До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

Рекорд, який неможливо перевершити

Микола Мільчев
Продовжуємо розповідь про одну з значних віх українського спорту – виступ нашої збірної на Олімпійських іграх у Сіднеї, від яких невдовзі минає 20 років. Цього разу своїми спогадами з «Олімпійської ареною» ділиться тріумфатор і рекордсмен тих Ігор у стендовій стрільбі Микола Мільчев.

Не буває однакових змагань, кожне є унікальним. Чим найбільше вам запам'ятався турнір стрільців на Іграх-2000?

- Усі старти високого рангу, передусім олімпійські, об'єднує одне – там немає легкої боротьби. Вона завжди тяжка, непередбачувана. Тут не мають значення титули або завчасне визначення фаворитів.
Для мене, звичайно, ця Олімпіада запам'яталася на все життя, бо зумів досягти того, про що можна мріяти в стендовій стрільбі: став олімпійським чемпіоном, встановивши світовий рекорд, який називають вічним. Вибив 150 очок з 150 можливих – цей результат не можна перевершити, тільки повторити. До речі, перед моїм вирішальним пострілом виникла незапланована пауза, яка могла вибити з ритму, та, на щастя, я виявився сильнішим за обставини. Дуже задоволений, що переміг у змаганні з найсильнішими стрільцями планети. Зокрема, залишив позаду неодноразового призера чемпіонатів світу та Європи чеха Петра Малека, який з 148 очками посів друге місце. На третю сходинку п'єдесталу зійшов ще один титулований спортсмен – американець Джеймс Грейвз, котрий набрав 147 очок.
Чим ще вразила Олімпіада?.. Там ми стали свідками цілої низки моментів, коли майже непомітні нюанси сильно відбивалися на результатах – «збивали з ніг» і відкидали назад навіть провідних спортсменів. Саме це сталося з одним із фаворитів турніру – олімпійським чемпіоном 1996 р. італійцем Енніо Фалько. Не вдаючись у технічні подробиці, скажу, що під час перестрілки у цього спортсмена мала місце одна незначна, на перший погляд, обставина. Але саме вона призвела до промаху. У підсумку Фалько до фіналу не потрапив. Це вкотре підтвердило, що в стрільбі дрібниць не буває.

У деяких суперпопулярних видах спорту заздалегідь називають зіркових спортсменів, які мають найвищі шанси досягти успіху на Олімпіаді. Ці атлети, подібно акторам, не сходять з телеекранів і обкладинок глянцевих журналів. Від них чекають перемог. Чи можна сказати, що і від вас чекали тільки перемоги? Яку ймовірність успіху вам прогнозували, принаймні в нашій країні?

- Відповісти на це запитання не так просто, оскільки воно впирається в специфіку нашого виду спорту. Є країни, де стендова стрільба дуже популярна і постійно транслюється по телевізору, її представниками цікавляться газети і журнали. Спортсменів-стрільців впізнають на вулицях, знають про їхні результати, успіхи. У нашій країні ситуація інша. Мій вид не належить до тих, які широко «розкручують» і «піарять». Можливо, щось і змінюється, але двадцять років тому про нього майже не повідомлялося. Хто в той час у нас бачив репортажі зі змагань зі стендової стрільби? Ніхто, оскільки їх не було. Тобто широкий загал не тільки практично не мав інформації про те, що відбувається в стендовій стрільбі, а й взагалі погано уявляв, що це за вид спорту, не знав імен спортсменів, їхніх результатів і можливостей. Тому більшість любителів спорту навряд чи могла висловлювати свою думку про наші шанси в стендовій стрільбі на Олімпіаді в Сіднеї.
З іншого боку, для всіх, хто у нас був пов'язаний зі спортивної сферою, а також для вболівальників, котрі серйозно цікавилися стрільбою, мали повну інформацію про світову та вітчизняну стендову стрільбу, мій успіх не був несподіванкою. Адже в тому сезоні я показував хороші результати і на старт вийшов другим номером світового рейтингу.
Я зміг здійснити найзаповітнішу мрію – перемогти на Олімпіаді. Але цьому успіху передувала неймовірно тяжка праця. З цілковитою відповідальністю можу заявити, що випадкових перемог не буває. Просто «хитрість» полягає в тому, що працювати треба більше, ніж суперники. У цьому, напевно, і був секрет мого успіху в Сіднеї.

