До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

«Втомилася від боротьби, але не проти виступити на Олімпіаді»

Ірина Мерлені
16 років тому, у серпні 2004-го, на Олімпіаді в Афінах дебютувала жіноча вільна боротьба. Першою чемпіонкою Ігор у цьому виді стала на вигляд тендітна, але неймовірно вольова, фізично загартована жінка зі сталевим характером – Ірина Мерлені, котра виступала в категорії до 48 кг. За чотири роки у Пекіні вона здобула ще одну олімпійську нагороду – бронзову. З вільною боротьбою наша славетна чемпіонка попрощалася після Олімпіади в Лондоні-2012, де посіла п’яте місце. Проте спорт не залишила – сьогодні вона захоплена пол-денсом і уже виграє всеукраїнські змагання.

Батько досі дорікає за стрибок на суддю


Ви часто згадуєте перемогу на Олімпіаді? – запитали ми в Ірини.

- Нечасто, бо це було дуже-дуже давно. Мені нагадують про неї журналісти, коли запрошують на програми чи інтерв’ю. Вони запитують про перемогу, і в ті моменти я поринаю в спогади. А зараз у моєму житті – інший вид спорту й інші змагання. Все змінилося кардинально.

Невже пол-денс затьмарив вільну боротьбу?

- Не те, щоб затьмарив, але нині я занурена в пол-денс. Це мій стиль життя. У спортсмена може бути прихильність не лише до одного виду спорту. Після здобуття титулу олімпійської чемпіонки хотілося спробувати себе в іншому виді, і я обрала більш жіночне заняття – танці.

Чи можна сказати, що вАфінах-2004 ви були в найкращій формі за всю кар’єру?

- Звичайно! Я дуже чекала цих Олімпійських ігор, готувалася до них сім з половиною років. Я вийшла на такий пік форми, мабуть, єдиний раз у своєму житті. І психологічна, і фізична форми, мій внутрішній стан, величезне бажання перемогти – усе в той момент поєдналося. У фіналі ми з японкою боролися дев’ять хвилин на високих швидкостях і потужностях, навіть видихнути не було коли, настільки це була запекла боротьба! Жодна з нас не стояла на місці і частки секунди.

Як колеги, друзі відреагували на ваш стрибок на суддю?

- Думаю, що всі були в шоці. Звичайно, ніхто не хвалив, а батько досі мені дорікає: «Ось виграють люди Олімпійські ігри і спокійно собі йдуть. А у тебе такі емоції. Для чого?» Чесно кажучи, я сама від себе такого не очікувала. Поєдинок видався дуже напруженим, рахунок був 2:2. Тоді вирішилася моя доля – я стала першою в історії олімпійською чемпіонкою з жіночої вільної боротьби.

Вас змінила ця перемога?

- Я цілком реалізувала себе у вільній боротьбі. Ця перемога дала мені велику впевненість. Мені приємно, коли мене запрошують на різні телешоу, у програми. Велику роль відіграє статус олімпійської чемпіонки. Тішить, що стільки часу минуло, а ЗМІ пам’ятають мій тріумф в Афінах.

Пол-денс – нове захоплення Ірини

Пол-денс – нове захоплення Ірини

Перед Пекіном не хотіла помирати за медаль


Що вам завадило стати дворазовою олімпійською чемпіонкою? Адже в Пекіні, незважаючи на травмоване коліно, ви мали всі шанси знову перемогти Ічо Чихару і вийти до фіналу.

- Уже не було такого азарту, як перед Афінами, коли я казала, що нізащо не віддам перемогу, не було такої великої впевненості. Мої амбіції були задоволені, і було дуже складно знову себе мотивувати. Вважаю, відсутність мотивації стала найголовнішою причиною. Я знала, що досягнула всього. Чому ж боролася? Тому що тяжко було знайти себе в житті після спорту, відшукати заняття, яке приносило б стільки ж задоволення і в якому я могла себе так само реалізувати. Мені здається, що тільки зараз я знайшла це заняття.

Ічо Чихару завжди була головною вашою суперницею. Сутички з нею справді були найтяжчими чи мали й інших незручних конкуренток?

