначилася лише в овертаймі. В першому поєдинку мінітурніру за п’яте-восьме місця іспанці виграли в нас дивом - з різницею в один м’яч, з німцями в заключному матчі ми розібралися впевнено - 30:24.

Зірки і Ратнер

- Дивився тоді й досі час від часу із задоволенням передивляюся, як грала наша жіноча команда на Іграх в Афінах. Команда йшла до цього успіху поступово, крок за кроком: «срібло» на чемпіонаті Європи-2000, четверте місце на чемпіонаті світу-2003. І, на щастя, обійшлося без кадрових втрат, які пригальмували свого часу прогрес чоловічої збірної. Тобто наші жінки йшли по накатаній, а у потрібний момент усі зірки для них зійшлися. Також усе правильно розрахував і зробив Леонід Ратнер.


- Потрібно виходити з того, що український чемпіонат став слабшим, ніж раніше. На превеликий жаль, припинила існування команда «ЗТР», яка свого часу, бувши укомплектованою вітчизняними гравцями, гідно виступала у Лізі чемпіонів. «Мотор» - одноосібний лідер, але у його складі багато легіонерів. Конкурентоспроможність інших клубів залишає бажати кращого. І від усього цього потерпає національна збірна, і не лише чоловіча, але й жіноча. У дівчат у національній суперлізі також конкуренція була відчутно сильніша тоді, коли наша збірна показувала високі результати на чемпіонатах світу, Європи та Олімпіаді.

В гостях у Таланта

- Колись мені здавалося, що порівняно з тим, що було у вісімдесятих, наша гра просто космос. А стосовно сучасних гравців, мені здається, що це такі самі хлопці, якими були ми.
Чи сильно змінився гандбол за останні роки? Він став швидшим, видовищнішим, динамічнішим, стали активніше використовувати додаткового польового гравця, скасувавши правило манішки. Так, у наш час більше грали від захисту, вважалося, якщо команда пропускає менше двадцяти, то вона виграє. А зараз ставку роблять на напад, усі хочуть голів і видовища. Але й підхід до тренувань теж зазнав змін. А я вважаю, що людина, коли є бажання, до всього може адаптуватися.


- Кожний спеціаліст - це особистість, просто так тренером національної збірної не стають. Я не можу виділити когось одного з огляду на те, як людина веде гру або будує тренувальний процес. Кожний десь помиляється, десь ухвалює правильне рішення. Звичайно, я був радий за Ніколая Якобсена, котрий привів до «золота» чемпіонату світу збірну Данію. Ми з ним товаришуємо ще відтоді, як я грав у Німеччині. Також мені імпонує стиль роботи Таланта Дуйшебаєва. Я був у нього в гостях в Кельце, мав можливість побачити на власні очі і як він налаштовує команду, і як організовує тренувальний процес. Коли мені необхідно з кимось порадитися, звертаюся до тренера національної збірної України Миколи Степанця, з котрим ми разом проходимо курси підвищення кваліфікації Master Coach Pro Європейської федерації гандболу (EHF). Попереду у нас іспит і захист дипломної роботи, після чого ми отримаємо ліцензію відповідного зразка. Я із задоволенням працюю з дітьми, але не виключаю, що в майбутньому спробую себе і в іншому амплуа.