Микола Мільчев

  • Народився 3 листопада 1967 р. в Одесі.
  • Багаторазовий переможець і призер міжнародних змагань світового та європейського рівнів у стендовій стрільбі.
  • Переможець XXVII літніх Олімпійських ігор.
  • Перший український олімпійський чемпіон у стендовій стрільбі.
  • На Іграх-2000 першим в історії встановив абсолютний рекорд, вибивши 150 очок з 150 можливих.
  • Очолює відділення Національного олімпійського комітету України в Одеській обл.
І це попри те, що незадовго до Олімпійських ігор у вас виникли проблеми, пов'язані зі спортивною зброєю...

- Так, за два тижні до Олімпіади зламалася рушниця МЦ-108, яка мені служила понад десять років. Напевно, вік дався взнаки. До Австралії її доставили практично в розібраному стані – по запчастинах. Але, на щастя, ми встигли вчасно підготувати зброю до змагань.
До речі, рушниця і сьогодні зберігається у мене – реліквія, яка допомогла завоювати золоту олімпійську медаль. Звичайно, шкода змінювати зброю, особливо улюблену, як кажуть, «фартову». Але що робити, час і техніка на місці не стоять. У нашому виді спорту змінюються патрони, різні частини рушниць. Щоб не відставати, доводиться переходити на нову зброю. До речі, купую її власним коштом.

Олімпійські ігри в Токіо відклали на рік. Наскільки це рішення МОК вплинуло на ваші спортивні плани, графік підготовки? Чи залишилося бажання боротися за ліцензію та взяти участь у вашій п'ятій Олімпіаді?

- Звичайно, дуже шкода, що головну спортивну подію чотириріччя довелося перенести, адже до цих стартів атлети всіх країн стільки готувалися, стільки витратили сил – фізичних і моральних! Але, з іншого боку, не могло бути інакше, коли йдеться про здоров'я і навіть життя мільйонів, сотень мільйонів людей. Питання безпеки сьогодні на першому місці. Немає сумнівів, що перенесення Ігор є абсолютно правильним рішенням.
Що стосується моїх подальших планів, то рішення боротися за олімпійську путівку залишилося незмінним. Ігри в Токіо – моя мета і мрія.

Микола Мільчев – прапороносець олімпійської збірної України на Іграх в Ріо-де-Жанейро

Досить давно ви займаєтеся і тренерською роботою. Нещодавно завдяки вам з'явився привід говорити і про наші нові олімпійські надії у стендовій стрільбі.

- Так, я багато часу приділяю Центру олімпійської підготовки, де навчаються і удосконалюються в стендовій стрільбі три вікові групи: молодша, середня і старша.
Дуже радий і пишаюся тим, що моя підопічна Ірина Маловичко завоювала олімпійську ліцензію на Олімпіаду-2020. Вона дуже здібна спортсменка, прийшла до мене ще дитиною і займається вже одинадцять років.

Сьогодні ви займаєтеся власною спортивною підготовкою, тренуєте інших, виконуєте великий обсяг роботи в регіональному відділенні НОК... Як вам вдається все поєднувати?

- Це не так складно. Людина зазвичай не справляється, коли справа їй не до душі і доводиться працювати через примушення себе. Нічого доброго з цього не вийде. У мене ж все те, чим займаюся, - улюблена робота, яка приносить справжнє задоволення, навіть коли тяжко. Якщо є улюблена справа, то всюди встигаєш.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Інтерв'ю брав
Ігор ЧЕМЕРИС

Фото
з архіву «ОА»