- На той час, коли я перебувала у хорошій формі, незручною була лише Ічо. Все-таки я їй найбільше програвала.

За вашими плечима три Олімпіади. Яка з них була найтяжчою?

- Олімпійські ігри після перемоги в Афінах. Поки я ще не була олімпійською чемпіонкою, мені було складно боротися, але набагато простіше, ніж з цим титулом. Мої суперниці не мали чого втрачати у сутичці зі мною. Коли програв, то програв олімпійській чемпіонці, виграв – вау, виграв в олімпійської чемпіонки! На мене тиснула дуже велика відповідальність – я і сама її на себе покладала, і тренери. Це забирало багато сил й енергії.

Боротьба програла танцям


А після Лондона-2012 не було тривалих пошуків себе?

- Тоді я для себе вирішила цілком зосередитися на родині, дітях. Коли готувалася до Ігор, було дуже тяжко відриватися від них і їхати на збори. Я постійно думала про своїх синочків, ностальгувала за домом. Коли завершила кар’єру, так не переймалася, як після Афін. Мені було куди йти – у мене були діти.

Коли було останнє ваше тренування з вільної боротьби?

- Приблизно рік після Олімпійських ігор у Лондоні я ще ходила до залу просто так, тренувалася для себе. Знаю, що не можна різко кидати великий спорт, це шкідливо. А потім мама запропонувала мені піти на заняття із зумби. Я із задоволенням спробувала. Напевно, головну роль у виборі займатися танцями відіграли жінки-викладачки. У боротьбі у мене були наставники-чоловіки, а тут я потрапила до жіночого колективу, вони надихали своїм зовнішнім виглядом: стрункі, підтягнуті, завжди позитивно налаштовані, усміхнені, тримають вільно осанку. Вони були для мене прикладом жіночності.

А як саме ви обрали пол-денс?

- Коли я разом зі своїм земляком Сергієм Костецьким перемогла в шоу «Танцюю для тебе», мене це настільки надихнуло і вразило, що після цього захотілося займатися танцями. До пристрасного захоплення пол-денсом півтора роки займалася зумбою і відчула, що цього замало. Дуже хотіла зайнятися ще східними танцями, але під час роздумів випадково зустрілася у фітнес-клубі зі своєю нинішньою тренеркою з пол-денсу, і вона запропонувала мені прийти на заняття. Я зацікавилася, але не очікувала, що це настільки тяжко.

Але ж ви мали неабияку фізичну загартованість, невже не допомогло?

- Я думала, якщо підтягуюся і віджимаюся, у мене є сила, то для пілонного спорту цього достатньо. Але хоча тут і потрібна сила, проте задіяні зовсім інші групи м’язів. Тому довелося заново вчитися, перелаштовувати своє тіло, мозок.

Рік ви очолювали спортивну галузь Хмельниччини і звільнилися з посади. Часто успішні спортсмени чомусь не приживаються у спортивному керівництві, спортивній політиці. Чому?

- У кожного особисті причини. Для мене це був чудовий досвід і виклик самій собі. Мені подобалося бути керівником. Але, напевно, просто була не готова присвятити цьому весь час, цілком віддаватися, а робота вимагала саме цього. Можливо, свою роль відіграв брак досвіду.

«Коли я спробувала танці зрозуміла: боротьба мене більше не надихає»

Коли я спробувала танці зрозуміла: боротьба мене більше не надихає

Задоволена, коли втомлена


Після Пекіна ви виграли танцювальний конкурс, а пару років тому спробували пробитися у вокальний, проте невдало. Як реагує на поразки людина, котра звикла підкорювати вершини?

- Я, напевно, брала участь у кожному вокальному конкурсі, які тільки були: і «Караоке на Майдані», і «Х-фактор», і «Голос країни». Мені вдалося перемогти лише в одному – «Караоке ринг» серед спортсменів 2008 року. У подарунок отримала путівку до Буковеля і багато інших приємних призів. Думаю, якби я не боролася, то співала б.

Можливо, ще спробуєте себе у вокальних шоу, адже тепер маєте вищу музичну освіту?

