До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

Мрія, яка може здійснитися

Ганна Рульова
Жіноча збірна України з баскетболу 3х3 залишається єдиною національною командою з ігрових видів, яка претендує на участь у Токійській Олімпіаді. Кваліфікаційний турнір до Ігор планується провести наприкінці травня 2021 р. в Австрії, а нинішнього вересня Антверпен прийматиме чемпіонат Європи, один з небагатьох не скасованих цьогоріч стартів. Про майбутнє Євро, відбір на Олімпіаду і багато іншого ми поговорили з найтитулованішою українською баскетболісткою, віцечемпіонкою світу і Європейських ігор Ганною Рульовою, яку багато хто знає під дівочим прізвищем Зарицька.

Ганно, не так давно ви були одним з лідерів збірної України з класичного баскетболу. А потім перейшли до 3х3. Чому вас захопив цей формат?

- Мені він подобається , бо цікавий, динамічний, непередбачуваний. Не можна знати наперед, як складатиметься гра, і марно підбирати якісь комбінації під кожного суперника. У будь-який момент навіть найсильніша команда може програти найслабшій, і будь-яка команда може виграти у фаворита. Можливо, 3х3 мені подобається тим, що немає часу на довгу гру, все відбувається дуже швидко.

Як вперше потрапили до збірної 3х3?

- Мене покликав Юрій Процюк. Запропонував поїхати на І Європейські ігри, які проводилися в Баку 2015-го. У складі нашої команди тоді була Оля Мазніченко, я, Христина Філевич і Вікторія Пазюк. І все у нас так благополучно склалося, що ми посіли друге місце. Потім поступово почали їздити спочатку на маленькі змагання, а потім один чемпіонат світу, другий... Успішний старт у новій для мене дисципліні дав поштовх і розпалив апетит: захотілося завойовувати більше медалей.

Друге місце нашої команди на Європейських іграх сприйняли як сенсацію, адже в Україні баскетбол 3х3 тільки починав розвиватися.

- Ми тоді грали звичайним баскетбольним м'ячем, а майданчики були розташовані біля моря – і ти м'яч кидаєш, а його вітром здуває. А найяскравіші відчуття були, коли вийшли грати за перше місце зі збірною Росії. Дуже хотілося перемогти, але тоді нам бракувало досвіду саме у грі 3х3, для нас це був перший турнір, ми багато чого не знали. А ось команда суперниць на той час зіграла на багатьох стартах.

Свого часу ви зауважили, що баскетбол 3х3 жорсткіший, ніж класичний. І суперниці одна одну не шкодують.

- Так, він набагато жорсткіший. Наприклад, цей сезон збірна відіграла в основному у форматі 5х5, хоча посилено готувалася до олімпійської кваліфікації в 3х3. Ми їздили на турнір з 3х3 до Білорусі, а через день після повернення вийшли на матч у класичному форматі. І навіть не помітили, наскільки швидко майже всі в нашій команді заробили по чотири фоли, бо швидко перелаштуватися справді складно. Якщо ти в 3х3 можеш десь підтиснути суперника, трохи підштовхнути, ледь-ледь торкнутися руки під час кидка, то в 5х5 за будь-якого торкання суперника одразу отримуєш зауваження.

Ви говорите, що баскетбол 3х3 дуже непередбачуваний і динамічний. За 10 хвилин гри все може встати з ніг на голову. Як у такій ситуації дотримуватися плану? Адже все одно команда виходить на старт з якимись напрацюваннями й завданнями від тренера.

- Насамперед за жодних обставин не потрібно припиняти боротися, навіть якщо програєш, припустимо, 1:6. Опускати руки не можна, тому що за лічені хвилини все справді може перевернутися. Забиваєш два дальніх кидки, зрівнюєш рахунок – і суперниці починають трохи нервувати. Потрібно грати до кінця і коли виграєш з великим відривом...

Яка найбільш пам'ятна вольова перемога збірної?

- Мені найкраще запам'яталося, як на чемпіонаті світу 2017-го у Франції угоркам у півфіналі судді зарахували м'яч, забитий уже після завершення ігрового часу. Ми тоді дуже засмутилися і спочатку опустили руки, адже могли виступати у фіналі, а в підсумку боролися лише за третє місце. Але я рада за свою команду: нам вдалося опанувати себе після такої невдачі, і в поєдинку за «бронзу» переграти нідерландок.

Срібні призерки І Європейських ігор Вікторія Пазюк, Ганна Рульова, Ольга Мазниченко, Кристина Мацко

Срібні призерки І Європейських ігор Вікторія Пазюк, Ганна Рульова, Ольга Мазниченко, Кристина Мацко

На чемпіонат світу 2016-го жіноча збірна України спочатку не потрапляла за рейтингом, але зрештою виступила і стала другою. Там ми вже не були темною конячкою після «срібла» Європейських ігор-2015. На тому турнірі було тяжче, ніж у Баку?

- Так, на чемпіонаті світу було складніше. У фінальній грі проти чеських баскетболісток нам, на мій погляд, трохи не вистачило фізичної підготовки. Плюс на той момент вони були більш зіграні і досвідчені в грі 3х3, виступали на багатьох турнірах.
А взагалі я вважаю, що з кожним роком в баскетболі 3х3 грати і перемагати дедалі складніше. Перебуваючи в декреті, я пропустила два роки виступів. І коли минулого літа поїхала на чемпіонат Європи, то побачила гру зовсім іншими очима. Зараз усі команди дуже добре підготовлені, швидко біжать. Начебто ті самі люди, але грають вони зовсім по-іншому. Цей вид спорту буде і далі розвиватися, і аби досягти чогось, треба дуже багато працювати. Мені здається, раніше показувати високий результат було простіше.

Те, що Ігри відтермінували на рік, вам на руку або все ж у мінус?

- Я вважаю, що ми були справді добре підготовлені в березні, коли мала відбутися олімпійська кваліфікація в Індії. Її скасували, але не думаю, що до відбору наступного року будемо в гіршій формі. Усіх дуже засмутило відтермінування після такого обсягу виконаної роботи. Та потрібно змиритися і потерпіти. Чи на руку нам перенесення Ігор? Усе, що робиться, на краще, значить, так мало бути. Готуватимемося далі.

Хто у відборі наш головний суперник?

- Усі команди потужні, та, зрозуміло, що збірні Австралії та Японії потенційно сильніші за решту у нашій підгрупі. Але не можу сказати, що в іграх з іншими командами буде легко. Я стежу за суперницями у соціальних мережах і бачу, що всі посилено готуються, незважаючи на карантин.

Ваш чоловік - баскетбольний рефері. Він судив ваші матчі?

- Так. Він з Казахстану, де я дуже довго грала. Якийсь час ми були знайомі, як суддя і гравець, а потім під час мого останнього року в «Астані» зблизилися і 2017-го побралися. У нас поки немає постійного місця проживання. Я виступаю в Україні, і оскільки він знає моє величезне бажання грати в 3х3, то на певний час переїхав сюди. Казахстан можна вважати моєю другою домівкою - я провела там майже 10 років. Але де ми будемо жити за рік-два, невідомо.

Яку клубну перемогу вважаєте найбільш пам’ятною?

– Коли я грала у Єревані, у нас команда була зібрана під Єврокубок. Ми поїхали на матч з турецьким «Бешикташем» і сенсаційно виграли. Ніхто від нас такого не очікував, адже суперник був дуже потужний. Президент нашого клубу довго не міг повірити, телефонував і питав: «Рахунок на табло правильний?»

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Марія
ПАВЛОВА