- Думаю, вже немає сенсу. Мій син Адам прекрасно грає на роялі. Нещодавно він отримав диплом лауреата третьої премії музичного конкурсу. А я себе знайшла в танцях. У моєму житті немає невизначеності.

Чому вас приваблюють такі види спорту, які нещодавно з’явилися і проходять своє становлення: спочатку жіноча вільна боротьба, тепер пол-денс?

- Думаю, це випадковість. До речі, я теж якось замислювалася над цим. Колись я прийшла у жіночу вільну боротьбу, яка тільки набирала обертів, і її серйозно не сприймали. А сьогодні на такому ж рівні перебуває пілонний спорт: створюється федерація, проводять чемпіонати світу і Європи, а міжнародна федерація хоче, щоб цей вид спорту включили до олімпійської програми.

Ці два види спорту навряд чи можна порівнювати, проте якщо зіставити фізичне навантаження – зараз менше викладаєтеся?

- Не сказала б. Звичайно, з віком тяжче. Якщо в боротьбі на килимі потрібна низенька стійка, зігнуті коліна, то в пол-денсі навпаки – струнка спина, максимально рівні коліна, носочки натягнуті, пластичність. У боротьбі я свої м’язи закачувала, а пол-денсі – розтягую. Але коли справа подобається, не зважаєш ні на що. У боротьбі я не звертала уваги на травми і розсічення, у пол-денсі – на біль у зв’язках, навантаження на суглоби. Намагаюся контролювати процес: десь більше попрацюю, десь менше. Я задоволена, коли втомлена йду із залу, бо знаю, що добре займалася і на наступному тренуванні все, що сьогодні не вийшло або вдалося наполовину, зроблю як треба.

Уявімо, що завтра пол-денс внесуть до олімпійської програми, і за декілька років з цього виду спорту вперше розіграють олімпійські медалі. Ірина Мерлені буде змагатися за них?

- Побачимо (Сміється). У пол-денсі є різні вікові категорії, а також любителі, напівпрофесіонали, професіонали та еліт-категорія, багато напрямів: стиль hard (трюки, силова витривалість), спорт (спортивні елементи), flow (танцювальні елементи, легкість на пілоні), old school, театр. Я не виключаю такого варіанта, що боротимуся за ще одну свою Олімпіаду.

Син мріє стати чемпіоном з карате


Така мама просто не могла залишити без спорту своїх дітей. Напевно, пишаєтеся їхніми успіхами?

- Артуру дуже подобається карате-до. Він його фанат і зараз займається лише ним, не хоче розпилятися на щось інше. Здобув вісім медалей – шість золотих, одну срібну й одну бронзову. Хоче стати чемпіоном світу, і карате вже є олімпійським видом спорту. А раніше займався і футболом, і плаванням, і спортивною гімнастикою, де в нього дуже добре виходило. Адам – більш творча натура, ходить у музичну школу, а також на карате, має золоту медаль. Обидва мої сини в захваті від тренера з карате Володимира Івановича Пучі. Я хочу, аби мої діти правильно тренувалися, розставляли пріоритети і цілі, не перенавантажувалися. Вважаю, що я багато разів перетреновувалася. Тож хочу, аби сини більш раціонально розподіляли свої сили.

Ви справляєте враження невгамовної, дуже активної людини, котра займається, здавалося б, геть різними справами. Що далі – на які вершини націлилися зараз?

- Свою велику мрію поки що тримаю в секреті. Зараз насолоджуюся кожним днем, приділяю багато уваги вихованню дітей. Не ставлю перед собою великих цілей. Я більше прислухаюся до свого внутрішнього настрою, обираю, на які змагання поїхати.

Ви не раз говорили, що мали дитячу мрію стати співачкою, проте прославилися на цілий світ завдяки спорту. Чи можна сказати, що ви цілком реалізували себе чи все-таки відчуваєте неповноту здійснених бажань?

- У спорті я повністю себе реалізувала. У співах, думаю, використала усі спроби, які в мене були, у вокальних конкурсах.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Ірина
ГОЛІНЬКО